Іменем України
18 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/69/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Степанової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Степанової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №092550009739 від 17 листопада 2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058- ІV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди:
-навчання у середньому СПТУ № 4 Сватівського району Ворошиловградської області - з 01.09.1981 по 18.07.1984;
-роботи в Радгоспі ім.50 річчя Компартії України - з 06.08.1984 по 18.10.1984; -роботи в Радгоспі ім.50 річчя Компартії України Попаснянського ПАО - з 30.01.1987 по 20.10.1995;
-роботи в Радгоспі «Україна» Попаснянського райуправління с/г - з 16.12.1995 по 31.12.1998;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - 03.11.2025;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 усі понесені судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1064,60 грн та витрат, пов'язаних з розглядом справи - витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстрований за зазначеною в позові адресою, проживає у с. Королівка Івано-Франківської області, як внутрішньо переміщена особа.
02 листопада 2025 року позивачу виповнилося 60 років. 10.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до заяви трудову книжку, диплом, та інші документи.
Заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 17 листопада 2025 року № 092550009739 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
Позивач вважає рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області № 092550009739 від 17 листопада 2025 року протиправним та таким, що позбавило його права на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив, в обґрунтування якого зазначено, що 10.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 Головним управлінням в Закарпатській області (структурного підрозділу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ст.24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років 1 місяць 1 день. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком.
Відповідно до п. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
У зв'язку з відсутністю страхового стажу, який необхідний позивачу для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення за №092550009739 від 17 листопада 2025 року про відмову у призначенні пенсії.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1984, оскільки на титульній сторінці дата заповнення 06.08.1984 дописана іншим чорнилом та завірена печаткою з українським Гербом, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Також не зараховано період навчання з 1981 року по 1984 року, оскільки в дипломі НОМЕР_2 вказано прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською мовою).
Відповідач вважає, що позивач для встановлення факту, належності йому диплома НОМЕР_2 повинен був звернутись із заявою до районного/міськрайонного суду в порядку окремого провадження.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 12 січня 2026 року №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 18.04.2023 №2614-7501607346 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
10.11.2025 позивач через портал ПФУ звернувся з заявою про призначення пенсії за віком. Також долучено документи.
З форми РС-право вбачається, що страховий стаж становить 28 років 1 місяць 1 день.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №092550009739 від 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1984, так як на титульній сторінці дата заповнення 06.08.1984 дописана іншим чорнилом та завірена печаткою з українським Гербом, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Також не зараховано період навчання з 1981 року по 1984 року, оскільки в дипломі НОМЕР_2 вказано прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською мовою). Стаж розраховано згідно даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Форми ОК-5 та військового квитка. Страховий стаж заявника -28р.1міс.1д. Заявник працює. Враховуючи вищевикладені обставини прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Право на пенсію набуде з 03.11.2028.
В матеріалах справи наявні: військовий квиток серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ; талон попереджень AK №O345098 до посвідчення тракториста-машиніста; водійське посвідчення № НОМЕР_6 від 05.10.1988; посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_7 від 19.12.2003; обліково-послужна картка; трудова книжка серії НОМЕР_8 від 06.08.1984; диплом серії НОМЕР_2 та реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗАСТРАХОВАНУ ОСОБУ (форма ОК-5).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина п'ята статті 44 Закону № 1058-IV).
Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV).
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга статті 45 Закону № 1058-IV).
Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1) в редакції, що діяла на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4); заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном (додаток 9) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
За приписами пункту 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
При цьому, згідно з абзацами першим-п'ятим підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку; по інвалідності - з дня встановлення інвалідності; у зв'язку з втратою годувальника - з дня, що настає за днем смерті годувальника; за вислугу років - з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року.
Абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абзаців другого, восьмого частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Тобто, для призначення пенсії за віком позивачу необхідно дотримання таких умов: досягнення віку 60 років (на час звернення позивачу виповнилось 60 років 00 місяців 08 днів) та наявність страхового стажу не менше 32 років.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Відповідно до записів у трудовій книжці від 06 серпня 1984 року серії НОМЕР_1 у межах спірних правовідносин ОСОБА_1 :
- навчався у середньому СПТУ № 4 Сватівського району Ворошиловградської області - з 01.09.1981 по 18.07.1984;
-працював з 06.08.1984 по 18.10.1984 в Радгоспі ім.50 річчя Компартії України;
- працював з 30.01.1987 по 20.10.1995 в Радгоспі ім.50 річчя Компартії України Попаснянського ПАО;
- працював з 16.12.1995 по 31.12.1998 в Радгоспі «Україна» Попаснянського райуправління с/г.
З оскаржуваного рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1984, оскільки на титульній сторінці дата заповнення 06.08.1984 дописана іншим чорнилом та завірена печаткою з українським Гербом, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31.03.1987 №201) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення, яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.
Судом досліджено копію трудової книжки від 06 серпня 1984 року серії НОМЕР_1 , у якій містяться записи щодо трудової діяльності позивача, зокрема: у період з 06.08.1984 по 18.10.1984; з 30.01.1987 по 20.10.1995; з 16.12.1995 по 31.12.1998.
Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи містять посилання на відповідні накази та дають можливість достеменно встановити дати прийняття та звільнення з роботи.
Суд не може погодитись із викладеними у рішенні №092550009739 від 17 листопада 2025 року мотивами незарахування до страхового стажу періодів роботи у зв'язку із наявністю на титульній сторінці дата заповнення іншими чорнилами та завірені печаткою з українським Гербом, оскільки, на переконання суду, такі недоліки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Наведена позиція узгоджується також із постановою Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудових книжок відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу певного періоду роботи згідно такої трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
З огляду на це, на думку суду, спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Також, з оскаржуваного рішення вбачається, що не зараховано період навчання позивача з 1981 по 1984, оскільки в дипломі НОМЕР_2 вказано прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською мовою).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно паспортних даних прізвище, ім'я, по батькові позивача вказані як « ОСОБА_1 » (українською мовою), а у дипломі серії НОМЕР_2 зазначено прізвище, ім'я, по батькові позивача як « ОСОБА_1 » (українською мовою), що не відповідає паспортним даним.
Суд зауважує, що невідповідність написання в дипломі прізвища позивача із паспортними даними не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу.
Крім того, відповідач відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV вправі перевірити інформацію, яка зазначена в дипломі.
Однак, в спірному рішенні не зазначено, що відповідач надсилав запит до технікуму, в якому навчався позивач у спірний період, та/або до архівних установ, з метою уточнення інформації про факт навчання позивача.
Крім того, запис про період навчання позивача у вказаний період містить в його трудовій книжці також.
Суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право:
отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з отримання відомостей, необхідних для виконання відповідачем функцій, передбачених зазначеними Законами України, відповідачем суду не наведено та не надано.
З огляду на це, на думку суду, спірний період також підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Що стосується вимог позивача про призначення пенсії з певної дати, суд зазначає наступне.
Суд, розглядаючи спір по суті, перевіряє правомірність рішення суб'єкта владних повноважень лише, виходячи з мотивів та висновків викладених у спірному рішенні.
Також суд враховує, що згідно положень Рекомендації Комітету Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. N 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин першої, другої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що відповідачем відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, таким чином суд дійшов висновку, що в даному випадку ця позовна вимога є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає належним способом захисту прав позивача: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії №092550009739 від 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.11.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та зарахувати до страхового стажу період роботи з 06.08.1984 по 18.10.1984, з 30.01.1987 по 20.10.1995, з 16.12.1995 по 31.12.1998 та період навчання з 01.09.1981 по 18.07.1984.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої та другої статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з обранням належного способу захисту порушених прав.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За приписами статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05.01.2026 між адвокатом Степановою Ольгою Володимирівною (далі Адвокат) та ОСОБА_1 (далі Клієнт), з іншої сторони, які в подальшому спільно іменуються «Сторонами», а кожний окремо «Сторона», уклали даний договір про надання правничої допомоги №б/н.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Пунктом 2.1.3 Договору передбачено, що обов'язком клієнта є сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.
Відповідно до розділу 3 Договору - на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару. Сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом Клієнту правничої допомоги (консультації з вивченням документів та судової практики з аналогічних питань, складання процесуальних документів, подання процесуальних документів до суду та участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7000 (сім тисяч) грн., які Клієнт вносить готівкою в день підписання договору. Сторони домовились, що фіксована сума гонорару, зазначена в п. 3.2. Договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Відповідно до Детального опису робіт (послуг) за Договором про надання правничої допомоги б/№ від 05.01.2026 Адвокат надає за Договором про надання правничої допомоги б/№ від 05.01.2026 року, який складається з наступного:
- підготовка позовної заяви та формування пакету документів для її подання - 4500,00 грн;
- представництво інтересів Клієнта в суді: супровід справи, інформування Клієнта про стан розгляду справи, тощо (не виключно, участь у розгляді справи у режимі відеоконференції або через Електронний суд із використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, подання апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу) - 2500,00 грн.
Всього - 7000,00 грн.
Відповідно до Акту про прийняття-передачі наданих послуг від 05.01.2026 за умовами Договору про надання правничої допомоги б/№ укладеного між сторонами від 05.01.2026 року Адвокат надав правничу допомогу, а Клієнт прийняв надані послуги. Вартість робіт (послуг) наданих Адвокатом Клієнту становить 7000, 00 грн.
При цьому, згідно з пунктом 2 частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відтак, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, дослідженню підлягають обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, серед іншого, договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичне надання послуг (виконання робіт).
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з наданими до суду документами, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, є непропорційним до предмету спору, виходячи з того, що дії, як складання і подання до суду позовної заяви по даній категорії справ, не потребує від фахівця в області права значного інтелектуального навантаження.
Крім того, суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Також суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Зі змісту позовної заяви вбачається, що її написання не потребувало від фахівця у галузі права значних зусиль та знань, як наслідок, сума витрат є значно завищеною, здебільше наведені норми чинного законодавства, використання яких є типовим для даного виду публічно-правових спорів. При цьому сам адвокат участі у судових засіданнях не приймав, надсилання до суду здійснювалось у електронному вигляді без витрат часу на явку до суду особисто.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 4500,00 грн.
Щодо сплаченого судового збору, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2.477408825.1 від 05.01.2026.
Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача та позов задоволено частково з корегуванням способу захисту порушених прав, тому суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Степанової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063, місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, будинок 4) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №092550009739 від 17 листопада 2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.11.2025 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та зарахувати до страхового стажу період роботи з 06.08.1984 по 18.10.1984, з 30.01.1987 по 20.10.1995, з 16.12.1995 по 31.12.1998 та період навчання з 01.09.1981 по 18.07.1984.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривнi 96 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова