19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 420/30529/24
адміністративне провадження № К/990/9008/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі №420/30529/24 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 9, 10 вимоги №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року,
Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати пункти 1, 9, 10 вимоги про усунення виявлених порушень №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний».
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» задоволено повністю, апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року - скасовано та ухвалено нову постанову.
Адміністративний позов Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» - задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 9 вимоги Південного офісу Держаудитслужби №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про скасування пункту 10 вимоги Південного офісу Держаудитслужби №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року.
Стягнуто з Південного офісу Держаудитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» у відшкодування судових витрат - сплаченого судового збору 3633,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби.
Стягнуто з Південного офісу Держаудитслужби на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» у відшкодування судових витрат - сплаченого судового збору 15140,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі №420/30529/24 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 9, 10 вимоги №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року - повернуто особі, яка її подала.
27 лютого 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку повторно надійшла касаційна скарга Південного офісу Держаудитслужби на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року. Скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України Суд установив, що у якості підстав касаційного оскарження скаржник знову зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проте, аналіз змісту повторно поданої касаційної скарги свідчить, що наведені у ній доводи не усувають недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року, а в істотній частині зводяться до повторного викладення тих самих міркувань, доповнених об'ємним цитуванням окремих норм права, постанов Верховного Суду та фрагментів мотивувальної частини судових рішень без належного співвідношення їх із правовими висновками суду апеляційної інстанції саме у цій справі.
Щодо посилань скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник повторно посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, зокрема щодо статей 4, 7 Закону України «Про судовий збір», статті 139 КАС України, пунктів 7, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», статті 206 Земельного кодексу України, статей 14.1.72, 270.1, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Однак наведене обґрунтування не відповідає вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не виклав у належний спосіб усіх обов'язкових елементів такої касаційної підстави, а саме: не визначив щодо кожної конкретної норми права, який саме висновок Верховного Суду підлягав урахуванню; не навів, який саме висновок суду апеляційної інстанції суперечить такому висновку Верховного Суду; та не обґрунтував подібності правовідносин у справах, на які посилається, і у справі, що переглядається.
Саме по собі наведення значної кількості постанов Верховного Суду без чіткого виокремлення конкретного правового висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах не утворює належної касаційної підстави. Аналогічно, просте цитування фрагментів окремих постанов Верховного Суду без їх зіставлення з мотивами оскаржуваного судового рішення не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У частині доводів щодо судового збору скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19 та зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив суму судових витрат, яка підлягає стягненню з відповідача.
Втім такі доводи не свідчать про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник фактично висловлює незгоду з розрахунком судових витрат, здійсненим апеляційним судом у цій конкретній справі, однак не доводить, що суд апеляційної інстанції застосував саме ту саму норму права без урахування конкретного висновку Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами та зі співмірною процесуальною ситуацією.
Щодо доводів скаржника стосовно неправильного застосування пунктів 7 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Суд зазначає, що попередньою ухвалою Верховного Суду вже було звернуто увагу на те, що суди попередніх інстанцій не застосовували та не тлумачили зазначені норми як правову основу своїх рішень у цій справі.
Повторно подана касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували наведений висновок. Саме по собі посилання учасника справи на певні норми матеріального права у своїх доводах або у змісті акта суб'єкта владних повноважень не свідчить про їх застосування судом під час вирішення спору. Натомість для цілей касаційного оскарження у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України має значення, чи була відповідна норма права покладена судом в основу правового висновку у справі.
Доводи скаржника про те, що неврахування посилань сторін на норми права перешкоджає доступу до касаційного оскарження, не можуть бути прийняті Судом, оскільки вимоги щодо визначення підстав касаційного оскарження встановлені законом та є однаковими для всіх учасників справи. Такі вимоги не обмежують право на касаційне оскарження, а визначають його процесуальну форму та межі здійснення.
Отже, доводи скаржника не узгоджуються між собою, оскільки за змістом касаційної скарги одночасно ставиться питання як про неправильне застосування норм права, так і про їх незастосування, що виключає можливість їх оцінки у межах пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 206 Земельного кодексу України, статей 14.1.72, 270.1, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду Суд зазначає таке.
Повторна касаційна скарга у цій частині містить розгорнутий виклад власної правової позиції скаржника щодо природи спірних правовідносин, порядку оформлення прав на земельні ділянки, податкового обов'язку постійного землекористувача, можливості застосування кондикційних зобов'язань та оцінки дій ДП «АМПУ». Однак такі доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою встановлених судами обставин та до спроби надати іншу юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам.
Суд касаційної інстанції не є судом фактів і не може підміняти собою апеляційний суд, повторно оцінюючи встановлені обставини справи та наявні у ній докази.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів або перевагу одних доказів над іншими.
У цій частині скаржник також не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки не показав належним чином, який саме конкретний висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить конкретному висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Щодо посилань скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 6, 67 Господарського кодексу України, статті 627 Цивільного кодексу України, статей 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», статті 21 Закону України «Про морські порти України», статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також посилається на розпорядження т.в.о. директора від 21 листопада 2019 року №175.
Разом з тим для належного обґрунтування касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен не лише перелічити норми права, а й чітко визначити: щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду; яке саме питання її застосування потребує формування такого висновку; у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідної норми; та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися.
Повторна касаційна скарга не містить такого належного обґрунтування.
Скаржник знову переважно відтворює тексти норм права, наводить власне бачення характеру спірних договірних відносин, ринку портових послуг, внутрішніх актів підприємства та меж втручання органу державного фінансового контролю, однак не формулює конкретного правового питання, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду та яке потребує вирішення саме в межах цієї справи.
Щодо статей 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», статті 21 Закону України «Про морські порти України» та статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» скаржник, як і в попередній касаційній скарзі, обмежується незгодою з тим, як апеляційний суд оцінив характер тарифів та межі втручання відповідача у господарську діяльність позивача. Таке обґрунтування не свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а лише відображає незгоду з результатом апеляційного перегляду.
Щодо розпорядження т.в.о. директора від 21 листопада 2019 року №175 Суд повторно зазначає, що внутрішній акт суб'єкта господарювання не є нормою права, висновок щодо застосування якої у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України має формулювати Верховний Суд. Такі акти можуть оцінюватися судами як документи внутрішнього регулювання або як докази, але вони не можуть бути самостійною підставою касаційного оскарження у наведеному скаржником аспекті.
Отже, наведені скаржником доводи за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як і при первинному зверненні, не містять належного визначення питання застосування конкретної норми права, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, та не відповідають вимогам статті 330 КАС України.
Загалом зміст повторно поданої касаційної скарги свідчить, що її доводи переважно спрямовані на спростування висновків суду апеляційної інстанції у конкретній справі, інше тлумачення наявних у матеріалах справи обставин, переоцінку доказів, а також на відтворення правової позиції відповідача, яка вже була предметом оцінки судами попередніх інстанцій.
Таке обґрунтування не свідчить про належне викладення передбачених Кодексом підстав касаційного оскарження.
Таким чином, повторно подана касаційна скарга Південного офісу Держаудитслужби не містить належного обґрунтування того, в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України
Касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі №420/30529/24 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 9, 10 вимоги №151505-14/3867-2024 від 23 серпня 2024 року - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур