26 лютого 2026року м. Київ
Справа №372/2099/25
Провадження: № 22-ц/824/2505/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С.М., Нежури В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Герасимчука Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Проць Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру сплати аліментів,
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 27.05.2015 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, в якому народилося троє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подружні стосунки сторін не склалися, тому рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22.11.2022 року шлюб було розірвано. Відповідно до судового наказу Обухівського районного суду Київської області від 28.10.2024 року з відповідача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача. Однак, їй, ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідач працює за кордоном моряком та має стабільний дохід щомісяця в розмірі 5 000 доларів США. Тому вона вважає, що відповідач спроможний надавати аліменти на утримання дітей у розмірі 10 000 грн щомісячно на кожну дитину, а всього 30000 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Герасимчук О. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового та формального висновку про відсутність підстав для зміни способу стягнення аліментів, обмежившись лише констатацією ненадання позивачкою доказів збільшення доходів відповідача після ухвалення судового наказу від 28.10.2024 року, тоді як такий підхід суперечить нормам матеріального права, правовим позиціям Верховного Суду та фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції проігноровано, що фактичне стягнення аліментів здійснюється виключно в мінімальному гарантованому законом розмірі, який на момент розгляду справи становить 7 207,50 грн на трьох дітей, що не відповідає реальним потребам дітей, не забезпечує їм належного рівня життя та зводить виконання батьківського обов'язку відповідача до формального мінімуму. Такий розмір аліментів є явно недостатнім для забезпечення повноцінного харчування, лікування, розвитку, освіти та інших базових потреб трьох малолітніх дітей.
Водночас суд не надав належної оцінки доведеним у справі обставинам щодо фактичної платоспроможності відповідача, зокрема тому, що останній є працездатним, фізично здоровим чоловіком, який працює за межами України на посаді моряка, має мінливий та прихований дохід, а також володіє значним обсягом рухомого і нерухомого майна, включаючи декілька земельних ділянок, житловий будинок, дві квартири та транспортний засіб значної вартості, що свідчить про наявність у нього реальних фінансових можливостей для утримання дітей у значно більшому розмірі.
Суд першої інстанції також не врахував, що відсутність відомостей у Державному реєстрі про доходи відповідача не є доказом відсутності таких доходів, а, навпаки, свідчить про їх приховування, що підтверджується придбанням відповідачем у 2025 році декількох об'єктів нерухомого майна без підтвердження джерел походження коштів.
Крім того, судом не було взято до уваги, що у зв'язку з працевлаштуванням відповідача за кордоном та відсутністю офіційних доходів в Україні, визначення аліментів у частці від доходу є неефективним і фактично унеможливлює належне виконання рішення суду, тоді як визначення аліментів у твердій грошовій сумі є єдиним реальним та дієвим способом захисту прав та інтересів дітей, у тому числі з огляду на можливість подальшого міжнародного виконання такого рішення.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував положення статей 181, 182, 183, 184 та 192 СК України, правові висновки Верховного Суду щодо можливості зміни способу стягнення аліментів незалежно від первісного способу їх присудження, а також не дотримався принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, гарантованого Конвенцією ООН про права дитини та Законом України «Про охорону дитинства».
Крім того, просив долучити до матеріалів справи довідку-розрахунок виконавця, згідно якої у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та зміну способу стягнення аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року здійснено вихід з письмового провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Адвокат Герасимчук О. О. в інтересах ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів, ураховуючи заяву представника позивачки, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27.05.2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі ( а. с. 74), який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22.11.2022 року розірвано (а. с. 31 - 32).
Від шлюбу сторони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 23 -25).
Відповідно до судового наказу Обухівського районного суду Київської області від 28.10.2024 року з ОСОБА_2 стягуються на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 22.08.2024 року та до досягнення дітьми повноліття (а. с. 30).
26.10.2024 ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 , та змінила прізвище з ОСОБА_9 на ОСОБА_9 (а. с. 75).
З матеріалів справи убачається, що в ході судового розгляду судом першої інстанції було витребувано матеріали виконавчого провадження з метою дослідження належного виконання відповідачем обов'язку зі сплати аліментів (а. с. 110).
З довідки-розрахунку Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області від 01.07.2025 року за № 113277 убачається, що станом на 30.06.2025 року заборгованість зі сплати аліментів у відповідача відсутня (а. с. 118).
Також, із матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 02.07.2025 року було витребувано з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, а також з ДП «Адміністрація морських портів України» інформацію щодо проходження відповідачем служби на борту судна, місця його роботи, займаної посади та розміру заробітної плати (а. с. 141-142).
На виконання вказаної ухвали суду ДП «АМПУ» листом від 25.07.2025 року повідомило, що ОСОБА_2 у трудових відносинах із підприємством не перебуває, будь-яка інформація щодо його працевлаштування або отримання доходів у них відсутня (а. с. 154).
Крім того, 28.07.2025 року Державною податковою службою України повідомлено суд, що станом на 18.07.2025 року в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутні відомості про джерела та суми виплачених доходів, а також утриманих податків щодо ОСОБА_2 за відповідний період (а. с. 155-156).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що, на її думку, матеріальне становище відповідача значно покращилося, оскільки він нібито працює моряком за кордоном та отримує стабільний високий дохід, у зв'язку з чим наявні підстави для збільшення розміру аліментів та зміни способу їх стягнення.
При цьому, заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_2 зазначав, що не має постійного місця роботи та офіційного доходу в Україні, а відомості про його нібито високі доходи є необґрунтованими та недоведеними. Разом із тим, відповідач вказував, що періодично виконує роботи за кордоном без оформлення трудових відносин та стабільного заробітку.
Крім того, відповідач наголошував на тому, що діти сторін певний час проживають разом із ним, а також що він додатково, поза межами сплати аліментів, бере участь у їх матеріальному забезпеченні, про що надав квитанції.
Водночас відповідач зазначав, що аліменти сплачуються ним у розмірі, визначеному законом та судовим наказом, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували зміну матеріального чи сімейного стану відповідача або інші обставини, передбачені статтею 192 СК України, що могли б бути підставою для збільшення розміру аліментів або зміни способу їх стягнення. Суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
За положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів , стаття 183 Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини , стаття 184 Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі ) (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років складає - 2 563 грн, а віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що визначений судовим наказом спосіб стягнення аліментів у частці від доходу платника - 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу) на утримання трьох дітей - є ефективним лише за умови наявності достовірних відомостей про стабільний та офіційний дохід відповідача. Водночас, матеріали справи не містять підтверджених даних про розмір, регулярність та джерела доходів відповідача, що унеможливлює реальну оцінку достатності такого способу стягнення для забезпечення потреб дітей.
За відсутності офіційних відомостей про доходи відповідача стягнення аліментів у частці від доходу фактично призводить до сплати мінімального гарантованого розміру аліментів, який, з огляду на вік дітей та їхні реальні потреби, не може вважатися достатнім для забезпечення їх гармонійного фізичного, інтелектуального та соціального розвитку, як того вимагає частина друга статті 182 СК України.
При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, не визнавав наявності у себе захворювань або інших обставин, які б об'єктивно унеможливлювали його працевлаштування чи отримання доходу, а також не довів наявності на своєму утриманні інших осіб, що могло б впливати на визначення розміру аліментів.
Доводи відповідача про його неспроможність сплачувати аліменти у більшому розмірі колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що відповідач періодично здійснював значні грошові перекази, що вказує на наявність у нього фінансових можливостей, джерело яких суду не було належним чином пояснено.
Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що діти певний час проживали разом із ним, оскільки жодних доказів фактичного проживання дітей з відповідачем, їх перебування на його утриманні або несення ним постійних витрат на забезпечення їх життєвих потреб суду не надано.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 182 СК України суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, які перевищують офіційно задекларовані доходи, якщо платником не доведено джерело походження коштів для їх здійснення.
Крім того, матеріали справи містять відомості про наявність у відповідача нерухомого майна. Сам по собі факт набуття такого майна у спадщину не виключає можливості отримання з нього доходу та не звільняє відповідача від обов'язку забезпечувати належний рівень утримання своїх дітей.
Колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, згідно з якими інтереси дитини мають безумовний пріоритет над майновими інтересами платника аліментів.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутні докази, які б в сукупності привели до висновку про те, що відповідач спроможний сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі 30 000 грн.
Отже, колегія суддів вважає, що вимога про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 30 000 грн щомісячно є надмірною та не повною мірою узгоджується з принципом співмірності обов'язків батьків щодо утримання дітей, з урахуванням того, що обов'язок забезпечення дітей покладається на обох батьків у рівній мірі.
Оцінивши сукупність доказів у справі, урахувавши вік дітей, їхні потреби, відсутність у відповідача інших утриманців, його працездатність, можливість отримання доходу, а також принцип розумності та справедливості, колегія суддів доходить висновку, що обґрунтованим та таким, що відповідатиме інтересам дітей, є визначення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн щомісячно на кожну дитину, що в загальному становить 15 000 грн на місяць.
Такий розмір аліментів забезпечить дітям стабільний рівень матеріального забезпечення, відповідатиме їхнім основним потребам та водночас не створюватиме для відповідача надмірного фінансового тягаря.
Колегія суддів звертає увагу, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, у твердій сумі підлягає індексації та не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Крім того, присудження аліментів за рішенням суду не обмежує відповідача у праві надання додаткової матеріальної допомоги на дітей добровільно.
При цьому колегія суддів зазначає, що докази, подані позивачкою разом з апеляційною скаргою, а саме довідка органу державної виконавчої служби про наявність заборгованості зі сплати аліментів, не можуть бути прийняті та враховані судом апеляційної інстанції, оскільки такі докази подані поза межами розгляду справи судом першої інстанції та після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Позивачкою не наведено поважних причин, з яких зазначений доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції, а також не доведено неможливість його подання з причин, що не залежали від неї, як того вимагають положення статей 367, 368 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Враховуючи викладене, рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року, слід скасувати та увалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, яким слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 15 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Щодо розподілу судового збору.
Згідно з ч.13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору за подачу позову до суду (що становив 968,96 грн.) та за подачу апеляційної скарги (1453,44 грн).
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 50% (100 х 15 000) : 30 000) судового збору, що підлягав сплаті за подачу позову та апеляційної скарги, а саме: 1695 грн 68 коп (із розрахунку: 968,96 + 1453, 44 х 50%).
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Герасимчука Олега Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Обухівського районного суду Київської області28 жовтня 2024 року у справі №372/4619/24.
Стягувати з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 15 000 грн, тобто, по 5 000 грн на кожну дитину але не менше 50% прожиткового мінімуму, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 1695 (одну тисячу шістсот дев'яносто п'ять) грн 68 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 березня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С.М. Верланов
В. А. Нежура