справа№380/19653/25
12 березня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Коморного О.І.,
секретар судового засідання Рудницька Ю.С.,
з участю:
представника позивача Ладанівської Н.І.,
представника відповідача Гій А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області та зобов'язання вчинити дій.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною відмову ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області (оформлена протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУ МВС у Львівській області від 25 червня 2021 року) у наданні дозволу на виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службового житла;
- зобов'язати ліквідаційну комісію ГУ МВС України у Львівській області направити відповідне клопотання (рішення) до виконавчого комітету Львівської міської ради про виключення квартири АДРЕСА_1 зі числа службових приміщень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 10.03.2004 року по 20.03.2014 року проходив службу в ГУ МВС України у Львівській області, оскільки наказом ГУМВС України у Львівській області № 89 о/с від 20.03.2014 року звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» через скорочення штатів у запас Збройних Сил. Вислуга років на день звільнення становить 14 років 11 місяців.
12.12.2012 року на засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС вирішено надати ОСОБА_1 однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 54,4 кв.м. на склад сім'ї з чотирьох осіб (позивач, дружина, та двоє малолітніх дітей).
27.11.2020 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення квартири із числа службових.
Зазначає, що про відмову у виведенні квартири із числа службових дізнався лише під час розгляду Сихівським районним судом м. Львова цивільної справи № 464/1044/25 за позовною заявою Головного управління МВС України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Львівська міська рада про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та зняття з реєстрації, оскільки під час розгляду зазначеної цивільної справи, представником ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області до матеріалів цивільної справи долучено протокол № 1 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС України у Львівській області від 28.05.2021 року та акт обстеження службової квартири від 01.06.2021 року.
Посилаючись на норми Житлового кодексу України і постанови Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року № 37 вважає, що відсутні підстави для відмови у виключенні житлового приміщення з числа службових, у зв'язку із тим, що позивач пропрацював в ГУМВС України у Львівській області понад 10 років та звільнений на підставі скорочення штатів у запас Збройних Сил, що виключає можливість його виселення зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.
Позивач вважає відмову у наданні дозволу на виключення квартири із числа службового житла оформлену протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС України у Львівській області необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки зазначене рішення прийнято без урахування всіх обставин, які впливають на його прийняття.
Ухвалою від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року постановлено відвести суддю Качур Р.П. у справі № 380/19653/25 за її заявою.
Адміністративну справу №380/19653/25 передано до канцелярії суду для визначення головуючого судді по справі в порядку, встановленому статтею 31 КАС України.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 адміністративну справу №380/19653/25 передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Коморному О.І.
Ухвалою від 14 жовтня 2025 року прийнято до провадження справу № 380/19653/25 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року відмовлено в клопотаннях позивача про перехід в загальне позовне провадження та призначення судового засідання.
Ухвалою суду від 17 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Прийнято розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання з викликом сторін на 26 листопада 2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 26 листопада 2025 року оголошено перерву до 10 грудня 2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 10 грудня 2025 року розгляд справи відкладено до 17 грудня 2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 17 грудня 2025 року оголошено перерву до 14 січня 2026 року.
Протокольною ухвалою суду від 14 січня 2026 року оголошено перерву до 11 лютого 2026 року.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, судове засідання призначене на 11 лютого 2026 року не відбулося та призначено судове засідання на 04 березня 2026 року.
04 березня 2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що рішення буде оголошено 12 березня 2026 року.
Відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 148 від 15.03.2013 року квартирам №№ 101, 111, 117, 122 надано статус службових ГУМВС України у Львівській області. 12.12.2012 року на засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС, вирішено надати службове житло, серед інших працівників, ОСОБА_1 командиру БМОП «Беркут» при ГУМВС України у Львівській області, однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 54,4 кв.м. на склад сім'ї з чотирьох осіб (позивач, дружина, та двоє малолітніх дітей). ОСОБА_1 , як наймачем службової квартири 19.02.2013 року підписано зобов'язання, відповідно до якого зобов'язаний вчасно вносити квартирну плату і плату за житлово-комунальні послуги. У разі припинення праці в ГУМВС, наймач зобов'язаний звільнити службову квартиру з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення, крім випадків зазначених в п. 4.2. «Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України та військовослужбовцями внутрішніх військ МВС України», затверджений наказом МВС України від 10.09.2004 року № 1039.
Зазначає, що ОСОБА_1 голові ліквідаційної комісії ГУМВС подано заяву, датовану 27.11.2020 року в якій просить надати дозвіл на виведення службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службових, до якої додається необхідний пакет документів. Заява 30.11.2020 року зареєстрована за № П-253 в журналі реєстрації звернень громадян, про що свідчить відбиток штампу у правому нижньому куті заяви. При реєстрації заяви та проставленні відбитку штампу вбачається, що основний документ на 1 аркуші (заява), додатки «-» (тобто відсутні).
Листом від 31.12.2020 року № 1860/05-18-2020 позивача повідомлено, що питання про надання дозволу на виключення квартири з числа службового житла буде розглянуто на черговому засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС та про прийняте рішення буде повідомлено додатково.
Згідно Витягу з Протоколу № 1 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС від 28.05.2021, членами комісії враховано рекомендації МВС України надані листом від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз'яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень» остаточного рішення не прийнято та після проведеного обговорення (в тому числі і щодо наявності кримінального провадження відносно заявника) вирішено вивчити питання про надання дозволу на виключення квартири із числа службового житла, провести обстеження житлових умов щодо постійного проживання та потребу у службовій квартирі. На виконання Протоколу № 1 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС від 28.05.2021 року, головою та членом житлово-побутової комісії 01.06.2021 року о 17:00 здійснено обстеження службової квартири АДРЕСА_1 . Зазначено, що двері на неодноразові дзвінки та стукіт ніхто не відчиняв для огляду та підтвердження чи спростування користування даною квартирою. Мешканка сусідньої квартири (пенсіонерка), яка понад 8 років проживала у даному будинку повідомила, що не бачила, щоб чоловік зображений на фото, яке було надано їй для огляду з матеріалів особової справи позивача.
Просить врахувати, що поведінка позивача свідчить про порушення правил проживання у службовому приміщенні та порушує інтереси відповідача та членів ліквідаційної комісії, оскільки з 14.05.2022 року почав здавати в оренду службову квартиру. Факт здачі квартири в оренду підтверджується як свідченнями самого підозрюваного, тобто ОСОБА_1 так і договором оренди квартири від 14.05.2022 року, який укладений між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 , примірник якого вилучений під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а також свідченнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проживають за вказаною адресою.
Посилаючись на норми Житлового кодексу України та постанову Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року № 37 зазначає, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, тому жиле приміщення виключається з числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради, у зв'язку із чим наголошує, що прийняття рішення про подання клопотання про питання виключення жилого приміщення із числа службового житла є його правом, а не обов'язком, відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.
Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Позивачем подано відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначає, що за змістом ст. 125 Житлового кодексу України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 Житлового кодексу України, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років та яких звільнено у зв'язку із скороченням штату.
Зазначає, що ОСОБА_1 пропрацював в ГУМВС України у Львівській області понад 10 років та звільнений на підставі скорочення штатів, що виключає можливість виселення його зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, про що Верховним Судом зроблено відповідний висновок у постановах від 15.02.2023 року у справі № 464/2539/20, від 24.01.2024 року у справі № 758/18341/21.
Наголошує, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2025 року відмовлено в задоволенні позову Головного управління МВС України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. У п. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначені підстави за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежить від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Враховуючи наведене, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позивачем подано додаткові пояснення, в яких зазначає, що відповідачем протиправно без будь-яких обґрунтованих підстав подано відзив на позовну заяву із порушенням строку його подання, а тому просить визнати неповажними причини пропуску строку на подання відзиву і повернути відзив без розгляду.
З приводу додаткових пояснень щодо визнання неповажними причини пропуску строку на подання відзиву і його повернення, суд зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Частиною 6 цієї правової норми передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
29 жовтня 2025 року ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області подано заяву про продовження процесуального строку на подання відзиву до 03 листопада 2025 року включно, оскільки були наявні проблеми із підсистемою «Електронний суд».
Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області 03 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, який суд приймає до уваги, оскільки враховуючи введений воєнний стан та непоодинокі випадки відсутності електропостачання, інтернету, що впливає на роботу в підсистемі «Електронний суд» і наявності змагальності провадження під час судового розгляду, суд не може позбавити відповідача висловити та надати суду відзив на позовну заяву.
Більш того, подання заяви про продовження строку на подання відзиву та його подача свідчать про виконання обов'язків передбачених нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для повернення відзиву без розгляду.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,
установив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Позивач у період з 10.03.2004 по 20.03.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ, зокрема з 22.02.2011 року на посаді - командира батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС, про що свідчить послужний список ОСОБА_1 за особистим № А-178625.
12 червня 2012 року між Головним управлінням МВС України у Львівській області (Замовником) та Корпорацією будівельних підприємств «ГАЛИЧАРТБУД» (Генеральний підрядник - Забудовник) укладено договір № 1 щодо будівництво об'єкта, а за актом передачі квартир ГУ МВСУ у Львівській області від КБП «Галичартбуд» від 23 січня 2013 року до даного договору, зокрема однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 прийнято ГУ МВСУ у Львівській області (т.1 а.с. 144-149).
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 березня 2013 року за № 148 надано квартирі АДРЕСА_1 статус службової Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (т.1 а.с. 150зв.бік).
Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 09 квітня 2013 року за № 145 закріплено квартиру АДРЕСА_1 як службову, командиру батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВСУ у Львівській області, полковнику міліції позивачу на сім'ю з 4-ох осіб (він, 1980 р.н., дружина ОСОБА_4 1973 р.н., донька ОСОБА_5 2007 р.н, та син ОСОБА_6 2009 р.н.) (т.1 а.с. 20-21).
11 квітня 2013 року виконавчим комітетом Львівської міської ради ОСОБА_1 видано ордер серії С-О за № 0000502 на службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 22).
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 20 березня 2014 року за № 89 о/с ОСОБА_1 підполковника міліції, командира батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС, звільнено з 20 березня 2014 року з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за п.64г через скорочення штатів (т.1 а.с. 55).
Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради листом від 08.09.2025 року № 2501-вих-129542, зокрема повідомило, що згідно реєстру територіальної громади м. Львова в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 був зареєстрований (один) з 24.05.2013 року і 31.03.2025 року знятий з реєстрації (т.1 а.с. 19).
Зазначені обставини сторонами не заперечуються та не спростовуються.
27.11.2020 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службових (т.1 а.с. 115зв.бік).
У заяві від 27.11.2020 року зазначено, що необхідний пакет документів додається, проте в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт долучення до заяви від 27.11.2020 року необхідного пакету документів.
Більш того, на заяві від 27.11.2020 року проставлено штамп, на якому наявна графа - «кількість аркушів», в якій зазначено, що осн.док. - « 1», додат. - «зазначено прочерк, тобто - », що спростовує факт подачі ОСОБА_1 необхідного пакету документів.
Листом від 31.12.2020 року № 1860/05/18-2020 повідомлено, що питання про надання дозволу на виключення квартири з числа службового житла, буде розглянуто на черговому засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС та про прийняте рішення буде повідомлено додатково (т.1 а.с.13зв.бік).
Листом від 29.06.2021 року № П-253/18-2021 ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Львівській області повідомила, що житлово-побутовою комісією ГУМВС України у Львівській області 25.06.2021 року прийнято рішення про відмову у виключенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службового житла (т.1 а.с. 17).
Позивач вважаючи відмову у виключенні квартири із числа службового житла протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Як зазначено у ст. 1 Житлового кодексу України, відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
За ст. 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Згідно із ст. 121 Житлового кодексу України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання.
Відповідно до ст. 124 Житлового кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Як зазначено у ст. 125 Житлового кодексу України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:
- осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
У «Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення», затвердженому 04.02.1988 постановою Ради Міністрів УРСР №37, зазначено зокрема працівники МВС, а також підпорядкованих йому органів, закладів та установ, військовослужбовці Національної гвардії (пункт 25 Переліку).
Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 також затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.
Відповідно до п. 2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Згідно із п. 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. У будинках, що належать колгоспам, включення жилих приміщень до числа службових (у тому числі і в будинках, заселених до введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (v5150400-81)) провадиться за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Жилі приміщення в будинках радгоспів включаються до числа службових в загальному порядку.
Пунктом 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР визначено, що до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.
Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень. Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації (п. 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР).
Відповідно до п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Згідно з п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У даній справі, суд установив, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, передбачених статтею 125 ЖК України, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого житла, оскільки ОСОБА_1 має стаж роботи у відповідача більше десяти років та його було звільнено у зв'язку із скороченням штату, про що свідчить витяг з наказу Головного управління МВС у Львівській області № 89 о/с від 20.03.2014 року «По особовому складу».
27.11.2020 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службових. У заяві зазначив про додавання необхідного пакету документів.
Разом з тим, суд не встановив, а позивач не довів факт додавання необхідного пакету документів до заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових.
Більш того, на заяві від 27.11.2020 року проставлено штамп, на якому наявна графа - «кількість аркушів», в якій зазначено, що осн.док. - « 1», додат. - «зазначено прочерк, тобто - », що спростовує факт подачі ОСОБА_1 необхідного пакету документів.
Також позивачем не повідомлено, які саме документи додавалися до заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових.
Допитані у якості свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , повідомили суд про те, що не пам'ятають чи був долучений до заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових необхідний пакет документів.
01 червня 2021 року членами ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області, які включені до складу житлово-побутової комісії складено акт обстеження службової квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14зв.бік).
В акті зазначено, що після попередньо проведеного обговорення, а також отримання інформації про наявність кримінального провадження за обвинуваченням заявника, комісією прийнято рішення провести обстеження житлових умов щодо постійного проживання та потребу у службовій квартирі ОСОБА_1 . Обстеження проводилось о 17:00 год 01 червня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 . На неодноразові дзвінки та стукіт у двері, двері входу у квартиру ніхто не відчинив, відповідно у присутніх членів комісії не було можливості оглянути дану квартиру та підтвердити чи спростувати користування заявником даною квартирою. Також, усно було опитано мешканку сусідньої квартири, котра відмовилась назвати своє ім'я та прізвище, однак повідомила, що понад 8 років постійно проживає в цьому будинку та є пенсіонеркою і не бачила, щоб у квартирі АДРЕСА_3 , тривалий час проживав чи приходив ОСОБА_1 (показано фото з особової справи ОСОБА_1 ).
За результатами розгляду заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових, ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Львівській області повідомила, що житлово-побутовою комісією ГУМВС України у Львівській області 25.06.2021 року прийнято рішення про відмову у виключенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службового житла, яке викладено протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС України у Львівській області.
Суд зазначає, що відсутнє положення, яке б регламентувало порядок подачі, долучення необхідного пакету документів і розгляд заяв про надання дозволу на виключення квартир із числа службового житла, однак встановлено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка, про що зазначено в п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37
Міністерством внутрішніх справ України листом від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз'яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень» надано роз'яснення, в яких зазначено, що при виключенні жилих приміщень із числа службових ліквідаційним комісіям ГУМВС, УМВС в областях рекомендуємо враховувати наявність правових підстав з порушеного питання, зокрема перебування осіб та членів їх сімей на квартирному обліку, наявність/відсутність у них іншого житла на праві приватної власності та вимоги законодавства щодо норм забезпечення жилою площею на одну особу.
Суд встановив, що Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ України отримав від Львівської міської ради ордер на службове житлове приміщення № 0000502, відповідно до якого йому з сім'єю з чотирьох осіб надано право на зайняття службового приміщення житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 54,4 кв.м., яке складається з однокімнатної ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_2 та в якій проживав разом зі своєю сім'єю. Однак, 14.05.2022 року ОСОБА_1 почав здавати службову квартиру в оренду, про що повідомив (підтвердив факт) під час його допиту, як підозрюваного в рамках кримінальної справи. Факт здачі також підтверджується договором оренди квартири від 14.05.2022 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 примірник якого був вилучений під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а також свідченнями ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які проживають за вказаною адресою, наданими під час проведення досудового розслідування (т.1 а.с. 116-133).
З протоколу допиту підозрюваного від 26.10.2015 року, угодою про надання юридичних послуг, анкетного листа на особу, яка перебуває під домашнім арештом, листів Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 17.11.2015 року, ухвал Печерського районного суду міста Києва від 14.12.2015 року, від 11.02.2016 року, від 12.04.2016 року, листа ГУ НП у Львівській області № 171/01/12-2016, № 435/05/15-2016 від 13.04.2016 року, протоколу проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_1 від 12.04.2016 року, довідки ОСББ «Сяйво», характеристик від 23.03.2016 року, від 08.04.2016 року, від 12.04.2016 року наданих в.о. голови правління ОСББ «Сяйво», листа виконавчого комітету Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області № 828/10 від 12.04.2016 року, ухвал Святошинського районного суду міста Києва від 21.09.2021 року, від 31.05.2022 року вбачається, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 156-179).
Відповідно до довідки ОСББ «Сяйво» № 05 від 25.03.2025 року, акта обстеження умов проживання від 12.03.2025 року, листа Львівської обласної військової адміністрації, листа виконавчого комітету Новояворівської міської ради № 1248/10 від 01.04.2025 року, ОСОБА_1 фактично проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 а.с. 154, 185-187).
Факт наявності нерухомого майна у дружини позивача - ОСОБА_4 підтверджується договором № 14/08/05 купівлі-продажу майнових прав від 18.08.2014 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю (Продавець) продає, а ОСОБА_4 (Покупець) купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є квартира АДРЕСА_6 .
Квартира за адресою: АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 29.12.2014 року на праві власності належить дружині позивача - ОСОБА_4 , про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за номером інформаційної довідки: 399623083, сформованої 17.10.2024 року (т.1 а.с. 137зв.бік).
Суд зазначає, що вищенаведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 зі своєю сім'єю протягом тривалого часу, у тому числі на даний момент не проживає у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , в якій отримали право проживання на підставі ордера № 0000502, отриманого 11.04.2013 року (т.1 а.с. 22).
Більш того, зазначені обставини свідчать про те, що в ОСОБА_1 відпала необхідність у користуванні зазначеною службовою квартирою, оскільки добровільно, без жодного примусу та з власної волі припинив проживання із своєю сім'єю в службовій квартирі.
Суд не бере до уваги посилання позивача на судову практику викладену в позовній заяві та відповіді на відзив, оскільки зазначена судова практика не релевантна до спірних правовідносин та стосується питання виселення осіб із службових квартир без надання їм іншого жилого приміщення та виключення житла із числа службового, сім'ї якої на постійній основі проживає в службовій квартирі та не має іншого житла, яке належить членам сім'ї на праві приватної власності.
Суд наголошує, що позивачем не доведено фактичне проживання та фізичне зайняття службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , напроти встановлено наявність фактичного проживання за іншою адресою в квартирі, яка належить дружині на праві власності, тому у ОСОБА_1 відсутня необхідність в користуванні службовою квартирою та постійного його проживання, а отже і в потребі в службовій квартирі.
Крім того, суд вважає, що ОСОБА_1 не проявляв належну зацікавленість в розгляді заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових, оскільки до моменту судового розгляду цивільної справи № 464/1044/25, з якої йому стало відомо, про наявність відмови у наданні дозволу не вчиняв будь-яких активних дій для з'ясування долі поданої заяви, що свідчить про байдужість або небажання дізнатися результат розгляду поданої заяви.
Державна міграційна служба України листом від 07.03.2025 року № 6.4-2563/2-25 повідомила, що за даними інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою щодо документування в Україні його як іноземця або особи без громадянства в установленому порядку не звертався. За інформацією ГУДМС у Львівській області рішенням від 12.09.2023 року скасовано рішення ВПР та МР УМВС України у Львівській області від 22.09.2003 року про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 . Повторно із заявою про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 після скасування рішення про оформлення набуття громадянства України (12.09.2023) до ГУДМС у Львівській області не звертався (т.1 а.с. 180зв.бік).
Листом від 15.09.2023 року № 14/1-15607-23 Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повідомило, що рішенням Головного управління ДМС у Львівській області від 12.09.2023 року скасовано попереднє рішення ВПР та МР УМВС України у Львівській області від 22.09.2003 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі статті 21 Закону. Зазначено, що інформацію про визнання недійсним паспортні документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України ОСОБА_1 внесено до ІП «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС. До листа від 15.09.2023 року № 14/1-15607-23 долучено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 у звязку із тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, а саме: невиконання поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства (т.1 а.с. 140-141).
Таким чином, у матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 втратив громадянство України, оскільки відсутнє документальне підтвердження припинення громадянства російської федерації в матеріалах справи про набуття ОСОБА_1 громадянства України.
Також суд наголошує, що позивач ототожнює поняття неможливості виселення особи з службового жилого приміщення без надання іншого службового жилого приміщення, як особі яка пропрацювала на підприємстві, в установі, організації, що надала службове житло, не менш як десять років та осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності чи штату працівників з наданням дозволу на виведення службового жилого приміщення із числа службових за наявності зазначених обставин (праці не менш як десять років і/та/або скорочення чисельності чи штату працівників), однак зазначені обставини не є тотожними.
Водночас, суд не ставить під сумнів факт неможливості виселення позивача з службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, однак не вбачає підстав для наявності виведення службової квартири із числа службових, оскільки матеріали справи свідчать про відсутність в користуванні службовою квартирою та постійного в ній проживання.
Таким чином, суд висновує, що ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області правомірно відмовлено у наданні дозволу на виведення службової квартири із числа службових.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для надання дозволу на виключення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 із числа службових.
За таких обставин, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
ухвалив:
1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області та зобов'язання вчинити дій - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17.03.2026.
Суддя Коморний О.І.