Єдиний унікальний номер: 378/73/26
Провадження № 2-а/378/2/26
18.03.2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.,
за участю секретаря: Москаленко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності і закриття справи, -
До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він дізнався про те, що його електронний військово-обліковий документ містить записи такого змісту: «Порушення правил військового обліку; Причина звернення до Нацполіції: Не прибули за повісткою до ТЦКтаСП; Дата звернення: 27.12.2024», керуючись порядком, що встановлений статтею 279-9 КУпАП, через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста подав відповідачу заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. 21 січня 2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста він отримав постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Постановою встановлено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Зазначену вище постанову вважає протиправною, такою, що ухвалена з суттєвими порушеннями встановленого законом порядку, оскільки проігнорувавши приписи пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП, відповідач наклав адміністративне стягнення після закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. У Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів зазначено, що відповідач звернувся до Нацполіції з приводу допущеного ним порушення 27 грудня 2024 року. Отже, саме цю дату слід вважати датою виявлення відповідачем вчиненого правопорушення. Тому, строк притягнення до адміністративної відповідальності у даній справі про адміністративне правопорушення мав обчислюватися з 27 грудня 2024 року по 27 березня 2025 року. Накладаючи на нього адміністративне стягнення 21 січня 2026 року, відповідач діяв після закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП, тобто з порушенням приписів пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП, отже, і з порушенням приписів статті 279-9 КУпАП.
Позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову № R242842 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП від 21 січня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В судове засідання позивач не прибув, до суду подав лист про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а. с. 24).
В судове засідання представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки, копії ухвали про відкриття та копії позовної заяви з додатками на електронну адресу відповідача за правилами передбаченими ч. 1 ст. 268, ч. 2 ст. 269 КАС України, про причини неявки представника суд не повідомлено, відзив на позовну заяву до суду не подано (а. с. 29, 33).
Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України.
Розглянувши справу та дослідивши її матеріали, суд вважає за наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, перебуває з 11.06.2018р. на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 (Ставище). 03.07.2024р. вчасно уточнив військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв+», що розроблений Міністерством оборони України, має військово-обліковий документ сформований у мобільному застосунку «Резерв +», що підтверджується копією витягу із застосунку «Резерв +» (а. с. 14 - 16).
21.01.2026р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно позивача винесено постанову №R242842 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у якій вказано, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Згідно із вказаною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. (а.с. 6, 7).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ №154 від 23.02.2024р. (далі - Положення №154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.
Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ст. 254 КУпАП (чинної на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності) визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених ст. 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
Отже, враховуючи вищезазначені норми КУпАП та наявність заяви позивача від 08.12.2025р., яка була предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення, у якій він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, у відповідача не було обов'язку складати протокол про адміністративне правопорушення (а. с. 6-7).
За приписами ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Як встановлено судом, на час винесення постанови №R242842 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 21.01.2026р., ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 через застосунок «Резерв+» письмову заяву, у якій згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності (а. с. 6-7).
Водночас, сам факт визнання особою вини, який міститься у заяві позивача від 08.12.2025р., не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі №177/525/17.
Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Також, згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р., у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У п. 2 Порядку № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Процедура перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок №560).
П. 34 Порядку № 560 визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни, а саме військовозобов'язані та резервісти, зобов'язані з'явитися до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки;7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
В оскаржуваній постанові №R242842 від 21.01.2026 зазначено, що ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив (ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Разом з тим, у даній справі, відсутні докази направлення позивачу повістки та, відповідно її вручення/невручення, та відсутні докази вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Також, оскаржувана постанова не містить відомостей щодо мети виклику позивача, не містить відомостей про день і час явки за викликом та реєстраційний номер повістки, що унеможливлює притягнення такої особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Водночас, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 , вчасно оновив свої військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України 16.07.2024р. (у строк встановлений Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), перебуває на військовому обліку з визначенням призначення на особливий період, має номер в реєстрі «Оберіг», має військово-облікову спеціальність, отже, позивач оновлював інформацію щодо своєї особи та зареєстрований у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Щодо твердження позивача про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Тому, враховуючи вищевикладене, строк притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення в особливий період правопорушення, передбачених ст. 210, 210-1 КУпАП, зокрема, за неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який почав відраховуватися від дня вчинення виявлення правопорушення - 27.12.2024р., становить до 27.03.2025р..
Дійсно, притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, за неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , після спливу вказаного строку, тобто після 27.03.2025р., є порушенням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, стверджувати, що оскаржувана постанова винесена саме у зв'язку із вчиненням ОСОБА_1 правопорушення за неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом по повістці, у суду підстав немає.
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено ст. 251 КУпАП, повинні міститися саме у постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №127/163/17-а).
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідач відзив на позовну заяву не подав, як і не надав до суду жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі на виконання ухвали суду від 02.02.2026р..
Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №R242842 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 21.01.2026р. щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 665,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7 ч. 1, 9 ч. 1, 210 ч. 3, 245, 247, 248, 251, 252, 268, 277-2, 278, 280, 283 ч. 1 ч. 2 ч. 3, 284 КУпАП, ст. ст. 2 ч. 3, 77 ч. 2, 268-272, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності і закриття справи, -задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № R242842 від 21.01.2026р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпПА із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень та закрити провадження по справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р. В. Гуртовенко