Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
19.03.2026 р. справа №520/2657/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об'єднання "Ю Бі Сі - ПРОМО" (далі за текстом - позивач, заявник)
до Вінницької митниці (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, Митниця)
провизнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2025/000281/2 від 19.11.2025р., яким збільшено розмір митних платежів на суму 295 780,33 грн. (двісті дев'яносто п'ять тисяч сімсот вісімдесят гривень 33 коп.); 2) визнання протиправним та скасування Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2025/001153 від 19.11.2025р.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що правильно визначив митну вартість предмету імпорту за ціною договору. Стверджував, що усі документи були складені належно та вичерпно підтверджували митну вартість товару, заперечував правомірність виникнення підстав для сумнівів у правильності розрахунків. Наголошував на відсутності підстав для збільшення митної вартості товару.
Відповідач з поданим позовом не погодився, надав письмовий відзив, у якому зазначив, що за поданими платником ВМД було згенеровано митні формальності про можливе заниження митної вартості, у розпочатій процедурі консультацій платник не усунув сумнівів органу митного контролю у правильності обчислення митної вартості, тому митна вартість була визначена за резервним методом із використанням відомостей МД від 11.06.2025 №UA100320/2025/021607.
Суд, вивчивши доводи усіх приєднаних до справи процесуальних документів, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув статус юридичної особи приватного права, є резидентом України.
За викладеними у позові твердженнями, між покупцем ТОВ «НВО «Ю БІ СІ - ПРОМО» та продавцем «HAS Sentetik Dokuma Sanayi Ve Ticaret» (Туреччина) був укладений зовнішньоекономічний Контракт № 30/09-1 від « 30» вересня 2019 року, згідно умов якого покупець приймає та оплачує, а продавець здійснює продаж та поставку Позивачу поліпропілену. Номенклатура, кількість, ціна, загальна вартість товару та інші умови поставки товару вказується у відповідній Специфікації до Контракту (п.1.2. Угоди).
Умови та зобов'язання Сторін по Контракту були продовжені до 31.12.2027 року згідно Додаткової Угоди № 4 від 27.12.2024р. до Контракту.
02.10.2025р. між позивачем та «HAS Sentetik Dokuma Sanayi Ve Ticaret» була складена чергова Специфікація № 8 до Контракту № 30/09-1 від 30.09.2019 року на поставку Товару: Рукав поліпропіленовий, ламінований з одного боку, шириною 56 см, густина (включаючи ламінацію) 99 г/м.кв. щільність (25+63), білий в кількості 5000 кг. за ціною 1,85 доларів США за 1 кг. загальною вартістю 9 250,00 доларів США. Базис поставки Сторони узгодили згідно правил «Incoterms 2010» на умовах FСA Газіантеп, Туреччина.
У межах даного Контракту та Специфікації № 8 у листопаді 2025 року відбулась поставка до України (тобто імпорт товару): текстильні матеріали не просочені, з покриттям (ламіновані): PP LAMINATED TUBE FABRIK 56 см - 5000 кг. Рукав поліпропіленовий, тканина поліпропілен 94%, добавки 4%, виготовлена з гранульованого поліпропілену, ламінований (з покриттям) з одного боку поліпропіленовою плівкою, шириною 56 см, щільність (включаючи ламінацію) 99 г/м.кв.(25+63)+/- 5, білий, не фарбований, у рулонах, з полотняним переплетінням. Для власних виробничих потреб - виробництво пакувальної тари для продукції. Виробник HAS SENTETIK DOKUMA SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI. Торговельна марка: немає даних. Країна виробництва: TR.
18.11.2025 року заявником було подано до суб'єкта владних повноважень електронну митну декларацію №25UA401020052943U1, де митна вартість була визначена на загальну суму - 9.250,00 доларів США.
У графі 22 зазначеної митної декларації указана загальна сума за рахунком - 9.250,00 доларів США (USD); у графі 42 вартість Товару становила - 9.250,00 доларів США.
За викладеним у позові твердженням заявника, разом із зазначеною митною декларацією заявником до суб'єкта владних повноважень були подані: 1. Контракт № 30/09-1 від 30.09.2019р.; 2. Додаткова угода № 4 від 27.12.2024р. до Контракту; 3. Специфікація № 8 від 02.10.2025р. до Контракту; 4. Інвойс № HSI2025000000110 від 07.11.2025р.; 5. Банківський платіжний документ про оплату № 537415336 від 06.10.2025р.; 6. Банківський платіжний документ про оплату № 540397318 від 04.11.2025р.; 7. Рахунок на оплату транспортних послуг № 1795 від 14.11.2025р.; 8. Довідка про транспортні витрати № 1795 від 14.11.2025р.; 9. Експортна декларація країни відправлення № 25341300EX00913652 від 07.11.2025р.; 10. Прайс-лист виробника № 1023 від 25.09.2025р.; 11. Калькуляція ціни від виробника б/н; 12. Договір про перевезення № 2103ГР від 21.03.2024р.; 13. Договір про перевезення № 1346 від 01.09.2025р.; 14. Сертифікат про походження товару D 1566100 від 07.11.2025р.; 15. Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 18/11/2025/01 від 18.11.2025р.; 16. Технічний опис товарів від 18.11.2025р.; 17. Сертифікат якості товару від 31.10.2025р.; 18. Пакувальний лист від 07.11.2025р.
Під час вивчення цих документів відповідачем - суб'єктом владних повноважень було виявлено розбіжності та неточності, а саме: 1) для оформлення митної декларації для експорту з країни-відправлення було надано інший рахунок-фактуру - TPS E-Fatura V 25243160110886045253747/1 від 07.11.2025, проте такий рахунок декларантом до митного оформлення не подавався; 2) відповідно до поданих до митного оформлення банківських платіжних документів №537415336 від 06.10.2025р. та №540397318 від 04.11.2025р. загальна сплачена сума становить 9.275,72 дол. США, тоді як в інвойсі №HSI2025000000110 від 07.11.2025р. вказана вартість товару 9.250,00 дол. США, відповідно неможливо однозначно ідентифікувати дані платіжні документи як такі, що стосуються даної партії товару; 3) згідно наданої калькуляції виробника б/н зазначено, що витрати на виробництво товару складають 1,85 дол. США/кг, проте до собівартості товару не включено заробіток/прибуток виробника, тобто виробник реалізує товар без жодного прибутку для себе.
Тому суб'єктом владних повноважень була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару і заявнику було запропоновано додатково подати: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товарів; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг; 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 6) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Інші документи - за бажанням.
Декларант листом № 19/11-01 від 19.11.2025р. повідомив, що надати додаткові документи, крім вже наданих разом з МД, на цей час не має можливості. Просив визначити митну вартість, користуючись наявною інформацією.
19.11.2025р. суб»єктом владних повноважень було прийнято оскаржене Рішення про коригування митної вартості №UA401000/2025/000281/2, де митна вартість товару була визначена на рівні - 6,949 дол. США за 1 кг (у загальній сумі - 34.765,84 дол. США).
Як з»ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб'єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
19.11.2025р. на підставі рішення про коригування митної вартості товару відповідачем також було видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2025/001153.
Заявник виконав владні вимоги згаданих рішень суб»єкта владних повноважень і оформив ввезення товару за визначеним Митницею показником митної вартості товару за митною декларацією №25UA401020053157U8 від 19.11.2025р.
Внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості товарів суми митних платежів до сплати збільшились на 295.780,33 грн.
Стверджуючи про невідповідність закону оскаржених Рішення про коригування митної вартості та Картки відмови заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Згідно з п.20 ч.1 ст.4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.
За визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару - предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару саме до України.
Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов'язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків - резидентом України до ланцюга поставки товару до України третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем, зокрема, відносно випадку, коли арифметичний показник первісної ціни продажу товару нерезидентом-виробником товару без вагомих та очевидних причин істотно (суттєво) перевищує (тобто є вищим за) арифметичний показник ціни продажу товару іншим нерезидентом-продавцем, який не є виробником товару.
Правильність саме такого тлумачення змісту норм відповідного національного закону України підтверджується п.2(a) статті VII, п.2(b) статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, де указано, що під "дійсною вартістю" повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції, положеннями ст.ст.1, 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, а також положеннями п.6 ч.3 ст.53 Митного кодексу України, де зазначено, що для підтвердження заявленої митної вартості мають бути подані каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) саме виробника товару, а не будь-якого іншого постачальника.
Згідно з ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
У силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання митним органом письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв'язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.
Водночас із цим, з викладених вище міркувань, суд доходить до переконання про те, що виявлення суб'єктом владних повноважень ризиків порушення вимог законодавства України з митної справи в частині виникнення обґрунтованих сумнівів у правильності самостійного визначення платником податків (або в інтересах платника податків) митної вартості товару на рівні, котрий відрізняється від рівня митної вартості на ідентичні або подібні товари, згідно з ст.ст.361-363 Митного кодексу України та нормами Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.07.2015р. №684 із змінами та доповненнями, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2015р. за №1021/27466; далі за текстом - Порядок №684) є самостійною та достатньою підставою для початку процедури консультацій відповідно до ст.53, ч.5 ст.54 Митного кодексу України.
Наведене судом тлумачення є цілком релевантним суті висновку постанови Верховного Суду від 17.01.2022р. у справі №520/2000/19, де указано, що сумніви суб'єкта владних повноважень у правильності самостійно визначеної платником податків митної вартості товару можуть бути зумовлені, зокрема, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб'єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).
Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч.4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Як то указано у ч.11 ст.264 Митного кодексу України митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
Частиною 12 ст.264 Митного кодексу України визначено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Натомість, відповідно до ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.1 ст.55 Митного кодексу України, де указано, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З положень наведених норм права випливає, що у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України суб'єкт владних повноважень - Митниця - наділений повноваженнями на прийняття власного рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить обставина неправильності первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання/початку процедури перевірки правильності обчислення платником митної вартості товару - предмету імпорту, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення з приводу визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту.
За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Звідси слідує, що у процедурі контролю за дотриманням імпортером податкової дисципліни у митній справі Митницею виконуються два самостійних елементи/етапи адміністрування (тобто вчиняються два окремих та самостійних, хоча і пов'язаних між собою черговістю вчинення, управлінських волевиявлення), а саме: 1) управлінське волевиявлення з приводу контролю за обчисленою приватною особою митною вартістю імпортованого товару (ст.ст.53 і 54 Митного кодексу України); 2) управлінське волевиявлення з приводу самостійного визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту у спосіб прийняття власного рішення з приводу обчислення митної вартості імпортованого товару (ст.55 Митного кодексу України).
Суд повторює, що за правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Оскільки у спірних правовідносинах заявник не підтвердив показник задекларованої митної вартості товару каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, інформацією біржових організацій про вартість товару, то слід дійти висновку, що митний орган у даному конкретному випадку правомірно вдався до застосування положень ст.64 Митного кодексу України і врахування відомостей відповідної автоматизованої системи даних митних органів.
Відтак, суд вважає, що включені до відповідної автоматизованої системи даних митних органів відомості про показник митної вартості схожого поза розумним сумнівом за текстуальною назвою товару були цілком правомірно використані суб'єктом владних повноважень для ініціювання процедури консультацій з заявником.
Доводи заявника про протилежне відхиляються судом як юридично неспроможні, позаяк суть та обсяг договірних (контрактних) домовленостей між резидентом України-покупцем та нерезидентом-продавцем (зокрема, в частині документів про умови визначення ціни на товар) об'єктивно не здатні змінити імперативних приписів національного закону України.
Також суд вважає, що у спірних правовідносинах такі фактори як: наявність при експортному оформленні іншого рахунку-фактури (TPS E-Fatura V 25243160110886045253747/1 від 07.11.2025), який не був поданий декларантом до митного оформлення; розбіжність між загальною сумою банківських платежів (9.275,72 дол. США) та сумою інвойсу (9.250,00 дол. США); зауваження митного органу щодо калькуляції виробника; зауваження щодо неповноти підтвердження транспортних витрат - об'єктивно були здатні спричинити виникнення у суб'єкта владних повноважень обґрунтованого сумніву у правильності обчислення заявником митної вартості товару за первісною ВМД.
Утім, суд наголошує, що сама по собі обставина виникнення у суб'єкта владних повноважень згаданого вище обґрунтованого сумніву, а також виявлена, зафіксована і доведена суб'єктом владних повноважень обставина відсутності підстав для визнання правильним арифметичного показника митної вартості товару, самостійно розрахованої платником податків чи декларантом, не призводить із абсолютною неминучістю до виникнення безумовної і достатньої підстави для самостійного визначення суб'єктом владних повноважень власного показника дійсної митної вартості товарів без урахування усіх юридично значимих факторів відносно умов поставки товару, а виключно на підставі числових значень показників митної вартості товарів за іншими митними деклараціями інших суб»єктів господарювання.
Натомість, суд звертає увагу, що до цих факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).
Cуд відзначає, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень як джерело числового значення митної вартості товару №1 у МД №25UA401020052943U1 від 18.11.2025 р. було використано митну декларацію від 11.06.2025 р. №UA100320/2025/021607 іншого суб'єкта господарювання (ТОВ «ДСТРЕЙД»), за якою оформлено бавовняне полотно (бавовна 100%), торговельна марка Pesent'e, виробник LITEKS PLASTIK IMPERTEKS TEKSTIL SANAYI ve TICARET LTD. STI.
Суд звертає увагу на явній та очевидній невідповідності даних про виробника за товаром: у випадку заявника виробником є HAS SENTETIK DOKUMA SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI (Туреччина); за МД-джерелом №UA100320/2025/021607 від 11.06.2025 р. іншого суб'єкта господарювання - LITEKS PLASTIK IMPERTEKS TEKSTIL SANAYI ve TICARET LTD. STI. (Туреччина).
Окрім того, відрізняється матеріал товару: у випадку заявника товар виготовлений з поліпропілену (поліпропілен 94%, добавки 4%), маса нетто 5.000 кг; товар за МД-джерелом - бавовняне полотно (бавовна 100%), маса нетто 1.270 кг. Також відрізняється функціональне призначення: товар заявника призначений для виробництва пакувальної тари, товар-джерело - для широкоформатного друку.
Відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту прийнятної відповідності даних про подібність товару, об'єм поставки та виробника не дозволяє використовувати рівні/однакові показники митної вартості товару до цілком окремих та самостійних господарських операцій, котрі здійснюються різними суб'єктами господарювання - юридичними особами приватного права за відсутності доказів доведеного в установленому законом порядку наміру на отримання безпідставної податкової вигоди за рахунок штучного заниження вартості (ціни) товару за зовнішньоекономічним договором/контрактом.
Разом із тим, у ході розгляду справи судом достеменно з'ясовано, що відповідач-суб'єкт владних повноважень під час вчинення власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення митної вартості товару використав відомості ВМД, за якими було здійснено імпорт іншого товару та іншого виробника, ніж у випадку заявника.
За загальним правилом поставка різних товарів різних виробників об'єктивно здатна істотно вплинути на дійсну ціну товару і за відсутності здобутих суб'єктом владних повноважень доказів про протилежне здатна сформувати різну митну вартість товару.
Тому суд підкреслює, що доказів реалізації заявником у спірних правовідносинах наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спосіб штучного заниження митної вартості товару відповідач-суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здобув, оскаржені правові акти індивідуальної дії такими мотивами не обґрунтовував.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Так, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що зміст та характер обраних владним суб'єктом юридичних та фактичних мотивів прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості, а також обсяг наявних у розпорядженні на момент вчинення управлінського волевиявлення доказів, не дозволяє визнати це волевиявлення правильним та обґрунтованим, позаяк на вимогу суду Товариством подані документи, котрі підтверджуються істотну/суттєву відмінність в умовах поставки, зокрема, за обсягом партії товарів.
Водночас із цим, ч.7 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
У ході розгляду справи суб'єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було доведено юридичної обґрунтованості власного судження про обчислення митної вартості товару за первісно поданою заявником до митного оформлення ВМД із використанням показника одиниці митної вартості товару за іншою ВМД, за якою здійснювався імпорт до України товару.
На виконання приписів ч.4 ст.9 та ст.80 КАС України судом за власною ініціативою не виявлено ознак існування доказів прагнення/наміру заявника на отримання у спірних правовідносинах безпідставної податкової вигоди, оскаржені рішення Митниці такими доводами неумотивовані.
Тому оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт при виданні оскарженого рішення не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з'ясував неповно, діяння приватної особи кваліфікував неправильно, кола усіх юридично значимих факторів не визначив, не оцінив, до уваги не взяв, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані із змістом нормативного регламентування, ані з фактичними дійсними обставинами спірних правовідносин.
Тож за наслідками розгляду справи суд доходить до переконання про те, що за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності реально вчинених оскаржених управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України слід кваліфікувати у якості недоведеного та навпаки - за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування порушеного публічного права заявника слід визнати підтвердженим.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі існуючі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Оскільки суб'єкт владних повноважень у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів подібності умов імпорту товарів за спірними митними деклараціями з товарами за використаною митним органом відкоригованою декларацією, яку вимушено була визначена сума товару, то правомірність вчиненого суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу коригування митної вартості товару слід визнати недоведеною.
При цьому, оскільки оскаржена Картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення була видана на виконання оскарженого Рішення про коригування митної вартості товарів, то скасуванню підлягають обидва перелічені правові акти індивідуальної дії.
Стосовно обставин подання заявником нової митної декларації замість раніше первісно поданої суд зазначає, що з огляду на відсутність саме у приписах Митного кодексу України однозначно сформульованих застережень про зворотнє, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відображення суб'єктом господарювання у вантажній митній декларації реквізитів відповідного рішення органу митного контролю про коригування митної вартості товару за первісно поданою цим ж суб»єктом господарювання вантажною митною декларацією доводить об'єктивну вимушеність вчинку із подальшого декларування митної вартості товару за показниками прийнятого органом митного контролю рішення про коригування митної вартості і не позбавляє особу права на оскарження такого рішення про коригування митної вартості.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 6.211,76 грн, проте позивачем було сплачено 7.764,72 грн.
Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000281/2 від 19.11.2025р.
Визнати протиправною та скасувати Картку відмови Вінницької митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2025/001153 від 19.11.2025р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці (ідентифікаційний код - 43997544; місцезнаходження - вул. Лебединського, буд. 17, м. Вінниця, 21034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об'єднання "Ю Бі Сі - ПРОМО" (ідентифікаційний код - 33119392, місцезнаходження - вул. Селянська, буд. 110, м. Харків, 61157) 6.211,76 грн. (шість тисяч двісті одинадцять гривень 76 коп.) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко