18 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/15096/24 пров. № А/857/15512/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелміт» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Стецик Н.В. у м. Луцьк) у справі № 140/15096/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелміт» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2024 №UA205000202414, №UA205000202415.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що ТОВ «Мелміт» надало всі необхідні документи, що відповідали вимогам чинного законодавства України та міжнародних угод, а саме: декларації-інвойси, складені уповноваженим експортером: №PL/050606979/2019-016/0182 від 09.08.2019 року; №PL/050606979/2019-016/0193 від 23.08.2019; сертифікат з перевезення товару EUR.1 №PL/MF/FT 0080143 від 03.02.2023. Всі ці документи підтверджували преференційне походження товару, що дозволяло застосування знижених ставок мита. Вважає, що Волинська митниця не навела жодних доказів, що підтверджують умисне порушення законодавства з боку позивача. Документи про походження товару були надані відповідно до чинного законодавства, а митне оформлення здійснене згідно з вимогами Митного кодексу України. Відсутня інформація про те, що експортер (постачальник товару) повідомив ТОВ «Мелміт» про будь-які проблеми з походженням товару на момент його оформлення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що статус преференційного походження товарів у вищезазначених деклараціях походження, складених уповноваженим експортером «POL-EXPORT Jaroslaw Roszczenko» на інвойсах, та в сертифікаті з перевезення товару форми EUR.1 не підтверджено.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що експортер не надав документів про преференційне походження товару відповідно до вимог Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів і методів адміністративного співробітництва» Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.
При цьому, суд зауважив, що компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсах та в сертифікаті з перевезення товару про походження товарів з території Європейського Союзу повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що листи уповноваженого органу Республіки Польща є єдиним доказом для висновку контролюючого органу про відсутність права ТОВ «Мелміт» на застосування преференцій. Вважає, що такі листи не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме ТОВ «Мелміт» митних правил, оскільки товариством до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують наше право на преференцію.
Жодних документів, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Польща до експортера за наданням доказів чи відповіді експортера, до Акту не додається. Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера саме з запитом про підтвердження походження товарів.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 12.06.2024 Волинською митницею на підставі пункту 7 частини 1 статті 336, пункту 2 частини 3 статті 345, пункту 2 частини 2 статті 351, статей 352, 354 Митного кодексу України (далі - МК України) від 13.03.2012 №4495-VI (зі змінами), у зв'язку з надходженням доповідних записок відділу управління митних платежів, контролю митної вартості та митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності Волинської митниці від 18.11.2022 №7.3-15-01/668, від 30.04.2024 №15/15-03/4209 щодо непідтвердження преференційного походження товарів по митним деклараціям (далі - МД) від 12.08.2019 №UA205090/2019/095521, від 27.08.2019 №UA205090/2019/100564, від 09.02.2023 №UA205140/2023/010086 винесено наказ №178 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ТзОВ «Мелміт» вимог законодавства України з питань митної справи».
На підставі зазначеного наказу посадовими особами Волинської митниці проведена в період з 19.06.2024 по 21.06.2024 документальна невиїзна перевірка ТОВ «Мелміт» дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за МД: від 12.08.2019 №UA205090/2019/095521, від 27.08.2019 №UA205090/2019/100564, від 09.02.2023 №UA205140/2023/010086, за результатами якої складено акт від 21.06.2024 №5/24/7.3-19/39035748.
Актом перевірки було встановлено наступні порушення:
вимог статті 16 Протоколу 1 Угоди, статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 1 ст. 257 МК України, ч. 5 ст. 280 МК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за МД від 12.08.2019 №UA205090/2019/095521, від 27.08.2019 №UA205090/2019/100564, від 09.02.2023 №UA205140/2023/010086 на загальну суму 49 463,19 грн.;
підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187 та пункту 190.1 статті 190 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язанні по сплаті ПДВ в період, що перевірявся за вказаними МД на загальну суму 9 892,65 грн.
Не погодившись із такими висновками вказаного акта перевірки, позивач подав заперечення від 01.07.2024 №34.
Волинська митниця листом від 09.07.2024 №7.3-2/19/13/7629 «Щодо розгляду заперечення до акту документальної невиїзної перевірки від 21.06.2024 №5/24/7.3-19/39035748» повідомила позивача, що висновки вказаного акта перевірки залишаються без змін, а заперечення - без задоволення.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
від 10.07.2024 №UA205000202414, згідно із яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем мито на товари в сумі 52 105,69 грн, в тому числі: за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 49 463,19 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 642,50 грн;
від 10.07.2024 №UA205000202415, згідно із яким позивачу збільшено грошове зобов'язаннях з податку на додану вартість в сумі 10 881,92 грн, в тому числі: за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 9 892,65 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 989,27 грн.
Позивач оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарги від 24.07.2024 №035 до Державної митної служби України.
Рішенням Державної митної служби України від 30.09.2024 №1/10-06/13/6734 скаргу ТОВ «Мелміт» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 10.07.2024 №UA205000202414, №UA205000202415 - без змін.
Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Відповідно до ст. 276 МК України, платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Частина 1 ст.277 МК України передбачає, що об'єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Отже, аналіз наведених норм права дають підстави для висновків, що платники податків, визначені ст.272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об'єктом оподаткування відповідно до ч.1 ст.277 Кодексу) на митну територію України зобов'язані сплачувати ввізне мито.
Згідно ч.1 ст.280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.
Частинами 3, 4 ст.280 МК України передбачено, що ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
Відповідно до ч.5 ст.280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.
До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Відповідно до частин 1, 5 ст.281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Із змісту ч.1-ч.3, ч.6 ст.36 МК України видно, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.
Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 43 МК України передбачає, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв'язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.
У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Стаття 44 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.
Згідно ч.1-ч.2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов'язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Стаття 45 МК України встановлює, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію. До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки. Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, коли така перевірка ініціюється у зв'язку з кримінальним провадженням.
Таким чином, з огляду на наведені норми, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару митний орган мав право звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Верховна Рада Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифікувала Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Частина 1 ст.26 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Частина 1 ст.29 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Пункт 1 ст.2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Відповідно до п.1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
За змістом пунктів 1-6 ст.22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:
(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,
Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов'язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).
Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.
У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган повинен, за відсутності виняткових обставин, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, від 11.08.2022 у справі №460/8509/21, від 31.07.2024 у справі №260/6407/21.
В п. 54.1 ст.54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) видно, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо, зокрема, результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно пп.54.4 ст.54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Частиною 1 ст.289 МК України встановлено, що обов'язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.
Так, основним спірним питанням наявності у платника податків права на митне оформлення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита є підтвердження походження цих товарів.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на запит Державної митної служби України уповноваженим органом Республіки Польща листом від 29.09.2022 №1401-ІОС.4331.69.2021 надіслано результати перевірки декларацій походження товару, складених уповноваженим експортером «POL-EXPORT Jaroslaw Roszczenko» на інвойсах від 09.08.2019 №PL/050606979/2019-016/0182 та від 23.08.2019 №PL/050606979/2019-016/0193. У зазначеному листі уповноважений орган Республіки Польща зазначив, що не може підтвердити автентичність та точність походження товарів, оскільки експортер не надав жодних документів, що підтверджують статус походження, тому товари не підпадають під преференційний режим.
На запит Держмитслужби уповноваженим органом Республіки Польща листом від 25.03.2024 №0601-IGC.4331.28.2023.KD повідомлено про результатами перевірки, зокрема, сертифіката з перевезення товару EUR.1 №PL/MF/AT 0080143 від 03.02.2023 та зазначено, що під час перевірки експортер не надав достатніх доказів преференційного походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару форми EUR.1. Відповідно до цього, даний сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 не має преференційного походження відповідно до Додатку І (Визначення поняття «продукт походження» та методи адміністративного співробітництва) відповідно до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські правила походження.
Таким чином, статус преференційного походження товарів у вищезазначених деклараціях походження, складених уповноваженим експортером «POL-EXPORT Jaroslaw Roszczenko» на інвойсах, та в сертифікаті з перевезення товару форми EUR.1 не підтверджено.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що експортер не надав документів про преференційне походження товару відповідно до вимог Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.
Оскільки відомості про опис товару, країну походження, код преференції та відомості про нарахування митних платежів заповнюються у митній декларації декларантом самостійно, то з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення саме декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність таких відомостей.
Враховуючи зазначене вище, оскільки товариством самостійно у митних деклараціях зазначено код пільги - 410 (звільнення від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України), водночас, сертифікатами з перевезення товару EUR.1 країна походження товару не підтверджена, як наслідок, позивач не має права на застосування преференційного режиму і повинен при митному оформленні сплатити митні платежі у повному обсязі.
Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару, що було вже предметом оцінки в постановах Верховного Суду.
Так, за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові №260/4347/20 від 26.04.2023 країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.
У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов'язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.
За висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 01.03.2021 у справі №240/7093/19, від 11.04.2022 у справі №260/2805/20 та від 05.06.2024 у справі №380/2397/22 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Необхідно зазначити й те, що апелянтом не наведено обґрунтованих та підтверджених належними доказами про те, що інформація, зазначена у відповідних листах компетентних органів Республіки Польща щодо результатів перевірок декларацій та сертифікатів з перевезення (походження) товару форми ЕUR.1, що надавались позивачем, в тому числі для митного оформлення товарів, є недостовірною, або такою, що сформована відповідними органами з порушенням вимог законодавства.
З урахування зазначеного, суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про те, що оскільки до митного оформлення декларантом надано всі документи, визначені чинним законодавством, які надано експортером та підтверджують право ТОВ «Мелміт» на преференцію, то листи уповноваженого органу Республіки Польща не можуть бути беззаперечним доказом щодо непідтвердження пільгового походження товару.
У даному випадку формальна наявність поданого до митного оформлення сертифіката з перевезення товару EUR.1 №PL/MF/AT0080143 від 03.02.2023 та декларацій-інвойсів, складених уповноваженим (схваленим) експортером від 09.08.2019 №PL/050606979/2019-016/0182 та від 23.08.2019 №PL/050606979/2019-016/0193, за видачу яких несуть відповідальність експортери «POL-EXPORT Jaroslaw Roszczenko» та «ESRO Vlees B.V.», не є достатньою підставою для висновків про вчинення ТОВ «Мелміт» всіх необхідних та залежних від нього дій для здійснення декларування «преференційного походження» ввезеного товару та отримання пільги - тарифної преференції. Діючи добросовісно та застосовуючи тарифну преференцію за зниженим рівнем ставки ввізного мита, суб'єкт господарювання безсумнівно повинен переконатися, що поставлені експортером товари дійсно є товарами «преференційного походження» відповідно до положень вищезазначеної Регіональної конвенції, а не покладатись лише на відповідальність експортера за видачу сертифіката з перевезення EUR.1 та декларацій-інвойсів, складених уповноваженим (схваленим) експортером.
Як згадувалось вище, що у зазначених зовнішньоекономічних відносинах обов'язок з визначення, декларування і сплати мита та податків, згідно вимог українського законодавства і ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів України, має саме платник податків, а тому саме він, а не продавець товару несе відповідальність за повноту виконання цього обов'язку.
Відтак, відповідач обґрунтовано прийняв оскаржені податкові повідомлення-рішення, оскільки під час здійснення перевірки, компетентним органом Республіки Польщі, оскільки не вдалось отримати докази преференційного походження товарів, а тому недоцільним є застосування тарифних преференцій до відповідних товарів як це передбачено Угодою між ЄС та Україною.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Волинської митниці діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 140/15096/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула