18 березня 2026 року м.Київ № 320/64791/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) , третя особа : ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 34846037), що полягає у незакінчені виконавчого провадження №79487152 у зв?язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом "Постанова №3906 від 10.09.2025 року";
- зобов?язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 34846037), винести постанову про закінчення виконавчого провадження №79487152 у зв?язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом "Постанова №3906 від 10.09.2025 року".
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №3906 від 10.09.2025 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. Позивач зазначає, що 16.09.2025 року сплатив 50 відсотків суми штрафу, тобто 8 500 грн, у строк, передбачений ч. 1 ст. 300-3 КУпАП, у зв'язку з чим постанова вважається виконаною. Однак відповідач, незважаючи на подану заяву та надані підтвердні документи про сплату штрафу, не закінчив виконавче провадження, що позивач вважає протиправною бездіяльністю.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.
Третя особа не скористалась правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянувши в порядку ст. 279-9 КУпАП матеріали справи про адміністративне правопорушення, було винесено 10.09.2025 відносно позивача постанову №3906 за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з постановою №3906 від 10.09.2025 визнано винним громадянина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000, 00 грн.
На підставі ч. 1 ст. 300-3 КУпАП, у разі сплати не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення протягом десяти календарних днів з дня набрання цією постановою законної сили, така постанова вважається виконаною.
На виконання постанови №3906 від 10.09.2025, позивачем 16.09.2025 було здійснено сплату, за реквізитами, що зазначені у постанові, у розмірі 8 500 (вісім тисяч п 'ятсот) гривень 00 копійок, про що повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.11.2025 позивач отримав сповіщення в мобільний застосунок "ДІЯ" про відкриття виконавчого провадження.
При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження №79487152 (Ідентифікатор доступу: 5Г89305ЕЗЗВЕ) через Автоматизовану систему виконавчого провадження (надалі - АСВП) було встановлено, що 04.11.2025 головним державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79487152. на підставі виконавчого документу: постанова №3906 від 10.09.2025 року, документ видано ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення з позивача штрафу у розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень, на користь держави. Сторонами виконавчого провадження с боржник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягувач - ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як до органу який здійснює примусове виконання рішення у межах виконавчого провадження №79487152 з заявою від 27.11.2025, у якій він просив суд закінчити виконавче провадження № 79487152 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; скасувати арешт банківських рахунків та майна; виключити відомості про позивача з Єдиного реєстру боржників.
Проте, станом на час звернення до суду з даним адміністративним позовом, відповідачем не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №79487152.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не грунтується на вимогах чинного законодавства та як наслідок порушує його права, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом №1404-VІІІ.
Згідно з статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону№1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина третя статті 39 Закону №1404-VIII).
Частиною другою статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Згідно з частинами першою та другою статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Тобто, для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавець має пересвідчитися про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною другою статті 29 Бюджетного кодексу України (далі БК України) до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), серед іншого, належать: кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу) (п.23).
Відповідно до частини другої статті 45 БК України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Частинами четвертою та сьомою статті 45 БК України визначено, що податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 106 установлено, що перелік податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету визначається відповідно до переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно з додатком (Суди, ДСА 21081100, 22030000, 22030100, 22030200).
Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 затверджено бюджетну класифікацію, відповідно до якої доходам від сплати адміністративних штрафів "Адміністративні штрафи та інші санкції" присвоєно код 21081100.
З наведених норм законодавства слідує, що штрафи у справах про адміністративні правопорушення, які стягуються на користь держави, належать до доходів Державного бюджету України та зараховуються до загального фонду за кодом бюджетної класифікації 21081100.
Водночас, такі кошти не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а саме судів та ДСА.
Судом встановлено, що згідно платіжної інструкції на переказ готівки №233974554 від 16.09.2025 позивачем ОСОБА_1 сплачено 8500 грн, а в призначенні платежу чітко визначено 121 адміністративний штраф.
За таких обставин, суд приходить до висновку про фактичне виконання в повному обсязі постанови №3906 від 10.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Наведене дає підстави суду для висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в закінченні виконавчого провадження №79487152 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
З метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження №79487152 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_4 від 10.09.2025 №3906 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, як і позивач не в повній мірі довів обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає до часткового задоволення.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується копією квитанції.
У зв'язку із тим, що цей позов задоволено, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок його бюджетних асигнувань.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 17300 грн, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17300,00 грн надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 10.12.2025 №52/11-25, укладений між позивачем (Клієнт) з Адвокатським бюро «Приходько та партнери» (Адвокатське бюро).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги в сумі 17 300,00 грн за договором від 10.12.2025 № 52/11-25 надано додаткову угоду №1 від 10.12.2025, акт №1 від 29.12.2025 та платіжну інструкцію від 10.12.2025.
Суд наголошує, що відповідач не подавав суду заперечення проти стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на професійну (правничу) допомогу.
В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд звертає увагу на те, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 10 000,00 грн.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 (справа №9901/264/19).
Враховуючи наведене у свій сукупності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, суд дійшов висновку, що у справі витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.
Отже, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 34846037) щодо незакінчення виконавчого провадження №79487152.
Зобов'язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ - 34846037, бул.Олександрійський, буд.94, м.Біла Церква, Київська область, 09113) закінчити виконавче провадження №79487152 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ - 34846037, бул.Олександрійський, буд.94, м.Біла Церква, Київська область, 09113).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лисенко В.І.