19.03.26
33/812/106/26
Справа № 484/6174/25 Головуючий у першій інстанції: Коваленко Н.А.
Провадження № 33/812/106/26 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
Категорія: ч.2 ст.130 КУпАП
іменем України
19 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Лівінського І.В.,
із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення
за апеляційною скаргою
захисниці Єрмоленко Анни Володимирівни
на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовець ЗСУ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки без оплатного вилучення транспортного засобу,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 499493 від 31 жовтня 2025 року, того ж дня водій ОСОБА_1 о 16 годині 51 хвилині в с. Кумари по вул. Центральна керував електромопедом «Форте», без державного номерного знаку, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, різкий запах алкоголю з ротової порожнини, не чітка мова, тремтіння кінцівок рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду з метою визначення стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 відмовився на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку, чим порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) (відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських засобів), за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 130 КУпАП.
Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2025 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років без вилучення транспортного засобу.
Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки без оплатного вилучення транспортного засобу.
Не погодившись із постановою суду від 10 лютого 2026 року, захисниця ОСОБА_1 - адвокат Єрмоленко А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаної постанови, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП.
В обґрунтування апеляційної скарги захисниця зазначала, що ОСОБА_1 не винний у вчиненні адміністративного правопорушення, так як він не є суб'єктом вчинення вказаних правопорушень, оскільки транспортний засіб - електро мопед Forte, яким він керував, не є механічним транспортним засобом і не підлягає державній реєстрації, адже має потужність двигуна менше ніж 4 кВт.
Вказує, що відповідно до технічних характеристик на електро скутер марки Forte, такий має максимальну потужність двигуна до 2000 ВТ, максимальну швидкість до 45 км/г, максимальне допустиме навантаження до 140 кг, ємність акумулятора 20 А/год. Електроскутер Forte Hawk (2000W) - це маневрений міський транспорт потужністю 2000 Вт із заднім приводом, що розвиває швидкість до 45 км/год. Він оснащений свинцево-кислотним акумулятором 60В/20Ач, що забезпечує запас ходу до 70 км. Вантажопідйомність складає до 140 кг, час заряджання - 6-8 годин. Підходить для щоденних поїздок, має сигналізацію та LED-дисплей.
Захисниця зазначала, що оскільки електроскутер марки «Forte» - це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до мопедів або інших механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 . Для керування електромопедом (електроскутером) потужністю 2000 Вт в Україні станом на 2025-2026 рік права категорії А1 та реєстрація ТЗ не потрібні.
Згідно із законодавством, механічними транспортними засобами вважаються лише ті, чия потужність двигуна перевищує 3 кВт. Судова практика підтверджує, що будь-які штрафи, застосовані при керуванні електромопедами при потужності до 3 кВт, є незаконними. При цьому посилалася на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 278/3362/15-к.
Захисниця вказує, що працівниками поліції не було перевірено та не надано письмових доказів щодо технічних характеристик двигуна вказаної моделі електроскутера. Тобто, працівниками поліції не перевірено та не надано письмових доказів щодо того, чи має електроскутер марки «Forte» потужність електродвигуна більшу, ніж 3 кВт і чи належить він до механічних транспортних засобів, а також чи є ОСОБА_1 суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП, оскільки адміністративну відповідальність за порушення п. 2.5 ПДР може нести виключно водій механічного транспортного засобу.
Апелянт зазначає, що протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення та до нього не долучено жодних доказів, пояснень свідків, що свідчили б про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності. На думку апелянта, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , працівниками поліції були порушені норми нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, а тому провадження у справі необхідно закрити, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що ОСОБА_1 не знав, що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння передбачена адміністративна відповідальність та поліцейський не роз'яснив ОСОБА_1 , що за його відмову він понесе адміністративну відповідальність. Поліцейським було просто сказано, що на ОСОБА_1 буде складено протокол про притягнення його до відповідальності.
З наданого поліцейськими відео вбачається, що поліцейський не пояснив ОСОБА_1 про те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення про притягнення його до відповідальності за частиною 2 статті 130 КУпАП, за що передбачена відповідальність у вигляді штрафу та позбавлення права керування.
Апелянт вказує, що працівниками поліції грубо порушено вимоги статті 35 Закон України «Про Національну поліцію» в частині безпідставного зупинення транспортного засобу, оскільки додані до матеріалів справи відеозаписи не містять жодних доказів законної зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , більше того, відповідно змісту відеозаписів взагалі неможливо підтвердити факт порушення водієм правил дорожнього руху, тобто вчинення ним адміністративного правопорушення, що в свою чергу ставить під сумнів існування законної причини зупинки та правомірність подальших дій патрульних.
При цьому посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17.
Захисниця вказує, що поліцейським до протоколу про адміністративне правопорушення не додано відеозапис з нагрудної камери у повній мірі, який має бути безперервний. Це свідчить про те, що відеозапис змінювався (редагувався) особою, яка копіювала відеозапис та DVD диск, що прямо заборонено Інструкцією. Враховуючи те, що доданий до протоколу відеозапис на DVD диску змінювався або редагувався, а тому існують сумніви в автентичності оригіналу, у зв'язку із чим доданий до протоколу відеозапис потрібно визнати неналежним та недопустимим доказом по справі. Всупереч вимогам Інструкції, поліцейським не зазначено в протоколі ані номер боді камери, за допомогою якої здійснювався відеозапис, ані дати повірки даного відеореєстратора. На доданому до протоколу диску з відеозаписами відсутній відеозапис складання адміністративного протоколу.
Захисниця вказує, що працівниками поліції грубо порушено Інструкцію «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров'я № 1452/735 від 9 листопада 2015 року.
Зазначає, що після відмови ОСОБА_1 , патрульний мав забезпечити доставку останнього до найближчого закладу охорони здоров'я на встановлення стану сп'яніння, однак в порушення п. 6 Порядку, п. 7 Інструкції та статті 266 КУпАП цього не зробив. Не роз'яснив необхідність такого проходження та не надав відповідне направлення, де б ОСОБА_1 мав би надати свою згоду або відмову.
Працівниками поліції не доведено факту наявності у ОСОБА_1 вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення ознак алкогольного сп'яніння.
Захисниця вказує, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння проведений з порушенням вимог ст. 266 КУпАП, п. 10 розділу II Інструкції № 1452/735 та Пунктом 5 Порядку № 1103, а тому є недійсним.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник Єрмоленко А.В. не з'явились. Про дату, місце і час судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить телефонограма (а.с.93), а також довідка про доставку електронного документу (а.с. 95). Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги з дотриманням вимог частини 7 статті 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов такого.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень пункту 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП - керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як вбачається з диспозиції частини 1 статті 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає не тільки у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само, і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частина 2 статті 130 КУпАП передбачає повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 499493 від 31 жовтня 2025 року вбачається, що того ж дня водій ОСОБА_1 о 16 годині 51 хвилині в с. Кумари по вул. Центральна керував електромопедом «Форте», без державного номерного знаку, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, різкий запах алкоголю з ротової порожнини, не чітка мова, тремтіння кінцівок рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду з метою визначення стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 відмовився на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку, чим порушив пункт 2.5 ПДР (відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських засобів), за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 130 КУпАП.
Від ознайомлення зі змістом протоколу під підпис, отримати копію протоколу, надати свої пояснення по суті порушення ОСОБА_1 відмовився.
Будь яких заперечень щодо складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не надав.
У вищевказаному протоколі зазначені посада, найменування підрозділу поліції, звання та прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка його складала, та його підпис. Також, зі змісту протоколу встановлено, що в ньому зазначено час, місце вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Також в протоколі зазначено, що до протоколу додаються інші матеріали справи, направлення водія для проведення огляду на стан сп'яніння, відео з нагрудної камери 111305316/22.
Вказаний протокол складений за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених статтею 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 7 листопада 2015 року № 1395.
Доводи апеляційної скарги захисниці, що електромопед (електроскутер), яким керував ОСОБА_1 не підпадав під ознаки саме транспортного засобу, вимоги які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , є необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1.10 ПДР України транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Зі змісту статті 2 КУпАП вбачається, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24лютого 2023 року № 2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом№3220-IX від 30 червня 2023) (далі - Закон № 2956-IX) передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них (стаття 2).
У статті 1 згаданого Закону, серед інших понять визначено, що:
-електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25кілометрів нагодину;
-низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Отже, цим нормативно-правовим актом визначено, що легкі електричні транспортні засоби є транспортними засобами і вони поділяються на дві категорії:
1) легкий персональний електричний транспортний засіб: має від одного колеса, електродвигун потужністю до 1000 Вт і розвиває максимальну швидкість до 25 км/год. (наприклад, електросамокати, моноколеса, гіроборди, тощо);
2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб: має від двох коліс та може їхати зі швидкістю 10-50 км/год. (наприклад, електроскутери та мопеди, легкі електричні квадроцикли, електровелосипеди з високою швидкістю, тощо).
Пристрої, які їдуть зі швидкістю понад 50 км/год не підпадають в ці категорії й розглядатимуться як мотоцикли.
Аналогічні поняття легких електричних транспортних засобів визначені і у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (закон в редакції Закону №3492-ІV від 23 лютого 2006 зі змінами).
Відтак, з набуттям чинності Закону № 2956-IX, низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб відноситься до транспортних засобів, вони призначені для пересування містом, не вимагають реєстрації, як автомобілі, але їх водії повинні дотримуватися правил дорожнього руху.
Поняття «транспортний засіб», яке визначене у пункті 1.10 Правил дорожнього руху України (затверджені Постановою КМУ №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами), не суперечить поняттям, визначеним у Законі № 2956-IX.
Правилами дорожнього руху розмежовано поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» (п.1.10 ПДР).
Згідно з ПДР: «транспортний засіб» - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;
«механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Останній термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З урахуванням того, що диспозиція частини 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння будь-яким «транспортним засобом», а не тільки «механічним транспортним засобом», ОСОБА_1 у даному випадку, підлягає притягненню до відповідальності, оскільки він керував електричним мопедом (скутером) , який є низькошвидкісним легким електричним транспортним засобом, та відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому чинне законодавство не містить вказівки на те, що пристрій визнається транспортним засобом лише в разі присвоєння пристрою номерного знаку чи за наявності посвідчення водія в особи, яка ним керує.
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про правотворчу діяльність», закони України (в т.ч. Закон № 2956-IX від 24 лютого 2023 року із змінами) в ієрархії нормативних актів мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (в т.ч. ПДР), а тому при визначенні поняття «транспортний засіб» у даному випадку необхідно враховувати вимоги Закону № 2956-IX.
У даному випадку не береться до уваги поняття «транспортного засобу», яке визначене у примітці до статті 121 КУпАП, оскільки у цій нормі чітко визначено перелік правопорушень, яких стосується таке поняття (121-126, 127-1 128-1, частинах першій і другій ст.129, ст.ст.132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 КУпАП) і серед цих правопорушень відсутня стаття 130 КУпАП.
В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за якими: «джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об'єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди; використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має».
Доводи апелянта щодо не зазначення в протоколі чи є цей електроскутер марки «Форте» потужність електродвигуна більшу ніж 3 кВт і чи належить він до механічних транспортних засобів, не заслуговують на увагу, оскільки технічні характеристики електроскутеру не мають значення та не впливають на кваліфікацію дій за статтею 130 КУпАП.
Належить звернути увагу, що стаття 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Отже, суб'єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електроскутер, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений пунктом 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Відтак, доводи про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу.
Керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також факт його відмови пройти відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння підтверджений відеозаписом з нагрудної камери поліцейського (бодікамера) та з реєстратора патрульного автомобіля (автореєстратор), який доданий до матеріалів справи.
З вказаного відеозапису вбачається, що під час спілкування поліцейських з ОСОБА_1 , у зв'язку із виявленими у нього ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, різкий запах алкоголю з порожнини рота, йому було запропоновано пройти огляд з метою визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер», який знаходився в патрульному автомобілі або поїхати до медичного закладу, на що водій відповів відмовою - «ні».
Після цього поліцейський повідомив водію, що в такому разі відносно нього буде складений адміністративний протокол за статтею 130 КУпАП.
При цьому поліцейський роз'яснив водію його права та обов'язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП.
Отже, патрульні поліцейські зафіксували у встановленому законом порядку відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі.
А тому твердження захисниці щодо недодержання працівником поліції процедури складання протоколу є безпідставними, з огляду на вказані вище обставини, зафіксовані, зокрема, на відеозаписі події.
Вказаний відеозапис зроблений поліцейським з дотриманням вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена Наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026.
Цей відеозапис є належним та допустимим доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
За такого, зміст протоколу про адміністративне правопорушення в цілому узгоджується з даними, які містяться у відеозаписі з нагрудної камери поліцейського та з відеореєстратора патрульного автомобіля, здійсненого під час вчинення ОСОБА_1 зазначеного правопорушення.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписи, які містяться на DVD диску, не можуть вважатись належним та допустимим доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, оскільки відеозапис змінювався або редагувався, не був безперервним та в протоколі про адміністративне правопорушення відсутня інформація про відеозаписувальний пристрій.
Норми законодавства про адміністративні правопорушення (КУпАП) не містять вимог щодо порядку фіксації факту керування порушником транспортними засобами, а тому ця обставина має доводитись за загальними вимогами щодо доказів (стаття 251 КУпАП).
Відеозаписи, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення у справі, сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки не містять ознак фальсифікації та фабрикації.
Із відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 , особа якого зафіксована на відеозаписі та співпадає із особою, яка була встановлена поліцейськими, керував транспортним засобом та відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Отже, відеозаписи події є належними та допустимими доказами. А тому, місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
Наданим суду відеозаписом зафіксовані реальні події, які дозволяють встановити дійсні обставини справи, які чітко вказують на ОСОБА_1 , як на правопорушника, який керував електромопедом з ознаками алкогольного сп'яніння, та на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, відмовився.
Доводи захисниці про небезперервність вказаного відеозапису є безпідставними, оскільки, як вбачається з інформації, яка міститься на DVD диску, відеозапис події 31 жовтня 2025 року складається з відеофайлу з нагрудної камери поліцейського та відеофайлу з відеореєстратора патрульного автомобіля.
Всі відеофайли, які містяться на диску, цілком узгоджуються між собою щодо дати, часу і послідовності подій.
Відповідно до диспозиції частини 1 статті 130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого цією нормою, виражається, зокрема, у такій формі: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Склад такого правопорушення є формальним.
Отже, з моменту відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, склад такого правопорушення є закінченим.
Тому для кваліфікації дій за вказаною нормою, достатньою є відмова водія від проходження такого огляду, а тому посилання захисниці в апеляційній скарзі на відсутність належних доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, у зв'язку із чим в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП, не мають правового значення після відмови пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
До того ж в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 499493 зазначено, що до нього було додане відео з нагрудної камери 111305316/22.
Посилання захисниці в апеляційній скарзі на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, а також те, що вказані поліцейським ознаки не відповідають фактичним обставинам справи, а є «надуманими з боку поліцейського щодо наявності неіснуючих ознак алкогольного сп'яніння», не можуть бути достатніми для закриття провадження у справі та є безпідставними після відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Твердження апеляційної скарги про те, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння проведений з порушенням вимог статті 266 КУпАП, пункту 10 розділу II Інструкції № 1452/735 та Пунктом 5 Порядку № 1103, а тому є недійсним, є необґрунтованими з огляду на таке.
Так, підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного сп'яніння, а також направлення водіїв для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, передбачені статтею 266 КУпАП, «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735) та вимог «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядок № 1103).
Огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану (частина 1 статті 266 КУпАП, пункт 2 Інструкції №1452/735). Ознаками алкогольного сп'яніння є, поряд з іншим, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3 Інструкції №1452/735).
Згідно з частиною 1 статті 266 КУпАП передбачено, що особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд на стан сп'яніння проводиться:
поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність);
лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (пункт 6 Інструкції №1452/735).
Відповідно до частини 2 статті 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення (таке ж положення міститься у пункті 6 розділу ІІ Інструкції №1452/735) .
За наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів (пункт 1 розділу ІІ Інструкції №1452/735).
Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Інструкції №1452/735, результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадку установлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.
Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп'яніння.
Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп'яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп'яніння.
Підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності (пункт 5 Порядку № 1103).
Відповідно до частини 3 статті 266 КУпАП, у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Згідно з пунктом 7 розділу І Інструкції №1452/735, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.
У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (пункт 8 Порядку № 1103).
Оформлення матеріалів огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу здійснюється згідно з чинним законодавством (пункт 11 розділу ІІ Інструкції №1452/735).
Отже, із системного аналізу положень статті 266 КУпАП, Інструкції № 1452 та Порядку № 1103 вбачається, що огляд водія на стан алкогольного сп'яніння, а також направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлюється працівником поліції в разі погодження водія на такий огляд на місці зупинки або проведення огляду у закладі охорони здоров'я, відповідно.
В акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який міститься в матеріалах справи, зазначено, що огляд проведений був у зв'язку із виявленими ознаками та від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою алкотестеру Драгер на місці зупинки ОСОБА_1 відмовився.
Також у направленні на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції зазначено, що у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп'яніння та від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі останній відмовився.
Отже, оскільки ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, або пройти огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння у медичному закладі, то зазначені вище дії працівників поліції відповідали вимогам статті 266 КУпАП та пункту 6, розділ І Інструкції № 1452, пунктам 5, 6, 8 Порядку № 1103.
Безпідставними є також твердження апеляційної скарги про те, що поліцейським був порушений порядок проведення огляду на стан сп'яніння без належної відмови щодо огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, оскільки як вбачається із відеозапису події, поліцейський запропонував водію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Драгер» на місці або проїхати до медичного закладу, на що водій чітко відповів відмовою.
Також необґрунтованими є доводи захисниці про те, що ОСОБА_1 не знав, що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння передбачена адміністративна відповідальність та поліцейський не роз'яснив ОСОБА_1 , що за його відмову він понесе адміністративну відповідальність, оскільки як вбачається з відеозапису, поліцейський роз'яснив водію, що у разі його відмови пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, відносно нього буде складений адміністративний протокол за статтею 130 КУпАП.
До того ж в матеріалах справи наявна постанова Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2025 року, зі змісту якої вбачається, що судом встановлено, що 20 травня 2025 року о 22:25 годині в с. Софіївка по вул. Кузнєчній ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Sierra д.н.з. НОМЕР_2 , не маючи права керування транспортним засобом. ОСОБА_1 протягом року був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП відповідно до постанови серії ЕНА № 4536407 від 19 квітня 2025 року. ОСОБА_1 порушив п.2.1.а ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 5 статті 126 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 336775).
Крім того, 20 травня 2025 року о 22:25 годині в с. Софіївка по вул. Кузнєчній, 20 ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Sierra д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме почервоніння очей, нечітке мовлення, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом залишення транспортного засобу на місці зупинки (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 336770).
Вказаною постановою ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП, та на нього накладено стягнення з урахуванням статті 36 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років без вилучення транспортного засобу.
Постанова набрала законної сили.
Оскільки ОСОБА_1 повторно протягом року притягувався до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.5 ПДР, суд обґрунтовано кваліфікував його дії за частиною 2 статті 130 КУпАП.
З цих же підстав можна вважати, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не знав, що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння передбачена адміністративна відповідальність, не відповідають дійсності, оскільки він вдруге протягом року вчинив одне й те ж саме правопорушення, та йому були відомі наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
До того ж з відеозапису вбачається, що на відеозаписі не зафіксовано жодної погрози, тиску або інших незаконних дій з боку працівників поліції в бік водія, водій був вільний у висловлюванні своєї позиції, ніхто не примушував давати або не давати пояснення, проходити або не проходити огляд, таким чином це була усвідомлена добровільна позиція водія відмовитися від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння.
Поведінка водія на відеозаписі свідчила про те, що останній свідомо відмовився від проходження такого огляду та він розумів наслідки такої відмови.
Матеріали справи не містять будь-яких об'єктивних доказів упередженого ставлення працівників поліції до ОСОБА_1 . Дії працівників поліції були спрямовані на фіксацію факту відмови від проходження огляду, що підтверджується відеозаписом, який є належним і допустимим доказом у розумінні статті 251 КУпАП.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі дії правомірними.
Доводи апеляційної скарги про те, що зупинка транспортного засобу ОСОБА_1 поліцейськими є незаконною відповідно до положень статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», а тому всі наступні вимоги поліцейських ОСОБА_1 не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини, є безпідставними, оскільки причина зупинки транспортного засобу поліцейськими не впливає на обставини, які складають об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП, та не можуть свідчити про безпідставність складання протоколу про адміністративне правопорушення за вказаною статтею.
До того ж, під час складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, останній не вказував свою незгоду з тим, що був зупинений патрульними поліції.
Водночас, хоча в апеляційній скарзі захисниця і не погоджується із вказаними діями поліцейських, однак у матеріалах справи відсутні відомості про оскарження їх дій, відповідно до вимог статті 267 КУпАП.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, є необґрунтованими, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, встановлені різні фактичні обставини.
Помилковість цього посилання апелянта на практику інших судових органів стосується тієї обставини, що в порядку адміністративної юрисдикції розглядаються справи, пов'язані виключно з винесенням органами Національної поліції України постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, в яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, а тому будь-які позиції у цих справах не є преюдіційними відносно справ, які підвідомчі до розгляду судовим органом з порядком ухвалення відповідних постанов та їх перегляду в порядку статті 294 КУпАП.
Отже, зважаючи на зазначений відеозапис, а також відомості, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, судом першої інстанції правильно встановлений факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд звертає увагу, що протокол серії ЕПР1 № 499493 від 31 жовтня 2025 року не містить будь яких пояснень ОСОБА_1 у графі 14 «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення». Таким чином, він свідомо ухилився від реалізації свого права на фіксацію власної позиції як водія безпосередньо під час складання протоколу.
Законодавство надає особі, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, важливе право відобразити у ньому свої пояснення, зауваження та доводи. У даній ситуації, ОСОБА_1 міг би використати це право для заперечення факту керування транспортним засобом, в тому числі, щодо керування електричним транспортним засобом, перебування у стані алкогольного сп'яніння; вказівки на порушення процедури з боку поліцейських (наприклад, не роз'яснення суті порушення, безпідставна зупинка тощо); пояснення причин відмови від проходження огляду на місці, якщо це було зумовлено недовірою до приладу чи вимогою огляду виключно у медичному закладі; або висловлення інших зауважень щодо обставин події. Знехтування цим правом на момент складання протоколу, незважаючи на надану можливість, призвело до того, що його позиція, як водія, не була належним чином зафіксована у первинному процесуальному документі, що створює враження непослідовності у доводах захисту, викладених у апеляційній скарзі, оскільки первинна можливість спростувати обставини або вказати на порушення були проігноровані.
З точки зору принципу "поза розумним сумнівом" (in dubio pro reo), ненадання ОСОБА_1 пояснень на момент складання протоколу за частиною 2 статті 130 КУпАП має суттєве значення. Цей принцип вимагає, щоб усі обґрунтовані сумніви щодо винуватості особи тлумачилися на його користь. Проте, відсутність пояснень або заперечень безпосередньо у момент фіксації правопорушення не створює автоматично розумного сумніву щодо достовірності складеного протоколу чи інших доказів.
Із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 відмовився давати будь які пояснення по суті правопорушення, вказавши «кому що пояснювати».
Фактично, коли особі надається можливість висловити свою позицію, надати зауваження до дій поліцейських, заперечити факт керування або вказати на будь-які порушення процедури саме у первинному процесуальному документі (протоколі), і вона цією можливістю не користується, це позбавляє її доводи, висловлені пізніше (наприклад, в апеляційній скарзі), належного первинного підкріплення.
В матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп'яніння, але відмовився пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і у медичному закладі, а дії поліцейського, який запропонував пройти йому такий огляд, відповідали вимогам розділу ІІ Інструкції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Отже в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Істотних порушень при проведенні огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, які б стали підставою для скасування оскаржуваної постанови, апеляційним судом не виявлено.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення пункту 2.5 ПДР та вчинив повторно протягом року правопорушення, а тому його дії кваліфіковано за частиною 2 статті 130 КУпАП.
Таким чином, сукупність досліджених в матеріалах справи доказів, а саме протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 499493 від 31 жовтня 2025 року; направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння; акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в яких зазначені ознаки алкогольного сп'яніння, та те, що ОСОБА_1 відмовився пройти такий огляд; відеозапису з нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора патрульного автомобіля, постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2025 року свідчить про доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП.
Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об'єктивно узгоджуються між собою, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення по справі щодо ОСОБА_1 .
За такого, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права в ході розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
ОСОБА_1 , реалізувавши своє право керувати транспортним засобом, погодився нести відповідальність та виконувати обов'язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.
Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на вимогу співробітника патрульної поліції, який підтверджений. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Невизнання ОСОБА_1 своєї провини в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 130 КУпАП, є способом його самозахисту, бажанням уникнути відповідальності та спростовується матеріалами справи.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації чи їх неналежності, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
З огляду на наведене, підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, як того просить апелянт, відсутні.
Керуючись статтями 283, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу захисниці Єрмоленко Анни Володимирівни залишити без задоволення, а постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду І.В. Лівінський