Номер провадження: 22-ц/813/841/26
Справа № 496/8656/23
Головуючий у першій інстанції Шаньшина М.В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
19.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є.С. (суддя - доповідач),
Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 вересня 2025 року у складі судді Шаньшиної М.В.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності.
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
У вересні 2025 року, ОСОБА_1 звернулася із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на:
-нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: павільйон торговий №4, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер»);
-нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: Павільйон торговий №3, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер»), із подальшою забороною розпорядження та відчуження вищевказаних павільйонів;
-заборони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , іншим третім особам - вчиняти будь-які дії щодо зазначених вище павільйонів, направлені на їх фізичне розбирання, знищення та/або знецінення (псування, пошкодження тощо).
Свою заяву представник позивача мотивував тим, що нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: Павільйон торговий №4, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер») (надалі - Павільйон №4). Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна від 21.08.2023 р., проведену ТОВ «ІКБ «ТРІАДА» (додаток №26 до позову), ринкова вартість Павільйону №4 (без урахування ПДВ) складає 316139 (триста шістнадцять тисяч сто тридцять дев'ять) гривень 00 копійок. Нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: Павільйон торговий №3, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер») (надалі - Павільйон №3). Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна від 19.09.2023 р., проведену ТОВ «ІКБ «ТРІАДА» (додаток №28 до позову), ринкова вартість Павільйону №3 (без урахування ПДВ) складає 309403 (триста дев'ять тисяч чотириста три) гривні 00 копійок. На теперішній час спір між колишнім подружжям залишається невирішеним, є актуальним, сторони між собою не мають жодних домовленостей щодо можливості поділу Павільйонів №№4, 3 (як у натурі, так й у грошовому еквіваленті) мирним шляхом. Павільйони №№4, 3 перебувають у фактичному володінні Відповідача та Третьої особи, які, у свою чергу, використовують їх та розпоряджаються ними суто на власний розсуд, без отримання попередньої письмової згоди Позивача, якого, серед іншого, взагалі не допускають всередину Павільйонів №№4, 3. Вказане свідчить про можливість Відповідача та/або Третьої особи, без згоди Позивача, в будь-який момент відчужити Павільйони №№4, 3 в будь-який спосіб на користь третіх осіб, або, взагалі, розібрати їх фізично, знищивши та/або знецінивши (зіпсувати, пошкодити тощо) (враховуючи позицію, викладену адвокатом Чижовим В.А. у відзиві на позовну заяву від 14.04.2025 р.), що, у свою чергу, може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду та захистити інтереси Позивача, за захистом яких мій Клієнт звернувся до суду. Таким чином, враховуючи, що Відповідач жодним чином не бажає мирним шляхом визнати Павільйони №№4, 3 спільним сумісним майном подружжя, придбані під шлюбу із Позивачем, та визнати за моїм Клієнтом право власності на їх 1/2 частину, вважаю, що лише накладення арешту на Павільйони №№4, 3 може реально забезпечити виконання рішення суду та захистити інтереси Позивача.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та мотивування її висновків
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 02 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Ухвала суду мотивована тим, що судом було встановлено, що що між сторонами у справі дійсно виник спір з приводу поділу спірного майна подружжя, та існує реальна загроза істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а також, ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких його представник звернувся до суду.
Враховуючи те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а також, ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із пов'язаності заходів до забезпечення позову з його предметом, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам, і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає необхідним задовольнити заяву представника позивача про забезпечення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 вересня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Судом першої інстанції не було взято до уваги предмет та підстави позову, суд не пересвідчився чи дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; застосовані заходи забезпечення позову є вочевидь не співмірними із заявленими позовними вимогами.
Доводи скарги також мотивовані тим, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що у власності ОСОБА_2 знаходяться вказані в клопотанні нежитлові приміщення, а лише посилається на технічний паспорт МАФ, який нібито міститься в Звіті незалежної оцінки майна від 21.08.2023. Проте технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, в ньому лише відображається технічні характеристики об'єкта. Позивач не довів належними доказами те, що спірні торгові павільйони набуті сторонами у встановленому законом порядку, оскільки у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності на зазначені торгові павільйони. У ОСОБА_2 такі документи відсутні.
Явка учасників справи в апеляційній інстанції
Адвокат Загарнюк Д.А., діючий від імені ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, щодо можливості розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися,зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачки, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову.
Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Предметом спору у даній справі є поділ майна подружжя, а саме:
-нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: павільйон торговий №4, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер»);
-нежитлове приміщення, типу ТС (тимчасової споруди), Малої архітектурної форми (МАФ), а саме: Павільйон торговий №3, загальною площею 30 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (біля ТОВ «Каскад» та продовольчо-промтоварного ринку «Дністер»), із подальшою забороною розпорядження та відчуження вищевказаних павільйонів;
Відповідно до матеріалів справи між сторонами дійсно виник спір та невжиття вказаних заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки з матеріалів справи вбачається наявність об'єктивного спору між сторонами щодо спірних нежитлових приміщень, беручи до уваги предмет спору, колегія суддів вважає, що позивачем вірно обрано спосіб забезпечення позову.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача у повній мірі та носить тимчасовий характер.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
У постанові Верховного суду від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19, Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Крім того, Верховний Суд звертнув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду, з урахуванням обсягу позовних вимог, становища спірного нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення вимог позивача стосовно застосування заходів забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на майно та заборони здійснення будь-яких дій щодо спірного майна.
Судом першої інстанції було дотримано правил співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вищенаведеними вимогами позову.
Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на спірні нежитлові приміщення, колегія суддів вважає, що вказане не може бути підставою для скасування ухвали про забезпечення позову, оскільки вказані обставини можуть бути встановленні в ході розгляду справи по суті.
Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову у справі є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргиОСОБА_2 , у суду апеляційної інстанції відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе