Провадження № 11-кп/824/3476/2026 Категорія: ч. 2 ст. 263 КК України
ЄУН: 357/12780/25 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
11 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12025111030001385за обвинуваченням
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України,
за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року,
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року до покарання, призначеного за даним вироком, та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання - 7 серпня 2025 року.
Цим же вироком вирішено питання щодо долі речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що не має передбаченого законом дозволу на носіння телескопічної дубинки, 14 червня 2025 року близько 08.30 год., перебуваючи поблизу кафе «Каре» по вулиці Київській, 25-Б, в м. Біла Церква Київської області, придбав - знайшов телескопічну дубинку, яка лежала в смітнику біля вищевказаного кафе.
Розуміючи, що вказаний предмет є холодною зброєю, всупереч встановленому Законом порядку, ОСОБА_8 умисно, усвідомлюючи протиправний і суспільно небезпечний характер своїх дій, забрав її з собою та носив при собі у сумці до моменту вилучення працівниками поліції
У подальшому 14 червня 2025 року близько 11.23год. ОСОБА_8 , знаходячись поблизу АЗС «БРСМ» по вул. Київській, 96, в м. Біла Церква Київської області, під час спілкування із працівниками поліції на запитання про наявність заборонених в обігу речей повідомив, що має при собі телескопічну дубинку, яка знаходиться в його сумці. У зв'язку з цим 14 червня 2025 року, близько 12.39 год., працівниками поліції виявлено та після огляду вилучено телескопічну дубинку, яка відноситься до неклинкової холодної зброї ударно-дробильної дії, виготовлена саморобним способом, яку ОСОБА_8 незаконно носив при собі без передбаченого законом дозволу.
Дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.2 ст.263 КК України, а саме у носінні іншої холодної зброї - телескопічної дубинки без передбаченого законом дозволу.
Не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого, заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок стосовно ОСОБА_8 змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання за ч. 2 ст. 263 КК України у виді 3 років позбавлення волі; на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_8 за новим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року та остаточно визначити покарання у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з 11 листопада 2025 року. В решті вирок залишити без змін.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_8 раніше судимий вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року за ч. 4 ст. 185 КК України, ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 1 місяць.
Кримінальне правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_8 визнано винуватим оскаржуваним вироком суду Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року, вчинено 14 червня 2025 року, тобто після ухвалення вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року, та, відповідно, до відбуття покарання за вказаним вироком. ОСОБА_8 затримано 7 серпня 2025 року на виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року, та з цього часу він фактично відбував покарання за вищевказаним вироком.
Разом з тим, як вбачається з тексту оскаржуваного вироку, в межах кримінального провадження, яке безпосередньо розглядалось судом, відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартоюне обирався, оскільки на момент розгляду цього провадження ОСОБА_8 з 7 серпня 2025 року був затриманий з метою виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року та з того часу до часу ухвалення оскаржуваного вироку відбував покарання за попереднім вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року.
Таким чином, як наголошує апелянт, з оскаржуваного вироку вбачається, що період часу з 7 серпня 2025 року по 11 листопада 2025 року є фактично відбутою частиною покарання, призначеного за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року. Отже, станом на момент ухвалення оскаржуваного вироку від 11 листопада 2025 року, ОСОБА_8 вже фактично відбув 3 місяці 4 дні позбавлення волі за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року та невідбута частина покарання за вказаним вироком склала 4 роки 9 місяців 26 днів позбавлення волі.
Як вважає апелянт, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного вироку, вірно застосувавши положення ч. 1 ст. 71 КК України та частково приєднавши ОСОБА_8 до покарання за ч. 2 ст. 263 КК України частину невідбутого покарання за попереднім вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року, призначивши остаточне покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі, яким вже була врахована частина відбутого покарання у виді 3 місяців 4 днів позбавлення волі в період часу з 7 серпня 2025 року по 11 листопада 2025 року, визначив рахувати строк відбування не з моменту ухвалення оскаржуваного вироку, тобто з 11 листопада 2025 року, а з моменту затримання ОСОБА_8 від 7 серпня 2025 року, хоча повинен був встановити фактичний строк відбутого покарання за попереднім вироком суду та обраховувати строк відбування покарання ОСОБА_8 з моменту ухвалення оскаржуваного вироку, тобто з 11 листопада 2025 року.
Тому, на переконання апелянта, суд першої інстанції, визначаючи початок строку відбування покарання не з моменту ухвалення вироку (11 листопада 2025 року), а з моменту фактичного затримання особи для виконання попереднього вироку, тобто з 7 серпня 2025 року, застосував закон, який не підлягає застосуванню, а отже неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого, який вважав, що строк відбування покарання обчислено неправильно, однак, просив зарахувати ті три місяці, які він відбув; захисника, яка підтримала позицію обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і докази відносно них відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК Українине досліджувалися. Фактичні обставини кримінального правопорушення не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і ніким з учасників апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин згідно з ч. 2 ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.
Дії обвинуваченого за встановлених судом обставин правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 263 КК України як носіння іншої холодно зброї - телескопічної дубинки без передбаченого законом дозволу.
Прокурором не заперечуються фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 263 КК України.
Також прокурором не заперечується вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання як за ч. 2 ст. 263 КК України, так і за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, оскільки у прохальній частині апеляційної скарги прокурор просить призначити обвинуваченому таке ж саме покарання, яке призначено ОСОБА_8 оскаржуваним вироком.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, є слушними доводи прокурора в частині неправильного обчислення судом першої інстанції строку покарання обвинуваченому, що випливає, у т.ч., і з виду та розміру покарання, невідбутого за попереднім вироком, та частково приєднаного з урахуванням положень ст. 72 КК України до покарання, призначеного за оскаржуваним вироком.
Так, як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі прокурором, у даному кримінальному провадженні до обвинуваченого запобіжний захід не обирався, а, відтак, і відсутній строк попереднього ув'язнення, який підлягав зарахуванню в строк покарання в межах вказаного кримінального провадження.
Судом встановлено, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 29 травня 2025 року ОСОБА_8 засуджений за ч. 4 ст.185, ч.1 ст. 71, ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років 1 (один) місяць. На виконання вказаного вироку останній затриманий та направлений для відбування покарання 7 серпня 2025 року, що не заперечується жодним з учасників кримінального провадження.
Оскаржуваним вироком встановлено, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 вчинив 14 червня 2025 року, тобто, після постановлення попереднього вироку, проте, до затримання ОСОБА_8 на його виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з ч. 4 ст. 71 КК України призначене покарання за сукупністю вироків повинно бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Остаточне покарання обвинуваченому призначено на підставі ст. 71 КК України, а не ст. 70 КК України, якою передбачено зарахування в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
На час проголошення оскаржуваного вироку період з 7 серпня 2025 року по 11 листопада 2025 року є строком відбування покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 29 травня 2025 року, про що обґрунтовано зазначив прокурор в апеляційній скарзі, а, відтак, цей строк не є строком попереднього ув'язнення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 263 КК України, і не підлягає до зарахування строку відбутого покарання за оскаржуваним вироком, як про це просить обвинувачений.
За таких обставин, враховуючи, що обвинувачений станом на час проголошення оскаржуваного вироку перебував під вартою на виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 29 травня 2025 року,строк покарання обвинуваченому за оскаржуваним вироком слід обраховувати з дня проголошення вироку, тобто, з 11 листопада 2025 року.
З огляду на викладене, враховуючи незастосування судом першої інстанції кримінального закону, який підлягав застосуванню, що відповідно до положень ст. 409 КПК України є підставою для зміни вироку суду першої інстанції в частині обчислення строку відбуття покарання, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині обчислення строку відбуття покарання, а апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 263 КК України - змінити в частині обчислення строку відбування покарання:
Строк покарання ОСОБА_8 обчислювати з 11 листопада 2025 року.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, обвинуваченим ОСОБА_8 , який утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4