Справа № 420/33355/25
18 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі питання щодо закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, оформлені листами від 11.08.2025 за № 04-10/504 та № 04-10/505, про відмову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в укладенні договорів на право тимчасового користування місцями для розташування пересувних тимчасових споруд;
- визнати протиправною бездіяльність Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яка полягала у неукладенні з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договорів на право тимчасового користування місцями для розташування пересувних тимчасових споруд на підставі його заяв від 08.08.2025 № Ф1-193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о;
- зобов'язати Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укласти з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі його заяв від 08.08.2025 № Ф1- 193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд відповідно до паспортів прив'язки ТС № 01-08/336 та № 01-08/337 від 28.07.2025, строком на 6 (шість) місяців, встановивши, що перебіг строку дії договорів починається з дати набрання цим рішенням суду законної сили.
Ухвалою від 06.10.2025 року адміністративний позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.
09.10.2025 року позивач усунув недоліки, визначені ухвалою від 06.10.2025 року.
Ухвалою від 13.10.2025 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 7, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вищевикладеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з даним позовом до суду та просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, оформлені листами від 11.08.2025 за № 04-10/504 та № 04-10/505, про відмову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в укладенні договорів на право тимчасового користування місцями для розташування пересувних тимчасових споруд;
- визнати протиправною бездіяльність Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яка полягала у неукладенні з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договорів на право тимчасового користування місцями для розташування пересувних тимчасових споруд на підставі його заяв від 08.08.2025 № Ф1-193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о;
- зобов'язати Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укласти з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі його заяв від 08.08.2025 № Ф1- 193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд відповідно до паспортів прив'язки ТС № 01-08/336 та № 01-08/337 від 28.07.2025, строком на 6 (шість) місяців, встановивши, що перебіг строку дії договорів починається з дати набрання цим рішенням суду законної сили.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 08.08.2025 ФОП ОСОБА_1 звернувся через Центр надання адміністративних послуг ОМР, відповідно до п.7.9 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених Одеською міською радою від 09.10.2013 за № 3961 VI, а також відповідно до п.п.2 п.5 статті 13 Закону України «Про адміністративні послуги», для формування заяв № Ф1-193190-ю/о та № Ф1 193183-ю/о до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР з заявами на отримання адміністративної послуги- укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до переліку необхідних документів для отримання адміністративної послуги «Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд» до заяв № Ф1 193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о на отримання адміністративної послуги, позивачем було надано оригінали двох паспортів прив'язки пересувних тимчасових споруд № 01-08/336 та № 01-08/337, оформлених Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР та листи повідомлення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР про відповідність наміру замовника відносно місця розміщення ТС комплексній схемі та будівельним нормам. (додаток 5) Також до вищевказаного пакету документів було додано докази того, що Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР, оформлені 28.07.2025 паспорти прив'язки ТС№ 01-08/336 та № 01-08/337 видані ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 у справі № 420/18789/24 - тільки 04.08.2025 року, що підтверджує підпис на супровідному листі з відміткою про отримання. 11.08.2025 за № 04-10/504 та № 04-10/505 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР два пакети документів було повернуто до Управління надання адміністративних послуг з рішеннями про відмову в укладені договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд.
Позивач вважає надані йому відмови в укладанні договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР протиправними, незаконними, свавільними, які не ґрунтуються на вимогах законодавства та є такими, що суперечать Правилам розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у місті Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 року № 3961- VI і порушує його право на підприємницьку діяльність. Отже, на думку позивача, відповідач грубо порушив його права при розгляді заяв від 08.08.2025 року за № Ф1-193190-ю/о та № Ф1-193183-ю/о щодо укладення договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд та надав незаконні рішення про відмову від 11.08.2025.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі “Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Такий висновок сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11. 2016 року у справі №800/301/16.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, та застосовуючи динамічне тлумачення наведених вище норм у контексті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду у справі №580/4531/23 у Постанові від 29.02.2024 року акцентувала на тому, що за загальним правилом спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов:
а) участь у спорі суб'єкта господарювання;
б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов'язання), що виникає з відповідних відносин;
в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.
Зокрема, спірні правовідносини мають приватноправовий характер, якщо зумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для приватноправової сфери.
Враховуючи вищевикладене, зміст позовних вимог та надані до суду докази на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем не виникло правовідносин, які свідчать про наявність публічно-правового спору.
З аналізу предмета і підстав позову слідує, що правовідносини стосовно укладання договору ґрунтуються на принципах свободи договору, юридичної рівності та майнової самостійності їх учасників, а тому належить до сфери приватного права.
З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним закрити провадження у справі, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст. 19, 238, 243, 248 КАС України, суд
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Роз'яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається згідно до вимог ч.2 ст.239 КАС України.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.293-297 КАС України.
Суддя Г.П. Самойлюк
.