Справа № 500/6496/25
11 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до командування військової частини № НОМЕР_1 із четвертим рапортом від 19.05.2025 року про звільнення його з військової служби в запас на підставі пункту 12 підпункту 3 абзацу 13 (через сімейні обставини під час дії воєнного стану), у відповідності до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» (Закон №2232 - XII). Рідна тітка позивача - ОСОБА_2 являється особою з інвалідністю 1 «Б» групи загального захворювання, що встановлена їй довічно, по важкій хворобі - розсіяного склерозу, і яка, за висновком-випискою Чортківської МСЕК від 13.02.2019 року, - потребує постійного догляду, зокрема, від ОСОБА_1 , свого єдиного рідного племінника. Однак, відповіді від командування В/Ч № НОМЕР_1 , (стосовно розгляду його трьох рапортів від 20.09.2024 року, від 23.12.2024 року від 17.02.2025 року) так і не надходило. За результатами розгляду четвертого повторного рапорту позивача від 19.05.2025 року, про звільнення з військової служби, - керівництвом військової частини № НОМЕР_1 , було зазначено, що правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами в запас на даний час немає.
Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 18.11.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 03.12.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) по стройовій частині від 24.02.2025 № 42, рядового ОСОБА_1 , якого звільнено з посади стрільця відділення охорони окремо дислокованого складу пального наказом від 24.02.2025 року, наказом начальника Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України від 24.02.2025 року № 2 о/с, відповідно до статті 24 частини 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», призупинено військову службу, вважати такими, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Національної гвардії України. Підставою наказу є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.02.2025 №62025080100001199.
Позивач стверджує, що є єдиним рідним племінником особи з інвалідністю 1 групи - ОСОБА_2 , але вже в пункті четвертому зазначає, що є племінником третього ступеня споріднення, а тітка - ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою його батька.
Позивачем ніяк не підтверджено його обов'язок, з точки зору виникнення, зміни або припинення правовідносин, здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю 1 групи, тіткою, яка не є родичем ні першого, ні другого і навіть не третього ступеня споріднення.
Також, Позивач зазначає, що у ОСОБА_2 будь-яких інших близьких, рідних осіб до другого ступеня споріднення немає, але даний факт документально не є підтвердженим, а також відсутні відомості про інших осіб, що мають право або зобов'язані здійснювати такий догляд.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Позивачем 15.12.2025 подано до суду заяву про долучення додаткових доказів по даній справі.
Ухвалою суду від 13.01.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Ухвалою суду від 13.01.2026 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 17.02.2026 о 10:00 год.
Ухвалою суду від 17.02.2026 відкладено розгляд справи на 11.03.2026 о 10:00 год.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову та просила в його задоволенні відмовити. Не заперечила щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Військовослужбовець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України від 24.02.2022 року за №65/2022 «Про загальну мобілізацію», був мобілізований, як «солдат» та зарахований до особового складу військової частини № НОМЕР_1 - до окремо дислокованого спеціального підрозділу з дислокацією в АДРЕСА_1 з 29.08.2023 року по сьогодення, на посаді - старшого зміни охорони паливно-мастильних матеріалів.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до командування військової частини № НОМЕР_1 із рапортами про звільнення з військової служби. Зокрема, із четвертим рапортом від 19.05.2025 року позивач звернувся до відповідача про звільнення його з військової служби в запас на підставі пункту 12 підпункту 3 абзацу 13 (через сімейні обставини під час дії воєнного стану), у відповідності до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» (Закон №2232 - XII). Рідна тітка позивача - ОСОБА_2 являється особою з інвалідністю 1 «Б» групи загального захворювання, що встановлена їй довічно, по важкій хворобі - розсіяного склерозу, і яка, за висновком-випискою Чортківської МСЕК від 13.02.2019 року, - потребує постійного догляду, зокрема, від ОСОБА_1 , свого єдиного рідного племінника. Однак, відповіді від командування В/Ч № НОМЕР_1 , (стосовно розгляду його трьох рапортів від 20.09.2024 року, від 23.12.2024 року від 17.02.2025 року) так і не надходило. За результатами розгляду четвертого повторного рапорту позивача від 19.05.2025 року, про звільнення з військової служби, - керівництвом військової частини № НОМЕР_1 , було зазначено, що правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами в запас на даний час немає.
Позивач стверджує, що є єдиним рідним племінником особи з інвалідністю 1 групи - ОСОБА_2 , але вже в пункті четвертому зазначає, що є племінником третього ступеня споріднення, а тітка - ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою його батька.
Представник відповідача, відмовляючи у задоволенні рапорту, зазначив що Позивачем ніяк не підтверджено його обов'язок, з точки зору виникнення, зміни або припинення правовідносин, здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю 1 групи, тіткою, яка не є родичем ні першого, ні другого і навіть не третього ступеня споріднення. У ОСОБА_2 будь-яких інших близьких, рідних осіб до другого ступеня споріднення немає, але даний факт документально не є підтвердженим, а також відсутні відомості про інших осіб, що мають право або зобов'язані здійснювати такий догляд.
Не погодившись із протиправними діями відповідача щодо відмови у задоволенні його рапорту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Згідно Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.
Підпунктом г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України « Про військовий обов'язок та військову службу», під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За змістом пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.
Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача із рапортами про звільнення зі служби.
Дослідивши зміст рапортів 1-4 Позивача та додатків суд приходить до наступних висновків.
Рапорт № 1 від 20.09.2024 подано з порушенням порядку звернення визначеного ст. 14 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме звернення до прямого начальника минаючи начальників всіх попередніх ланок. В рапорті зазначена неправдива інформація щодо визначення ступеня споріднення, що дає право звільненню військовослужбовця на підставі п. 12, підпункту 3, абзацу 13 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до рапорту від 20.09.2024 планувалося проведення атестаційної комісії 24.10.2024 року, щодо розгляду питання щодо звільнення Позивача з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з чим, на підставі рапорту начальника обліково-операційної служби майора ОСОБА_3 , від 16.10.2024 Позивача, разом із залученням командира відділення охорони окремо дислокованого складу пального ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) мали прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_2 в термін з 22.10.2024 по 25.10.2024, але у зв'язку із раптовою хворобою Позивача від 22.10.2024, проведення атестаційної комісії стало неможливим. Повторне проведення атестаційної комісії було заплановано на підставі припису Позивача від 20.11.2024 року який мав повторно прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) для проведення атестаційної комісії яка була запланована на 27.11.2024.
Таким чином, у зв'язку з самовільним залишенням частини Позивачем, провести засідання атестаційної комісії не представилось можливим. За фактом неприбуття на службу без поважних причин рядового ОСОБА_1 до окремо дислокованого складу пального ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) проведено службове розслідування.
Рапорт № 2 від 23.12.2024 подано з порушенням порядку звернення визначеного ст. 14 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме звернення до прямого начальника минаючи начальників всіх попередніх ланок. Повторно, в рапорті зазначена неправдива інформація щодо визначення ступеня споріднення, що дає право звільненню військовослужбовця на підставі п. 12, підпункту 3, абзацу 13 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В якості доказів до рапорту № 2 від 23.12.204 додано копію Акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 244 від 21.11.2024 складеного представниками Борщівської міської ради на чолі з головою комісії - начальником відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та соціального захисту Віталієм Войтухів.
Відповідно до висновку комісії, звернення щодо встановлення факту постійного догляду ОСОБА_4 надійшло від ОСОБА_1 . Документи, що підтверджують потребу особи в постійному догляді на день роботи комісії відсутні. Інформація про призначення особі, за якою здійснюється постійний догляд, допомоги, компенсації за здійснення догляду чи про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отримання соціальної послуги з догляду вдома відсутня, що дає можливість зробити висновок, що права ОСОБА_2 , щодо соціального захисту осіб з інвалідністю не порушено.
Також слід зазначити, що Позивач умисно викривляє інформацію, а саме: в сьомому абзаці Рапорту № 2 від 23.12.2024 Позивач стверджує, що факт необхідності здійснення ним постійного догляду за особою з інвалідністю підтверджено, хоча комісією фіксувався не факт необхідності, в розумінні Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII, а саме встановлювався факт здійснення особою постійного догляду, саме за заявою зацікавленої особи - ОСОБА_1 , що не є доказом здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю, а намагання ухилення від виконання військового обов'язку, передбаченого Конституцією України та іншими нормативними актами України.
З метою встановлення місцезнаходження військовослужбовця окремо дислокованого складу пального м. Борщів Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину та ухиляється від виконання службових обов'язків 25.11.2024 стрільцем ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_1 ) ОСОБА_5 та начальником відділення охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 та згідно слів дружини місце його знаходження їй не відомо, знайомі та родина також не мають з ним зв'язку, виникає питання, то яким чином така особа, місце знаходження якої не відомо здійснює догляд за особою з інвалідністю та під час проходження військової служби з 2023 здійснювала догляд за особою з інвалідністю.
08.01.2025 Відповідачем проведено засідання атестаційної комісії щодо розгляду рапорту рядового ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 13, пункту 3, частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за результатом розгляду Рапорту Позивача, йому було відмовлено у його задоволенні. Згідно повідомлення про вручення рекомендованого листа з описом копію висновку рішення атестаційної комісії від 08.01.2025 Позивачем отримано 21.01.2025 року, поштове повідомлення №6907100046145. Тому, твердження Позивача у пункті п'ятому позовної заяви щодо неотримання відповіді на свій рапорт, зокрема від 23.12.2024 року є неправдивою.
Рапорт № 3 від 17.02.2025 року знову ж таки, подано з порушенням порядку звернення визначеного ст. 14 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме звернення до прямого начальника минаючи начальників всіх попередніх ланок.
У якості доказів до рапорту від 17.02.2025 додано копію Акта обстеження житлових умов заявника №70 від 10.02.2025 року, відповідно до якого проведення обстеження житлових умов ОСОБА_1 , який нібито проживає за адресою: АДРЕСА_3 . В пункті 4 позовної заяви Позивач стверджує, що проживає по сусідству зі своєю тіткою. Таким чином, можна зробити висновок, що документи на які Позивач посилається як на докази є недійсними та такими, що не можуть братися до уваги судом.
Суд наголошує, що акт обстеження житлових умов не є фактом, що підтверджує здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, і не доводить факт постійного проживання і ведення спільного господарства.
Пунктом 5 позовної заяви Позивач зазначає, що направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частина НОМЕР_1 ) рекомендованими листами чотири рапорти на звільнення на підставі абзацу 13 підпункту 3, пункту 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримав на них відповідь. Що також є неправдивою інформацією.
Відповідачем рапорт №1 від 20.09.2024 отримано 11.10.2025 року, про що свідчить реєстрація вхідної кореспонденції за № 551. З метою розгляду даного рапорту заплановано проведення атестаційної комісії, куди було запрошено Позивача. Суд наголошує що, повторний розгляд рапорту призначено на 27.11.2024 рік, але 25.11.2024 Позивач самовільно залишив Військову частину, чим вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України, про що свідчить витяг з ЄРДР № 62025080100001199. Таким чином, прийняття рішення згідно рапорту № 1 стало неможливим.
Рапорт № 2 від 23.12.2024 року розглянуто атестаційною комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 08.01.2025, про що свідчить Протокол засідання атестаційної комісії № 1 на чолі з заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з логістичного забезпечення підполковником ОСОБА_7 та прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту Позивача від 23.12.2024. За результатами розгляду рапорту від 23.12.2024 Позивачу було направлено витяг з Протоколу № 1 від 08.01.2025, який він отримав 21.01.2025, про що свідчить повідомлення про вручення № 6907100046145.
Рапорт № 3 від 17.02.2025 року зареєстровано 24.02.2025, вхідний номер 94. У якості відповіді направлено копію витягу з Протоколу засідання атестаційної № 1 від 08.01.2025, яка також отримання Позивачем рекомендованим листом з повідомленням 06.03.2025 № 6909800068282.
Рапорт № 4 від 19.05.2025, який надійшов 03.06.2025 за вихідним номером 237 та розглянуто і надано відповідь про відмову у його задоволенні 09.06.2025. Відповідь направлено Позивачу рекомендованим листом та отримано 17.06.2025 згідно повідомлення №6912600143566. Рапорт-заява від 18.08.2025 надійшов 26.08.2025 № 1/496-2025 та розглянуто і надано відповідь 04.09.2025 №74/13-680-2025 року і отримано Позивачем 09.09.2025 року, що підтверджено повідомленням про вручення № 6901300036146.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що Позивач помилково стверджує, що необхідність для захисту своїх прав у нього виникла лише після отримання відповіді на Рапорт від 19.05.2025 року.
Також слід зазначити, що згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналогічні норми встановлені Положенням № 1153/2008.
Відповідно до пункту 144-3 Положення № 1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Крім того, відповідно до норм пункту 144-5 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «д» пункту 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.
В силу пункту 144-6 Положення № 1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Пунктом 229 Положення № 1153/2008 передбачено, що за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
Так як позивач стверджує, що є єдиним рідним племінником особи з інвалідністю 1 групи - ОСОБА_2 , але в пункті четвертому зазначає, що є племінником третього ступеня споріднення, а тітка - ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою його батька.
Також Позивач використовує термін юридичний факт, який прямо не визначений жодним законодавчим актом України.
«Юридичний факт» прямо та як термін чітко визначений в доктрині цивільного права, але не має одного універсального законодавчого визначення. Юридичний факт - це конкретна життєва обставина (дія або подія), яка передбачена нормою права і з якою закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин, прав та обов'язків. Ці обставини є підставою для настання правових наслідків, що означає, що без них правові норми не будуть застосовуватися.
Відтак суд вважає, що позивачем ніяк не підтверджено його обов'язок, з точки зору виникнення, зміни або припинення правовідносин, здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю 1 групи, тіткою, яка не є родичем ні першого, ні другого і навіть не третього ступеня споріднення.
Також, Позивач зазначає, що у ОСОБА_2 будь-яких інших близьких, рідних осіб до другого ступеня споріднення немає, але даний факт документально не є підтвердженим, а також відсутні відомості про інших осіб, що мають право або зобов'язані здійснювати такий догляд.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I або II групи може лише член сім'ї першого та другого ступеня споріднення.
Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою, зокрема, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Відповідно до ст. 2 Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Враховуючи той факт, що Позивач не є членом сім'ї або прямим родичем, то на нього не можуть розповсюджуватися норми ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у:
виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об'єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту;
охороні здоров'я;
соціальному захисті;
забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю;
наданні пристосованого житла;
сприянні громадській діяльності.
Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення осіб з інвалідністю здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.
Особа з інвалідністю може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає її потребам. У такому разі особа з інвалідністю вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.
Суд погоджується з висновками відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі пункту 12 підпункту 3, абзацу 13 (через сімейними обставини під час дії воєнного стану, у зв'язку з наявністю рідної тітки ОСОБА_2 , особи з інвалідністю 1-ї групи загального захворювання, що встановлена їй довічно), згідно ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, доказів, які б спростовували правомірність дій відповідача позивачем не представлено, а судом таких доказів не здобуто, в зв'язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 11 березня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.