Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 березня 2026 року № 520/31366/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Октябрського районного суду м. Полтави (вул. Навроцького, буд.5, м. Полтава, 36002) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Октябрського районного суду м. Полтави, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у не направленні позивачу повідомлень за його скаргами від 05.09.2023 р. та 27.10.2023 р., чим не дотримався своїх обов'язків за ст.ст. 19 ч.2, 40, 68 ч.1 Конституції ст. 19 ч.1 а.7 Закону про звернення громадян та істотно були порушені права і інтереси позивача, як учасника кримінального провадження у судовій справі №554/6405/19;
- постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб відповідача ознак кримінального правопорушення за ст.367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України;
- стягнути з відповідача на користь позивача:
- відшкодування за завдану моральну шкоду - 900000грн.;
- витрати, з урахуванням інфляції, пов'язаних з розглядом справи, попередній розмір яких буде складати - 1000 грн.
Ухвалою від 21.11.2024р. адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою від 13.12.2024р. позовну заяву повернуто.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 по справі № 520/31366/24 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30.10.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/31366/24 скасовано, а справу направлено до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025р. апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 по справі № 520/31366/24 скасовано. Справу № 520/31366/24 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу передано судді Рубан В.В.
Ухвалою від 23.01.2026р. прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не направлення йому повідомлення про результати перевірки та розгляду його скарг від 05.09.2023 р. та 27.10.2023 р. Вказує, що зазначеною бездіяльністю істотно порушено його права та інтереси, як учасника кримінального провадження, а також заподіяно шкоду його здоров'ю, яка полягає у перенесенні психологічних нервувань і душевних страждань, що негативно вплинуло на стан його здоров'я, в зв'язку з чим він вимушений був звертатися за лікарською допомогою та перебувати на лікуванні, через що йому заподіяно моральну шкоду. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в яких він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив такі обставини.
Позивач зазначає, що звертався до відповідача зі скаргами від 05.09.2023 р. та 27.10.2023 р., проте станом на час звернення з даним позовом до суду йому не направлялися повідомлення про результати перевірки та розгляду вказаних скарг.
Відповідач у відзиві на позов вказав, що позивач звертався до відповідача зі скаргами, які зареєстровані Октябрським районним судом м. Полтави за вхідним № ЕП-14739/23-Вх та № ЕП-17431/23-Вх та передані голові суду. Відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 05.09.2023 року направлена на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) 21.09.2023 року за вих. № 01.2-10/1826/2023. Відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 27.10.2023 року направлена на адресу ОСОБА_1 10.11.2023 року за вих. № 01.2-10/1920/2023.
На підтвердження направлення відповідей за зверненням та скаргами позивача до матеріалів справи відповідачем наданий скріншот з автоматизованої системи документообігу суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, а згідно з ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію», Закону України «Про розгляд звернень громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 (далі Закон № 393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 18 Закону № 393/96-ВР встановлено права громадянина при розгляді заяви чи скарги, одним із яких є право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Статтею 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Приписами статті 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналізуючи норми Закону № 393/96-ВР, зокрема, положення статті 15, можна зробити висновок, що обов'язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.
З огляду на зміст указаного зобов'язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
В спірних правовідносинах обов'язок повідомлення громадянина про наслідки розгляду його звернення/клопотання має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) такої відповіді на адресу заявника (заявнику).
Як зазначалось вище, на підтвердження направлення відповідей за зверненням та скаргами позивача до матеріалів справи відповідачем наданий скріншот з автоматизованої системи документообігу суду, відповідно до якого відповідачем здійснювалась відправка відповідей позивачу на адресу: АДРЕСА_2 .
Проте, суд зазначає, що вказаний скріншот не є належним доказом направлення на адресу позивача повідомлень про розгляд його скарг від 05.09.2023 р. та від 27.10.2023 р., оскільки не містить інформації, що саме направлялось, на які звернення надавалися зазначені в ньому відповіді, а також з нього не можливо встановити якими засобами вони направлені.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не направлення позивачу повідомлень за його скаргами від 05.09.2023 р. та 27.10.2023 р. підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Водночас слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в сили ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак позивачем таких доказів суду не надано.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначає, що бездіяльність відповідача щодо ненаправлення повідомлень за його скаргами від 05.09.2023р. та 27.10.2023р. стала підставою його переживань та душевних хвилювань, через що позивач змушений був звертатися за лікарською допомогою та перебувати на амбулаторному лікуванні з 14.03.2024 по 19.03.2024, з 09.09.2024 по 13.09.2024 та з 31.05.2024 по 05.06.2024.
Проте, з довідок, наданих позивачем на підтвердження погіршення стану здоров'я, не вбачається причинно-наслідкового зв'язку з бездіяльністю відповідача.
Виходячи з доводів позивача, суд уважає їх недостатніми для відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах.
За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимоги відшкодування моральної шкоди.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.
Крім того, суд враховує, що позивачем на його розсуд обрано спосіб захисту порушеного права саме шляхом стягнення моральної шкоди, отже підстави для виходу за межі позовних вимог відступі.
Щодо вимог позивача про постановлення окремої ухвали про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб відповідача ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Частиною четвертою статті 249 КАС України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Суд зазначає, що стаття 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.
Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.
Аналізуючи викладене, обов'язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.
Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
На переконання суду позивач, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб Октябрського районного суду м. Полтави ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.
Разом з цим судом не встановлено достатніх даних для висновку про наявність порушень законодавства, які містять ознаки кримінального правопорушення, у діях відповідача.
Обставини наявності в протиправній бездіяльності винних посадових осіб Октябрського районного суду м. Полтави ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України не є предметом дослідження судом під час розгляду цієї справи.
Отже, враховуючи, що законних підстав для постановлення окремої ухвали судом не вбачається, постановлення окремої ухвали на підставі 249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
Крім цього, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права самостійно звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинені, на його думку, кримінальні правопорушення.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.14, 243-246, 258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Октябрського районного суду м. Полтави (вул. Навроцького, буд.5, м. Полтава, 36002) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Октябрського районного суду м. Полтави щодо не направлення ОСОБА_1 повідомлень за його скаргами від 05.09.2023 р. та 27.10.2023 р.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.