17 березня 2026 року справа №320/46703/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2024 №0062240-2402-1022-UA32020190000084133, №0062241-2402-1022-UA32020190000084133, №0062242-2402-1022-UA32020190000084133, №0062243-2402-1022-UA32020190000084133.
Ухвалою суду від 23.10.2024 відкрито провадження у справі за за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено про безпідставність нарахування відповідачем зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, оскільки нежитлові будівлі (корівник, ферма, кормоцех, телятник, свинарник), не є об'єктами оподаткування з огляду на пільги, встановлені положеннями підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Окрім того, вказані приміщення використовуються позивачем, у тому числі, за цільовим призначенням для провадження сільськогосподарської діяльності. Відтак, на думку позивачки, оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать приписам Податкового кодексу України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останнім вказано про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб'єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення її від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Вказано, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у виді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником. Наголошено, що наявність у позивача будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності та можливе здійснення ним підприємницької (сільськогосподарської) діяльності не є підставою для застосування до спірних відносин підпункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідач подав клопотання про здійснення розгляду справи з викликом сторін. Розглянувши таке клопотання, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання представника відповідача не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, представник відповідача у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Дослідивши заяви по суті справи, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов таких висновків.
Як убачається з матеріалів справи, у липні 2024 року позивачкою отримано податкові повідомлення-рішення форми Ф по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об?єктів нежитлової нерухомості:
1) №0062240-2402-1022-UA32020190000084133 на суму 28414,70 грн,
2) №0062241-2402-1022-UA32020190000084133 на суму 29634,10 грн,
3) №0062242-2402-1022-UA32020190000084133 на суму 33570,35 грн,
4) №0062243-2402-1022-UA32020190000084133 на суму 15818,70 грн,
5) №0062244-2402-1022-UA32020190000084133 на суму 4103,75 гривень.
Позивачка, не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України).
Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
За змістом підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, споруда (будівля) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:
- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;
- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Також визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Під визначенням продукції сільського господарства (сільськогосподарська продукція) розуміється продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11 -01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Пунктом 5.2 статті 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Коди продукція сільського господарства та пов'язані з цим послуги визначені розділом 1 секції А «Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства» Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457.
Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД, з урахуванням Класифікатора ДК 016-2010, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, віднесені до складу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Класифікатора ДК 018-2000, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою визначення об'єкта оподаткування згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір з приводу того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Застосування підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою), друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Суд звертає увагу, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі які використовуються для сільського господарства.
Тобто ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі (приміщення для зберігання зерна) в сільськогосподарській діяльності позивача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач має у власності:
1. Нежитлову будівлю ( А- ферма), загальною площею 848,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
2. Нежитлову будівлю, загальною площею 884,6 кв.м., що знаходяться за АДРЕСА_1 .
3. Нежитлову будівлю, загальною площею 472,20 кв.м., що знаходяться за АДРЕСА_2 .
4. Нежитлову будівлю ,загальною площею 1002,10 кв.м., що знаходяться за АДРЕСА_1 .
5. Нежитлову будівлю, загальною площею 122,50 кв.м., що знаходяться за АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є фізичною-особою підприємцем, сільськогосподарським виробником, а саме: основними видами діяльності згідно КВЕД є: 01.47 «розведення свійської птиці»; 46.11 «діяльність посередників торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами»; 46.23 «оптова торгівля живими тваринами»; 47.11 «роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями»; 47.89 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами»; 68.20 «надання в оренду й експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна».
Підстави вважати, що позивачка використовує чи використовувала належний їй на праві власності об'єкт нерухомості у будь-який інший спосіб, відмінний від сільськогосподарської діяльності, відсутні.
У постанові від 05.02.2025 у справі №500/6132/23 Верховний Суд вказав, що споруда (будівля) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Крім того, у постанові від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18 Верховний Суд вказав, що законодавець не встановив обов'язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Тобто, надаючи пільгу з податку на нерухоме майно, законодавцем визначено умову для її застосування нездійснення передачі в оренду, позичку, лізинг будівлі в цілому.
Відтак, належна позивачці на праві власності будівля використовується для ведення сільського господарства.
При цьому, доказів того, що приміщення яке належать на праві власності позивачці, здається в оренду, лізинг, позичку, суб'єктом владних повноважень суду не надано.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що нежитловий об'єкт нерухомого майна (корівник), який належать позивачці на праві власності, не є об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вищевикладеного, керуючись статями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 05.03.2024 №0062240-2402-1022-UA32020190000084133.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 05.03.2024 №0062241-2402-1022-UA32020190000084133.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 05.03.2024 №0062242-2402-1022-UA32020190000084133.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 05.03.2024 №0062243-2402-1022-UA32020190000084133.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 05.03.2024 №0062244-2402-1022-UA32020190000084133.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.