Провадження №22-ц/812/683/26
17 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.
за участю:позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Долгової Л.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/6793/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною, на заочне рішення, яке ухвалив Снігурівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Соловйова Олексія Валентиновича у приміщенні цього суду 14 січня 2026 року, повне судове рішення складено 15 січня 2026 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та припинення стягнення аліментів,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та припинення стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що з 17 травня 2014 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 квітня 2018 року розірвано. За час перебування в шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент розірвання шлюбу дитина залишилася мешкати разом із батьком за місцем їх реєстрації. Після розірвання шлюбу з матір'ю дитина ніколи не жила, лише могла бачитись на декілька днів, оскільки місця постійного проживання у матері на той момент не було. Відповідачка поїхала спочатку в Польщу на заробітки, потім - до м. Києва і ніколи до дитини прихильна не була. Не зважаючи на те, що дитина сторін жила із батьком, відповідачка за судовим наказом Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2018 року стягнула із позивача на утримання дитини аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, але при цьому ніколи сама не утримувала доньку. Після початку збройної агресії військ РФ позивач разом з донькою переїхали до міста Львів у квітні 2022 року, де отримали статус внутрішньо переміщених осіб, дитина перебуває на повному матеріальному забезпеченні позивача. Ще до початку збройної агресії військ РФ відповідачка, зловживаючи спиртними напоями, почала вкрай неналежно відноситись до своїх батьківських обов'язків щодо спільної дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, практично зовсім не спілкується з нею, не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не цікавиться дитиною. Позивач, в свою чергу, ніколи не перешкоджав відповідачці бачитись із дитиною, хоча вона такого бажання не проявляла. За час короткочасних зустрічей з відповідачкою дитина зазнала суттєвої психологічної травми. Згідно консультативного висновку лікаря психіатра від 22 липня 2025 року у доньки наявні плаксивість, роздратування, кошмарні сни та гострі образи на матір, яка регулярно била її та постійно вживала алкоголь. Крім того, з 2018 року відповідачка проживала у новому зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_4 , який розірвано заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року. За рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року відповідачку було позбавлено батьківських прав щодо доньки від другого шлюбу та стягнуто аліменти на утримання цієї дитини. Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року відповідачку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, у зв'язку з невиконанням належним чином обов'язків по догляду та вихованню щодо дитини від другого шлюбу.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд позбавити відповідачку батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та припинити стягнення з нього аліментів відповідно до судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2018 року у справі №488/580/18, а також відкликати з дня набрання судовим рішенням законної сили цей судовий наказ.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі.
Відповідачка правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася, в судове засідання не з'явилася.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 р.
замінено третю особу - Службу у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради на Службу у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та ухвалою того ж суду від 04 грудня 2025 р. останню замінено на Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради.
12 грудня 2025 року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради надано висновок про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав, в якому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14 січня 2026 року позовні вимоги задоволенні частково.
Припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, встановлених судовим наказом Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 р. у справі № 488/580/18.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн 20 коп. судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження її зав'язків із матір'ю. Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей.
Посилання позивача на судове рішення, яким відповідачку позбавлено батьківських прав відносно іншої дитини від іншого шлюбу та притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, суд вважав таким, що саме по собі не є автоматичною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно спільної з позивачем дитини, а тому дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачки у даному випадку є не доцільним та таким, що не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Долгова Л.В. просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, ухвалено внаслідок неповного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Так, суд у цій справі не врахував, що рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року відповідачку вже було позбавлено батьківських прав відносно молодшої дитини ОСОБА_6 , 2018 року народження. У вказаному рішенні, містяться факти, які характеризують відповідачку, тому доказування не потребують. Відповідно до характеристики, виданої старостою Райгородської сільської ради 13 березня 2024 року, за роки проживання в с. Червоне Гайсинського району (з квітня 2022 року), охарактеризовано виключно з негативного боку. Тобто, фактично, коли почалася військова агресія російської федерації, відповідачка з новою родиною в квітні 2022 року переїхала до с. Червоне Гайсинського району Вінницької області і не цікавилася життям старшої доньки ОСОБА_7 , яка проживала в Корабельному районі міста Миколаєва. Дитина разом із позивачем весь час сиділи в підвалі до тих пір, поки не вирішили евакуюватися. Крім того, постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у справі №930/2672/23 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку по догляду та вихованню доньки ОСОБА_6 . Проте, судом не взято до уваги вище зазначені обставини, як і висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, в якому зазначено, що була з'ясована думка малолітньої ОСОБА_3 щодо ставлення до своєї матері. Суд вважав, що вказаний висновок носить лише рекомендаційний характер. Представник зауважує, що суд також не врахував думку дитини ОСОБА_7 , яка боїться матері, фактично не знає її, бо з раннього дитинства виховувалася лише батьком, а мати нанесла дитині непоправну травму, коли ще мешкаючи в м. Миколаєві, брала її на день-два, водила її по барам, била її та ображала, від побиття в дитини на тілі є шрами, що підтверджується довідкою (консультаційний висновок лікаря психіатра від 22 липня 2025 року), яка долучена до матеріалів справи та, в якій зазначено, що ОСОБА_7 має плаксивість, роздратування, кошмарні сни та гострі образи на матір, які батько лікував. На думку адвоката, це свідчить про дуже тісний зв'язок із батьком та негативне відношення до матері. Також, в матеріалах справи є докази того, що саме позивач постійно проживав з донькою, виховував і піклувався про доньку, доглядав і утримував її, що підтверджується свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, грошових коштів на утримання та проживання доньки з 2018 року позивачу не надавала, не працювала, що встановлено рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року. ОСОБА_10 вважає, що зв'язок доньки із матір'ю давно втрачений та не може бути відновлений. Представник позивача наголошує, що відповідачка є асоціальною, не працює, зловживає алкоголем і не бажає ставати на шлях виправлення, проте суд першої інстанції таке не врахував. Думка суду, що відповідачка має асоціальне життя через збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї, не підтверджена доказами. Наразі дитина залишається без батьківського піклування, оскільки батька призвали служити в ЗСУ, а матір дитину свідомо не забрала. Однак, якщо матір буде позбавлена батьківських прав, батько зможе звільнитися з військової служби і продовжити виховання дитини самотужки, як він робив це всі ці роки, починаючи з 2018 року.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачка не подала.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування нових доказів із таких підстав.
В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Частинами 1-4 ст. 83 ЦПК України визначений наступний порядок подання доказів.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно із вимогами ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Тобто у чинній редакції ЦПК України законодавець наступним чином відбиває співвідношення функцій сторін та суду під час доказової діяльності. Зокрема, поряд із загальним правилом про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (частина 2 статті 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (частина 7 статті 81 ЦПК).
Такими випадками, зокрема, є: право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частина 2 статті 13 ЦПК); а також право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 7 статті 81 ЦПК).
Відповідно до частини 1-4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, предметом спору є вимога про позбавлення матері малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 батьківських прав. Тобто ця справа безпосередньо стосується прав малолітньої дитини.
До предмету доказування у спорах такої категорії, входить з'ясування умови проживання дитини, її оточення.
Так, як встановлено апеляційним судом, позивач - батько дитини ОСОБА_1 з 22 серпня 2025 року проходить військову службу в Збройних Силах України.
Згідно висновку Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування від 18 грудня 2025 року проводився огляд за місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 (відповідно до акту обстеження умов від 27 жовтня 2025 року), зазначено, що за цією адресою донька сторін проживає з цивільною дружиною батька ОСОБА_11 . Натомість копія акту обстеження умов проживання дитини не долучено до висновку, як і інші матеріали якими керувався орган опіки і піклування (відомості про опитування дитини характеристика тощо).
Крім того як пояснив в апеляційному суді позивач, змінилися обставини щодо проживання доньки, яка на зараз проживає за іншою адресою - АДРЕСА_2 та з іншою особою.
Суд першої інстанції належним чином не виконав покладені на нього частиною 5 статті 263 ЦПК України обов'язки, не встановив достатньо обставини, які стосуються умов проживання малолітньої ОСОБА_3 , з ким проживає дитина , а також матеріалів якими керувався орган опіки та піклування при наданні висновку щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав.
За такого та враховуючи положення частини 2 статті 13 ЦПК України, оскільки спір, який розглядається безпосередньо стосується захисту прав малолітньої особи, апеляційний суд вважає за можливе витребувати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а саме: витребувати у органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради матеріали, які стали підставою для надання висновку № 260001- вих.-183173 від 18 грудня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_12 , а також акт обстеження умов проживання ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки без таких доказів не можливе повно та всебічне встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи.
Керуючись статтями 367, 381 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Витребувати у органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради матеріали, які стали підставою для надання висновку № 260001- вих.-183173 від 18 грудня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також акт обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказані документи надіслати до апеляційного суду не пізніше 09 квітня 2026 року.
Продовжити строк розгляду справи у відповідності до частини 2 статті 371 ЦПК України.
Ухвалу не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 19 березня 2026 року