17 березня 2026 року Справа № 160/463/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення з 25.03.2021 року по 03.07.2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 25.03.2021 по 31.12.2021 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 03.07.2025 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця, яке буде нараховане військовою частиною НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 25.03.2021 по 03.07.2025 йому не в повному обсязі сплачено грошове забезпечення, що порушує його право на належних розмір заробітної плати.
Ухвалою від 15 січня 2026 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задовольнив. Прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомив сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Роз'яснив відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Відповідач-1 23.01.2026 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що командування військової частини вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774. Військовою частиною НОМЕР_1 виконані усі покладені на неї обов'язки та виплачено позивачу грошове забезпечення у повному розмірі за період його проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідач-2 у поданому 23.01.2026 відзиві на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивач жодного дня не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та відповідно не був зарахований на всі види забезпечення, оскільки у період з 25.03.2021 по 03.07.2025 він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Обов'язком саме Військової частини НОМЕР_1 є підготовка та організація оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, у тому числі в частині нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців. Фактично Військова частина НОМЕР_2 виконувала суто технічні функції з фінансування, не впливаючи на визначення складових та розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Позивач 28.01.2026 подав до суду відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідачів заперечував та зазначив, що саме Військова частина НОМЕР_2 є розпорядником коштів та здійснює виплати грошового забезпечення за поданням військової частини НОМЕР_1 , а тому посилання Військової частини НОМЕР_2 , що позовні вимоги не стосуються їх є нічим іншим як способом зняти з себе відповідальність. В позовних вимогах позивач зазначав: “Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця, яке буде нараховане військовою частиною НОМЕР_1 », що і передбачало, що Військова частина НОМЕР_2 здійснить виплати, які будуть нараховані Військовою частиною НОМЕР_1 . Посилання відповідачів на безпідставність позовних вимог не знайшли свого підтвердження, адже ними не було враховано ані положення законодавства, ані позицію Верховного суду. А Військової частиною НОМЕР_1 взагалі неправильно сфокусовано увагу на показник мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 25.03.2021 по 03.07.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що відповідач протиправно, з 25.03.2021 по 03.07.2025 розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача.
19.07.2025 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати довідки про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з 2021 по 2025 рік.
Отримавши вказані документи та не погоджуючись з розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та інших видів нарахувань, у 2021-2025 роках, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон - №2011) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, а відтак військовослужбовець, у тому числі в статусі іноземця, має гарантоване державою право на отримання грошового забезпечення (винагороди за працю) за час проходження військової служби, як щомісячного, так у зв'язку зі звільненням. Право військовослужбовця на своєчасне одержання грошового забезпечення (винагороди за працю) захищається законом.
Частиною третю статті 9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), допомоги.
Згідно пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Відповідних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 березня 2023 у справі № 6572/22 (провадження №К/990/30955/20).
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 у справі № 440/6017/21 (на яку є посилання у постанові від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 по 6 листопада 2020 відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі № 826/6453/18.
У наведених вище справах правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з 29.01.2020 року суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Жодних інших нормативно-правових актів, які б визначали з 20.05.2023 розрахункову величину посадових окладів військовослужбовців, крім діючої Постанови №704 прийнято не було.
Разом з тим, Шостим апеляційним адміністративним судом 18.06.2025 прийнято постанову у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Як вже зазначалось, відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, починаючи виключно з 18.06.2025 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24:
“ 67. Водночас відмовляючи у задоволенні аналогічних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав застосовувати відповідачем для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови № 704 постановою № 481.
68. Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
69. Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
70. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
71. Отже лише втрата чинності норм Постанови № 481, якими внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 здатна повернути попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
72. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
73. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю)».
Відтак, на переконання суду, з 20.05.2023 та по дату набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 - 18.06.2025, базова величина, з якої обраховувались розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців була сталою та становила 1762 грн.
Тому, застосування відповідачем пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481, під час нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 17.06.2025, відповідало вимогам чинного законодавства.
Отже, судом не встановлено ознак протиправності під час нарахування позивачу грошового забезпечення у означеному періоді.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов'язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 17.06.2025 задоволенню не підлягають.
Разом з цим, суд зазначає, що з 18.06.2025 пункт 2 Постанови №481 є нечинним, у зв'язку з чим з 18.06.2025 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1 762,00 грн.
У свою чергу статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 270,00 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 481,00 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 684,00 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3 028,00 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позову у частині вимог, що стосуються захисту права позивача на перерахунок та виплату за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025 грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою №704.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, слід виходити із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень розуміється письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень - вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень - невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень - письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
При цьому, за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Отже, зважаючи на зміст позовних вимог, та з огляду на встановлені судом обставини, відповідачем вчинені саме дії щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, правову оцінку, яким надано у цьому рішенні.
На підставі зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні вимог відносно визнання протиправною бездіяльність відповідача, проте, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення (основних та додаткових його видів), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
З огляду на викладене, грошове забезпечення позивача з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025 мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
Щодо питання належності відповідача в частині виплат перерахованого грошового забезпечення, суд враховує, що згідно матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 , в якій позивач перебував на військовій службі, перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами.
Згідно з абз. 5 п. 8 Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (далі Правила № 280, із змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Правил № 280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил № 280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;
розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.
Згідно з п. 1.4 розділу І Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.
Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов'язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 1.5 розділу І Правил № 280 установлено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Пунктом 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).
Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Враховуючи вищевикладені положення Правил № 280, суд наголошує, що саме на Військову частину НОМЕР_1 , покладена організація своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
В свою чергу, Військова частина НОМЕР_2 , як розпорядник коштів вищого рівня, вже проводить відповідні нарахування, на підставі розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які подає Військова частина НОМЕР_1 .
Отже, для належного захисту прав позивача, саме Військова частина НОМЕР_1 має нарахувати недоплачене грошове забезпечення, а Військова частина НОМЕР_2 - виплатити перераховане грошове забезпечення позивача, право на яке позивач набув за період проходження військової служби.
Таким чином, враховуючи, що судом встановлено протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 під час нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 виплату грошового забезпечення (основних та додаткових його видів, премії), виплачених за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на відповідний календарний рік.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування у період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025 грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 25.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.07.2025, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 17.03.2026.
Суддя Н.Є. Калугіна