Номер провадження: 11-кп/813/931/26
Справа № 499/1393/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 26.05.2025 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Житомира, проживаючого у квартирі АДРЕСА_1 , одруженого, з вищою освітою,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України у кримінальному провадженні № 12024160000001127,-
установив
Вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки п'ять місяців.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі вирішено обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_7 в порядку виконання вироку.
Також даним вироком вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та судових витрат.
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
05 вересня 2024 року, біля 17 години 00 хвилин, у світлий час доби, під час опадів у вигляді дощу в напрямку міста Одеса, на мокрому асфальтобетонному покриттю, обвинувачений керував технічно справним автомобілем марки «BMX X5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому здійснював перевезення неповнолітніх пасажирів ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та на 409 кілометрі + 500 метрів кілометрі автомобільної дороги «Київ-Одеса» порушив вимоги пункту 1.5, підпунктів «б», пункту 2.3, пункту 12.1, пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), відповідно до яких, не повинен був створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків та зобов'язаний бути: уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Натомість, обвинувачений не був уважним, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вжив належних і своєчасних заходів до зниження швидкості свого руху до безпечної та допустимої на даній ділянці дороги, а проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух із попередньою швидкістю, внаслідок чого на цій ділянці автодороги не впорався із керуванням автомобіля «BMX X5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та втратив контроль над його керуванням, внаслідок чого некерований автомобіль «BMX X5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , тобто в стані бічного заносу (бічного ковзання), обертаючись навколо своєю осі, перетнув розділювальну смугу і виїхав на смуги зустрічного руху, де відбулося зіткнення правою передньою і бічною сторонами кузову з правою передньою стороною кабіни спеціалізованого вантажного автомобіля-платформи «IVECO 70C17», який здійснював рух у зустрічному напрямку в своїй смузі руху (далі - ДТП).
Унаслідок ДТП пасажирам автомобіля «BMW X5», спричинені тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть на місці події:
- ОСОБА_10 отримав множинні тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми тулуба, множинних переломів 8, 9 правих ребер з розривами плеври та крововиливом в праву плевральну порожнину, крововиливів під плевру воріт легень, розриви правої частки печінки та селезінки з крововиливом в черевну порожнину, крововиливів під капсулу біля воріт нирок, з розривом в ділянці воріт правої нирки, садна тулуба, садна верхніх та нижніх кінцівок, закритого перелому правої плечової кістки, садна та рани кінцівок;
- ОСОБА_11 отримав множинні тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної травма голови, шиї, тулуба, кінцівок: відкритої черепно-лицьова травми та закритої травми ший: садна та забійної рани голови, багатоуламкового перелому кісток і хрящів носа, вогнищевого крововиливу в м'яких тканинах голови, багатоуламкового перелому кісток склепіння та основи черепу, розриву твердої мозкової оболонки, розтрощення лобових часток головного мозку, розриву атланто-окципітального зчленування та повного поперечнивого розриву стовбура головного мозку, крововиливу під передньою продольною зв'язкою шийного відділу хребта та в м'яких тканинах шиї; закритої травми грудної клітки і живота: садна грудної клітки, рваної непроникаючої рани передньо-бічної поверхні грудної клітки зліва, забою легенів, крововиливи у коренів обох легенів з розповсюдженням його в навкологортальну клітковину дуги аорти, навколосерцеву сумку та середостіння, розриву селезінки, крововиливу під капсулу підшлункової залози та в товщі брижі тонкої кишки, крововиливу в жирову капсулу правої нирки; травми кінцівок: множинних саден верхніх кінцівок та правого стегна, множинних різаних ран лівої верхньої кінцівки, рваної рани лівого передпліччя, відкритого багатоуламкового перелому лівих променевої і ліктьової кісток з крововиливом в оточуючих м'яких тканинах лівого передпліччя, закритого багатоуламкового перелому правої стегнової кістки з крововиливом в оточуючих м'яких тканинах правого стегна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не оскаржуючи правильність кваліфікації дій та висновків суду щодо доведеності обвинувачення, вважає вирок відносно обвинуваченого таким, що підлягає зміні з підстав суворості призначеного покарання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 таке покарання, суд першої інстанції, не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України, оскільки залишив поза увагою той факт, що потерпіла не має матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого; власник транспортного засобу із цивільним позовом не звертався, суд першої інстанції не прийняв до уваги досудову доповідь, з якої вбачається, що ризики повторного вчинення кримінального правопорушення є низькими, а виправлення обвинуваченого можливе без застосування покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
На підставі цього, захисник просить змінити вирок суду відносно ОСОБА_7 та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 , захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_9 також підтримала вимоги апеляційної скарги сторони захисту.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила оскаржуваний вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, що йому інкримінується, суд першої інстанції послався у вироку на його показання, у яких він повністю визнав свою вину та підтвердив фактичні обставини справи, наведені у обвинувальному акті.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за погодженням зі сторонами судового розгляду, суд першої інстанції визнав за недоцільне дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються та обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб.
Щодо встановлених фактичних обставин, кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційні скарги не подавались, тому в цій частині вирок суду не перевіряється.
Так, відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Слід зазначити, що як передбачає ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , є злочином з необережною формою вини, та суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, визнає його щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання, а також встановив відсутність обставин що обтяжують покарання.
Суд також прийняв до уваги відомості про обвинуваченого як про особу, який: позитивно характеризується за місцем проживання та роботи; раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкісного режиму; здійснює волонтерську діяльність з надання допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим особам; має постійне місце проживання; офіційно працевлаштований; натепер фактично не відшкодував шкоду потерпілій та іншій особі, якій завдана шкода внаслідок ДТП; не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.
При цьому, суд прийняв до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою орган пробації вважає, що ризики вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюються як низькі, а виправлення обвинуваченого можливе без застосування покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства.
Водночас, суд врахував, що обвинувачений вчинив тяжке кримінальне правопорушення, яке полягає в грубому порушенні декількох пунктів ПДР, і такі його дії призвели до незворотних наслідків - загибелі двох дітей.
Зважаючи на приписи статті 65, 75 КК, суд вважав, що звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього, оскільки обвинувачений допустив грубе порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого загинуло двоє дітей.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Натомість, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги сторони захисту про призначення ОСОБА_7 надто суворого покарання, з огляду на те, що при призначенні покарання, суд 1-ої інстанції, врахувавши всі дані про особу обвинуваченого, мав підстави для призначення покарання йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Так, суд 1-ої інстанції встановив, що ОСОБА_7 провину у скоєнні правопорушення визнав, однак не відшкодував матеріальну шкоду потерпілим.
Проте, апеляційний суд вважає, що оскільки потерпілими не були заявлені цивільні позови в межах кримінального провадження, такі дії обвинуваченого не можуть свідчити про відсутність щирого каяття, при цьому, дані про особу обвинуваченого свідчать про існування обставин, що значно пом'якшують покарання.
Так, обставинами, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення обвинуваченого є повне визнання вини у вчиненому злочині, щире каяття у цьому та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК, а також в подальшому розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Окрім того, апеляційний суд враховує дані про особу ОСОБА_7 , який є особою середнього віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, здійснює волонтерську діяльність з надання допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим особам, має постійне місце проживання та роботи, що, в умовах збройної агресії рф свідчить про те, що він як громадянин України, може бути корисним в забезпеченні інтересів держави шляхом праці, а призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі строком на 5 років не сприятиме його виправленню.
Натомість, його ізоляція від суспільства строком на п'ять років, на переконання колегії суддів, не буде сприяти його перевихованню та відповідати меті покарання, яке не має перетворитись на кару.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова ВС від 22 березня 2018 року в справі № 759/7784/15-к).
У даному випадку, апеляційний суд вважає, що покарання ОСОБА_7 повинно враховувати обставини, які вказують на його надзвичайний моральний стан після втрати сина та суворе покарання лише поглибить його страждання і не сприятиме досягненню цілей виправлення.
Вчинений злочин трагічний, але в цьому випадку головна мета покарання - не карати заради помсти, а забезпечити, щоб винний більше не становив загрози суспільству.
В даному провадженні, апеляційний суд враховує, що злочин не був спланованим, а смерть потерпілих стала наслідком його дій з порушення правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, а не свідомого наміру обвинуваченого позбавити життя потерпілих.
Обвинувачений ОСОБА_7 вже зазнав найжорстокішого покарання, яке лише може існувати, - він втратив власного сина. Відчуття провини, що переслідуватиме його до кінця життя за смерть двох дітей, значно перевищує будь-яке покарання, яке можна призначити в рамках кримінального провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду мати загиблих дітей - потерпіла ОСОБА_9 просила суд призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане з позбавленням волі, зазначивши, що він уже поніс покарання та переосмислив вчинене.
Застосування при призначенні покарання положень ст. 75 КК України має місце у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Зазначені вище обставини висвітлюють спосіб життя ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення так і після, оскільки він підтвердив, що після події злочину більше транспортними засобами не керує, та свідчать, що ризики повторного вчинення злочину та небезпека для суспільства не є високими.
Колегія суддів вважає, що є всі підстави для застосування ст. 75 КК і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки обставини викладені вище надають право на думку про можливість виправлення обвинуваченого без відбуття покарання у вигляді позбавлення волі, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи захисту про те, що зазначені вище обставини та особисті характеристики обвинуваченого ОСОБА_7 , його критичне відношення до скоєного, є такими, що пом'якшують покарання, та дозволяють призначити покарання із застосування ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Апеляційний суд вважає, що призначення такого покарання обвинуваченому буде відповідати принципу необхідності і достатності для його виправлення, і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміну судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Частиною 2 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно ст. 417 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За таких обставин, апеляційний суд вважає слушними доводи апеляційної скарги захисника про те, що з урахуванням усіх вищевказаних характеристик та обставин, суд 1-ої інстанції мав можливість та законні підстави призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а вирок суду 1-ої інстанції, в частині призначення покарання - зміні.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 26.05.2025 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286 КК України покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки п'ять місяців.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4