11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 454/3450/24 пров. № А/857/6072/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курилець А.Р., Мікула О.І.,
за участю секретаря Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Адамович М.Я. у м. Сокаль) у справі № 454/3450/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор відділення поліції №2 Шептицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Славич Андрій Іванович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА №2964316 від 02.09.2024 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а справу про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що після зупинки транспортного засобу поліцейський заявив, що вона порушила вимоги дорожнього знака «Рух праворуч» під час проїзду перехрестя вулиць С.Бандери та Б.Хмельницьккого в м,Великі Мости Шептицького району Львівської області. Заперечуючи проти оскаржуваної постанови позивачка зазначила, що на вказаному перехресті відсутній дорожній знак «Рух праворуч», а також відсутні знаки, які б забороняли їй рух прямо до наступного перехрестя.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10.12.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом досліджено достатньо доказів, які у своїй сукупності та взаємозв'язку доводять, що ОСОБА_2 вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП та була притягнута до адміністративної відповідальності на законних підставах, з урахуванням вимог ст. 36 КУпАП. Сама лише незгода позивача з притягненням її до адміністративної відповідальності не може слугувати підставою для скасування такої постанови.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивачка, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що у справі відсутні будь - які докази, що відповідають достатності та допустимості.
Крім цього, до апеляційної скарги долучено копію свідоцтва про шлюб згідно якого ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 19.06.2025. Зазначено, що прізвище після реєстрації шлюбу дружини « ОСОБА_4 ».
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що постановою від 02.09.2024 на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у виді 340 грн штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, оскільки вона у вказаний день близько 12:41 год. по вул.Базарна,4 в м.Великі Мости Шептицького району Львівської області керувала автомобілем марки «ВАЗ 2108» р.н.з. НОМЕР_1 та не виконала вимоги знаку 5.7.1. Рух праворуч та поїхала в забороненому напрямку, чим порушила п.8.4. Правил дорожнього руху України.
Позивачка вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. «ґ»8.4. Дорожні знаки поділяються на групи: інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила;
Відповідно до ПДР України, дорожні знаки 5.7.1 і 5.7.2 «Виїзд на дорогу з одностороннім рухом» показують напрямок руху на перехрещуваній дорозі, якщо на ній організовано односторонній рух.
Рух транспортних засобів по цій дорозі або проїзній частині дозволяється лише у напрямку, показаному стрілкою.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відтак згідно наведеного вище колегія суддів встановила, що передбачена відповідальність за порушення вимог дорожніх знаків.
Статтею 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст. 14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу.
В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст. 76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з цим, відповідачем всупереч вимог ч.2 ст. 77 КАС України, факт порушення вимог дорожніх знаків та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.
В свою чергу, колегія суддів не вважає постанову про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 9 та статті 10 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, посадова особа у визначеному законом порядку встановлює винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Враховуючи недоведеність відповідачем належними доказами вчинення позивачкою порушення вимог дорожніх знаків, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання позивачки винною у інкримінованому їй адміністративному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, а доводи позивача, викладені в обґрунтування позову, є належними та не спростованими.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відтак, враховуючи наведене вище, наявні підстав для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як підтверджується матеріалами справи, позивачка за подання позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. та за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3328 грн 00 коп. замість 908 грн 40 коп., а отже, такі судові витрати підлягають до відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1514 грн.
Питання про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року у справі № 454/3450/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА №2964316 від 02 квітня 2024 року скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1514 (однієї тисячі п'ятсот чотирнадцять) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 18 березня 2026 року