19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 160/511/25
адміністративне провадження № К/990/11928/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.К.БУДСЕРВІС" про визнання дій протиправними та скасування рішення,
установив:
Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради звернулось до суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.К.БУДСЕРВІС", у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Східного офісу Держаудитслужби "Про усунення порушень законодавства", оформлену листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства», оформленої листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024, у частині покладення на Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради обов'язку відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218, 222 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV та статей 22, 611, 629 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV забезпечити відшкодування шкоди (збитків), заподіяної державному бюджету, на загальну суму 14 499 291,20 грн шляхом:
- складання актів звіряння взаємних розрахунків між КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» та ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» на суму 14 499 291,20 грн;
- відображення в бухгалтерському обліку КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» за рахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за контрагентом ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» сум дебіторської заборгованості в розмірі 14 499 291,20 грн;
- повернення грошових коштів ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» у розмірі 14 499 291,20 грн на реєстраційний рахунок КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» з подальшим перерахуванням їх до доходу державного бюджету (код доходів 21080500) або безоплатного виконання ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» підрядних робіт по об'єкту реконструкції згідно з проєктно-кошторисною документацією за договором від 25.10.2023 № 564 на загальну суму 14 499 291,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку з касаційною скаргою.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого посилається на те, що Верховний Суд не формував висновку щодо можливості застосування положень пунктів 6.2, 6.15 Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01 листопада 2021 року №281.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів. Своєю чергою Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Дашутін