19 березня 2026 року Справа № 480/4734/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИВИ та МАСТИЛА" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛИВИ та МАСТИЛА" (пров. Дмитра Дорошенка, 8, м. Суми, Сумська область, 40024, РНОКПП 38396909) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009), у якій просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Сумській області, а саме:
№ 350318280701 від 29.03.2024 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 255747,50 грн;
№ 350118280701 від 29.03.2024 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 142897,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями від 29.03.2024 № 350318280701 та № 350118280701, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Щодо операцій з ТОВ «ВП «МФК», позивач вказує, що отримав товар (тосол, антифриз) згідно з договором №ВП-21 від 12.07.2018. Факт операцій підтверджений податковими накладними № 9 та № 24 від серпня 2018 року. При цьому податкова накладна № 9 була зареєстрована в ЄРПН на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 120/45/19-а. Позивач наголошує, що згідно з п. 201.10 ПКУ реєстрація накладної в ЄРПН є достатньою підставою для формування податкового кредиту і не потребує додаткового підтвердження. Отриманий товар був надалі реалізований покупцям.
Щодо проведення амортизації насосів НМШ8-25, позивач зазначає, що 5 насосів на суму 76 000 грн були придбані у 2020 році та віднесені до малоцінних необоротних матеріальних активів (МНМА). Відповідно до облікової політики, підприємство нарахувало 100% амортизації у першому місяці введення в експлуатацію. Насоси використовувалися для перекачування мастила, а їх перебування на складі під час інвентаризації пояснюється тимчасовим зменшенням обсягів реалізації, що не спростовує факт їх використання в господарській діяльності у 2020-2021 роках.
Щодо послуг ФОП ОСОБА_1 , позивач зазначає, що між сторонами укладено договори на інформаційно-консультаційні послуги з налаштування облікових систем та оновлення ПЗ. Послуги підтверджені актами та звітами про витрачений час. Позивач вважає зауваження податкового органу щодо відсутності в актах місця надання послуг неістотним недоліком, який не перешкоджає ідентифікації господарської операції.
З урахуванням викладених обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06 червня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог надав суду відзив, у якому зазначив, що Головне управління ДПС у Сумській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За результатами документальної планової виїзної перевірки позивача контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість у зв'язку з відображенням у податковому та бухгалтерському обліку господарських операцій, які, на думку відповідача, не мали реального характеру.
Щодо взаємовідносин з ТОВ «ВП «МФК» відповідач зазначає, що за результатами аналізу податкової інформації, даних інформаційно-аналітичних систем ДПС, а також відомостей, поданих контрагентом за формою 20-ОПП, встановлено відсутність у такого суб'єкта господарювання необхідних умов для здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання тосолу та антифризу. Зокрема, у вказаного контрагента відсутні виробничі потужності, складські приміщення, необхідні трудові ресурси, а також не встановлено фактів придбання електричної енергії, необхідної для здійснення виробничого процесу.
Крім того, контролюючим органом зазначено про відсутність у контрагента достатніх матеріально-технічних ресурсів та неможливість простежити походження товару за ланцюгом постачання, що, на думку відповідача, свідчить про документальний характер відображених позивачем операцій.
Відповідач також наголошує, що сама по собі наявність зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної не може вважатися безумовним доказом реальності господарської операції, якщо контролюючим органом встановлено відсутність фактичної можливості її виконання.
Щодо первинних документів відповідач зазначає, що у видаткових накладних та актах виконаних робіт відсутні відомості про посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, що, на думку контролюючого органу, ставить під сумнів достовірність відображеної у них інформації.
Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність належної обачності позивача при виборі контрагента та вказує, що платник податків повинен був перевірити реальність діяльності такого суб'єкта господарювання перед укладенням господарських договорів.
На вказаний відзив позивач надав відповідь у якій зазначив, що позивач відхиляє доводи відповідача про нереальність операцій, оскільки факт реєстрації податкових накладних, зокрема на підставі судового рішення, підтверджує право на податковий кредит. Висновки ДПС щодо «невідомого походження товару» та «відсутності ресурсів у контрагента» є суб'єктивними припущеннями, які не спростовують фактичний рух активів, підтверджений первинними документами (ТТН, сертифікати якості, виписки банку про оплату). Щодо амортизації активів, позивач зазначає, що чинне законодавство не вимагає безперервного використання обладнання кожного дня, факт наявності насосів на складі підтверджує їх фізичне існування та збереження статусу активу. Стосовно послуг ФОП ОСОБА_1 , позивач наполягає, що деталізація робіт у звітах є достатньою для підтвердження витрат, а вимоги податкового органу щодо зазначення «місця надання послуг» для дистанційного ІТ-консалтингу не передбачені ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік»
Дослідивши матеріали справи, оцінивши усі докази та доводи сторін у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛИВИ та МАСТИЛА» (код ЄДРПОУ 38396909) - є юридичною особою, що зареєстрована в установленому законом порядку та здійснює господарську діяльність, зокрема у сфері торгівлі паливом та мастильними матеріалами.
На підставі наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 26 січня 2024 року № 219-кп та відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік, посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2023 року, а також валютного та іншого законодавства. За результатами вказаного контрольного заходу було складено акт перевірки від 5 березня 2024 року № 2088/18-28-07-01-08/38396909/15 (т.1 а.с.13-74).
В ході перевірки контролюючим органом було встановлено та детально відображено в акті факти порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвели до заниження податкових зобов'язань. Зокрема, податковим органом проаналізовано взаємовідносини позивача з ТОВ «ВП «МФК» щодо придбання тосолу та антифризу. На підставі аналізу податкової інформації відповідач дійшов висновку про нереальність вказаних операцій, мотивуючи це відсутністю у контрагента-постачальника необхідних умов для виробництва та зберігання продукції, відсутністю персоналу, складських приміщень та енерговитрат, необхідних для технологічного процесу. В акті зазначено, що оскільки неможливо ідентифікувати реальне джерело походження товару за ланцюгом постачання, господарські операції мають лише документальний характер, що призвело до безпідставного формування податкового кредиту та завищення собівартості реалізованої продукції.
Окрім цього, під час перевірки було проведено інвентаризацію активів підприємства станом на 1 лютого 2024 року, за результатами якої встановлено перебування на складі п'яти насосів НМШ8-25, які обліковувалися як малоцінні необоротні матеріальні активи. Контролюючий орган вказав на безпідставність нарахування 100% амортизації на ці об'єкти у сумі 76 000 грн, оскільки на момент перевірки вони перебували у заводському пакуванні та не мали ознак використання, що, на думку відповідача, свідчить про їх не залучення до господарської діяльності. Також перевіркою поставлено під сумнів правомірність віднесення до складу витрат оплати послуг ФОП ОСОБА_1 на суму 490 815 грн. Відповідач обґрунтував це тим, що надані акти виконаних робіт мають формальний характер, не містять деталізації змісту консультаційних та ІТ-послуг, а також у них не зазначено фактичне місце їх надання, що позбавляє можливості підтвердити зв'язок цих витрат із господарською діяльністю позивача.
За результатами встановлених в акті порушень, Головним управлінням ДПС у Сумській області 29 березня 2024 року було прийнято податкові повідомлення-рішення. Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 350318280701 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 255 747,50 грн (з яких 204 598 грн за основним платежем та 51 149,50 грн за штрафними санкціями). Податковим повідомленням-рішенням № 350118280701 було збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 142 897,75 грн (у тому числі 114 318,20 грн основного платежу та 28 579,55 грн штрафних санкцій).
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся з відповідною скаргою до Державної податкової служби України в порядку адміністративного оскарження. Однак, рішенням ДПС України від 24 травня 2024 року № 15365/6/99/00-06-03-01-06 скарга ТОВ «ОЛИВИ та МАСТИЛА» була залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх законних інтересів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПКУ).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Пункт 198.3 ст. 198 ПКУ встановлює, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПКУ, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та змісту Акту перевірки № 2088/18-28-07-01-08/38396909/15 від 05.03.2024, податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій Позивача з ТОВ «ВП «МФК» за серпень 2018 року. Позиція Відповідача ґрунтується на тому, що за даними інформаційних баз ДПС у контрагента відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, складські приміщення та не зафіксовано придбання енергоносіїв (електроенергії), необхідних для виготовлення реалізованої продукції (тосолу та антифризу). Крім того, податковий орган вказує на неможливість ідентифікації виробника товару за ланцюгом постачання.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Між Позивачем та ТОВ «ВП «МФК» було укладено Договір поставки № ВП-21 від 12.07.2018. На виконання умов договору Позивачем отримано товар, що підтверджується наступними первинними документами:
Видаткова накладна № 108 від 08.08.2018 на суму 408 780,80 грн (у т.ч. ПДВ 68 130,14 грн);
Видаткова накладна № 140 від 28.08.2018 на суму 277 136,40 грн (у т.ч. ПДВ 46 189,40 грн).
Транспортування товару підтверджується Товарно-транспортними накладними № 108 від 08.08.2018 та № 140 від 28.08.2018, у яких чітко зазначено пункти навантаження, розвантаження та відомості про автотранспорт.
Особливу увагу суд звертає на те, що податкова накладна № 9 від 08.08.2018 була зареєстрована в ЄРПН на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 120/45/19-а, яке набрало законної сили. ПН протиправною.
Суд зазначає, що податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, відсутність у них достатньої кількості персоналу чи основних засобів не є безумовною підставою для висновку про нереальність операцій. Суд наголошує, що чинне законодавство не покладає на платника податку обов'язок перевіряти дотримання податкової дисципліни його контрагентами або їхню здатність виготовляти товар. Якщо позивач фактично отримав товар, то сумніви щодо «походження» товару у контрагента не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит та витрати.
Отже, посилання ДПС на «відсутність електроенергії» у виробника є суб'єктивним припущенням, яке не спростовує наявності належним чином оформлених первинних документів.
Оцінюючи доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо нереальності господарських операцій з ТОВ «ВП «МФК» через ненадання позивачем до перевірки посвідчень про відрядження (наказів на відрядження) співробітників, які здійснювали отримання ТМЦ, а також відсутність паспортів якості чи сертифікатів відповідності на придбаний тосол та антифриз, суд зазначає наступне.
Стосовно відсутності документів про відрядження: відповідач стверджує, що оскільки отримання товару відбувалося поза межами місцезнаходження позивача, відсутність наказів на відрядження водіїв чи експедиторів свідчить про неможливість фактичного отримання товару. Суд вважає такі висновки контролюючого органу помилковими та такими, що базуються на невірному тлумаченні норм матеріального права.
По-перше, документи про відрядження (накази, посвідчення) є за своєю суттю документами трудового та кадрового обліку, які регулюють відносини між працівником та роботодавцем. Вони не належать до категорії первинних документів у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якими фіксується саме господарська операція з придбання активів.
По-друге, чинне законодавство України (починаючи з 2011 року) не передбачає обов'язкового оформлення «посвідчень про відрядження» як умови для підтвердження витрат чи реальності операції. Суд зазначає, що відсутність внутрішніх кадрових документів платника податку про відрядження його працівників не є доказом відсутності самої господарської операції, якщо така операція підтверджена належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. В даному випадку, надані позивачем ТТН (від 08.08.2018 (т. 1 а.с. 192) та від 28.08.2018(т. 1 а.с. 199) містять підписи осіб, що прийняли вантаж, та відомості про транспортні засоби, що є достатнім для підтвердження факту переміщення товару в межах цивільно-правових відносин.
Стосовно відсутності сертифікатів якості та паспортів виробника то суд наголошує, що сертифікат відповідності, паспорт якості або технічний паспорт на товар є документами, які підтверджують якісні характеристики товару, а не факт його передачі від продавця до покупця.
Стаття 198 та стаття 44 Податкового кодексу України пов'язують право платника на формування податкового кредиту та витрат виключно з наявністю первинних документів, які містять обов'язкові реквізити та підтверджують здійснення операції. Документи про якість (сертифікати) не є первинними документами для цілей податкового обліку.
Суд акцентує, що позивач здійснював придбання тосолу та антифризу для подальшого перепродажу (господарська діяльність), і факт подальшої реалізації цього товару покупцям (зокрема ТОВ «Авто-Комфорт») підтверджується витягами з облікових регістрів та видатковими накладними позивача.
Відтак, посилання контролюючого органу на відсутність наказів на відрядження та паспортів якості є нічим іншим, як надмірним формалізмом, спрямованим на штучне створення умов для невизнання реальної господарської діяльності. Оскільки основні первинні документи (Договір № ВП-21, видаткові накладні, ТТН та банківські виписки про оплату) не мають дефектів та відповідають вимогам закону, відсутність додаткових, не передбачених податковим законодавством документів, не може бути підставою для збільшення податкових зобов'язань позивача.
Щодо доводів відповідача, що «Податковий блок» та звітності за формою 20-ОПП, ТОВ «ВП «МФК» не володіє складськими приміщеннями, виробничим обладнанням та транспортними засобами. Також зазначається, що за ланцюгом постачання неможливо встановити виробника тосолу та антифризу, оскільки контрагент не звітував про придбання сировини або енергоносіїв (електроенергії), необхідних для хімічного виробництва.
Суд вважає ці доводи недостатніми для відмови у задоволенні позову. По-перше, позивач не може нести відповідальність за ведення або неведення його контрагентом звітності 20-ОПП. Суд зазначає, що відсутність у контрагента власних основних засобів не свідчить про неможливість виконання зобов'язань, оскільки такі активи можуть залучатися на умовах оренди, аутсорсингу або цивільно-правових договорів з третіми особами.
Щодо «джерела походження»: податкове законодавство не ставить у залежність право покупця на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни усіма попередніми постачальниками у ланцюгу. Позивач надав до перевірки Договір поставки № ВП-21 від 12.07.2018, а факт передачі товару підтверджено Видатковими накладними.
Щодо встановлення відповідачем порушення позивачем під час нарахування амортизації на малоцінні необоротні матеріальні активи (насоси НМШ8-25), суд зазначає наступне.
В Акті перевірки відповідач стверджує про завищення позивачем витрат на суму 76 000 грн внаслідок неправомірного нарахування амортизації на 5 одиниць насосів НМШ8-25 у 2020-2021 роках. Підставою для такого висновку став той факт, що під час інвентаризації 20.02.2024 (через 4 роки після придбання) ці насоси були виявлені на складі у заводській упаковці.
Суд вважає таку позицію податкового органу необґрунтованою виходячи з наступного.
Відповідно до наказу про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику Позивача № 1 від 02.01.2019, для об'єктів малоцінних необоротних матеріальних активів (МНМА) застосовується метод нарахування амортизації у розмірі 100% їх вартості у першому місяці використання (згідно з п. 27 НП(С)БО 7) (т.1 а.с.98).
Матеріалами справи підтверджується придбання насосів згідно з:
рахунком-фактурою № ПР-0000017 від 21.12.2020, № ПР-0000008 від 29.10.2021 (т.1 а.с.106);
видатковими накладними № ПР-000021 від 23.12.2020 та від 29.10.2021.
Введення насосів в експлуатацію оформлено актами приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів (форма ОЗ-1) від 24.12.2020 та від 29.10.2021 (т.1 а.с.103-104), а також відповідними наказами директора позивача.
Суд зазначає, що за правилами бухгалтерського обліку, амортизація МНМА у розмірі 100% нараховується одноразово при передачі об'єкта зі складу в експлуатацію. Подальше знаходження обладнання на складі станом на 2024 рік позивач пояснив тим, що насоси були виведені з експлуатації після короткострокового використання та повернуті на складське зберігання. Податкове законодавство не вимагає безперервного фізичного руху обладнання протягом всього строку його перебування на балансі для збереження права на вже нараховану амортизацію.
Крім того, відповідач не надав жодних доказів того, що ці активи використовувалися у позагосподарській діяльності. Таким чином, висновок ДПС про «нереальність використання» ґрунтується на хибному тлумаченні моменту нарахування амортизації для МНМА.
Суд наголошує, що факт того, що через чотири роки після введення в експлуатацію обладнання перебуває на складі, не є доказом того, що воно не використовувалося раніше. Відтак, первинні документи Позивача є чинними та не спростованими.
Щодо встановленого порушення під час отримання позивачем послуг від ФОП ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Відповідач заперечує правомірність формування позивачем витрат за операціями з ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на дефектність актів наданих послуг, а саме - відсутність у них реквізиту «місце надання послуг».
Суд вказані висновки відповідача вважає необгрутованими з огляду на наступне.
Між позивачем та ФОП ОСОБА_1 діяли Договори про надання послуг № 09/17У від 18.02.2017 (т.1 а.с.115-117) та № 09/20У від 31.07.2020 (т.1 а.с.120-121). Предметом договорів було надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення, адміністрування серверів та консультування.
Факт виконання робіт підтверджується численними актами, зокрема:
· Акт № 204 від 31.03.2018 на суму 1500 грн;
· Акт № 181 від 31.03.2018 на суму 10900 грн;
· Акт № 490 від 30.06.2018 на суму 11700 грн;
· Акт № 527 від 08.10.2020 на суму 2720 грн;
· Акт № 582 від 31.08.2021 на суму 2000 грн.
До кожного акту Позивачем надано детальні Звіти про виконану роботу, у яких розшифровано конкретний зміст операцій: «налаштування віддаленого доступу», «оновлення конфігурації 1С:Підприємство», «перевірка цілісності бази даних», «консультації щодо відображення операцій з ПММ».
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для відмови у визнанні господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції, та зміст самої операції.
Оскільки послуги у сфері ІТ-технологій за своєю природою можуть надаватися дистанційно (шляхом віддаленого підключення до сервера), відсутність адреси «місця надання» не є безумовним порушенням вимог до первинного документа. Більше того, ПКУ та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містять імперативної вимоги щодо обов'язкового зазначення географічних координат місця надання інтелектуальних послуг в актах.
Суд зазначає, що перелік обов'язкових реквізитів первинного документа визначений у ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Такий реквізит як «місце складання» документа у Позивача наявний (м. Суми). Реквізит «місце надання послуги» не є обов'язковим, якщо зміст операції є зрозумілим.
Специфіка ІТ-послуг та консультаційних послуг полягає у можливості їх надання дистанційно через засоби електронного зв'язку. Позивач надав детальні Звіти про виконані роботи за кожен період, де чітко розписано: «оновлення версії 1С», «налаштування серверних протоколів», «консультація щодо закриття періоду». Суд зазначає, що незначні недоліки в оформленні актів (у тому числі відсутність деталізації місця надання послуг) не можуть бути підставою для невизнання операції, якщо вона підтверджена іншими доказами та мала реальний вплив на стан майна платника. Послуги ФОП ОСОБА_1 були оплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями (наприклад, № 4934 від 09.08.2021), а їх результат (працююче ПЗ та сервери) використовувався у господарській діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Враховуючи вище викладені обставини суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що під час звернення до суду з даним адміністративним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛИВИ та МАСТИЛА» було сплачено судовий збір у загальному розмірі 5985,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією (т.1 а.с.11).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування оскаржуваних рішень контролюючого органу, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на його користь у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області. Інших доказів понесення сторонами судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, суду надано не було, а тому інші витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИВИ та МАСТИЛА" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 350318280701 від 29.03.2024.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 350118280701 від 29.03.2024.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИВИ та МАСТИЛА" (пров. Дмитра Дорошенка, 8, м. Суми, 40024, РНОКПП 38396909) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5985,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько