16 березня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційні скарги з доповненнями захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10.02.2026,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.02.2026 продовжено ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України, строк тримання під вартою до 10.04.2026 включно з визначенням застави у розмірі 9 500розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 31 616 000 гривень; ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України, строк тримання під вартою до 10.04.2026 включно з визначенням застави у розмірі 4000розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 13 312 000 гривень; ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України, строк тримання під вартою до 10.04.2026 включно з визначенням застави у розмірі 2100розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 6 988 800 гривень.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що ризик переховування обвинувачених надалі продовжує своє існування, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень проти громадської безпеки та проти власності, виключні обставини кримінального провадження, а саме те, що воно стосується правопорушення в оборонній сфері, вчинених ними в умовах воєнного стану у складі злочинної організації, за вчинення яких передбачено покарання до 12 років позбавлення волі. Також на даний час триває стадія підготовчого судового засідання у суді першої інстанції, під час якої судом не оцінюються докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання обвинувачених винними чи невинними у вчиненні інкримінованих їм правопорушень, а лише перевіряються підстави причетності обвинувачених до їх вчинення, які на даній стадії є достатніми для застосування щодо них обмежувального заходу у вигляді запобіжного заходу. Крім того, суд вважає, що також продовжує існувати і ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачені, перебуваючи на більш м'якому запобіжному заходу, матимуть можливість впливати на викривлення доказів та даних у кримінальному провадженні, а також впливати на осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, шляхом підкупу, тиску на них, оскільки одним із обвинувачених вчинялися дії з метою підкупу службової особи у даному кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_10 подав в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі та звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог, захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_6 неодноразово продовжувався виключно з одних і тих самих підстав, що істотно зменшує встановлені під час досудового розслідування ризики, передбачені ст.177 КПК України, та свідчить про їх неактуальність. Вказує, що суд не надав оцінку доводам сторони захисту про на недоведеність пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення. Стверджує про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які є недоведеними та нічим не підтвердженими. Наголошує, що висновок суду про наявність ризику переховування від суду зроблений виключно виходячи з тяжкості ймовірного покарання, що є неприпустимим. Вказує на відсутність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки досудове розслідування закінчене і зібрані всі докази. Вважає, що для забезпечення виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, буде достатнім застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з визначенням застави у розмірі, що не перевищує 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертає увагу, що суд визначив ОСОБА_6 необґрунтований та завідомо непомірний розмір застави. Зауважує, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, зареєстроване місце проживання, офіційно працевлаштований, є співзасновником благодійної організації, має ряд відзнак, подяк та нагород. Зазначає про погіршення стану здоров'я ОСОБА_6 та неможливість отримання належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Вказує на неналежні умови утримання в ДУ «Київський слідчий ізолятор», неможливість здійснювати свій захист в умовах перебування у слідчому ізоляторі, а також на рівень загрози під час ракетних атак.
Захисник ОСОБА_11 подав в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 апеляційні скарги з доповненнями, в яких просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі та звільнити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з-під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог, захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 неодноразово продовжувався виключно з одних і тих самих підстав, що істотно зменшує встановлені під час досудового розслідування ризики, передбачені ст.177 КПК України, та свідчить про їх неактуальність. Вказує, що суд не надав оцінку доводам сторони захисту про на недоведеність пред'явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачення. Стверджує про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які є недоведеними та нічим не підтвердженими. Наголошує, що висновок суду про наявність ризику переховування від суду обґрунтований виключно тяжкістю ймовірного покарання, що є неприпустимим. Вказує на відсутність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки досудове розслідування закінчене і зібрані всі докази. Вважає, що для забезпечення виконання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, буде достатнім застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з визначенням застави у розмірі, що не перевищує 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертає увагу, що суд визначив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 необґрунтований та завідомо непомірний розмір застави. Зауважує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, зареєстроване місце проживання, на його утриманні перебуває матір, яка має суттєві проблеми зі здоров'ям. ОСОБА_8 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, зареєстроване місце проживання, нерухоме майно на праві власності в Україні, має на утриманні матір та цивільну дружину, які мають суттєві проблеми зі здоров'ям, а також сина, який є особою з інвалідністю І групи. Вказує на неналежні умови утримання в ДУ «Київський слідчий ізолятор», неможливість здійснювати свій захист в умовах перебування у слідчому ізоляторі та отримувати медичну допомогу, а також на рівень загрози під час ракетних атак.
Захисник ОСОБА_12 подала в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі та звільнити ОСОБА_9 з-під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог, захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_9 неодноразово продовжувався виключно з одних і тих самих підстав, що істотно зменшує встановлені під час досудового розслідування ризики, передбачені ст.177 КПК України, та свідчить про їх неактуальність. Вказує, що суд не надав оцінку доводам сторони захисту про на недоведеність пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення. Стверджує про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які є недоведеними та нічим не підтвердженими. Наголошує, що висновок суду про наявність ризику переховування від суду зроблений виключно виходячи з тяжкості ймовірного покарання, що є неприпустимим. Вказує на відсутність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки досудове розслідування закінчене і зібрані всі докази. Вважає, що для забезпечення виконання ОСОБА_9 процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, буде достатнім застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з визначенням застави у розмірі, що не перевищує 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертає увагу, що суд визначив ОСОБА_9 необґрунтований та завідомо непомірний розмір застави. Зауважує, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, зареєстроване місце проживання, нерухоме та рухоме майно на праві власності в Україні, на його утриманні перебуває матір, яка має суттєві проблеми зі здоров'ям, також він забезпечує свою цивільну дружину та малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем роботи, має відповідні відзнаки. Вказує на неналежні умови утримання в ДУ «Київський слідчий ізолятор», неможливість здійснювати свій захист в умовах перебування у слідчому ізоляторі та отримувати медичну допомогу, а також на рівень загрози під час ракетних атак.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, і, зокрема, ризикам переховування від суду, незаконного впливу на свідків чи перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином.
Також судом першої інстанції враховано дані про особи обвинувачених, тяжкість висунутого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії особливо тяжких злочинів, тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, стадію кримінального провадження, а також відсутність даних, які б свідчили про неможливість тримання обвинувачених під вартою за станом здоров'я.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг щодо необхідності зменшення розміру застави, апеляційний суд приймає до уваги положення ч. 4 ст. 182 КПК України, згідно якої розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Визначаючи розмір застави, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень та зазначені в обвинувальному акті обставини їх вчинення, а також дані про особи обвинувачених, їх майновий і сімейний стан.
Рішення суду першої інстанції про визначення розміру застави відповідає вимогам ч. 4 ст. 182 КПК України, підстав для зменшення розміру застави колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги з доповненнями захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10.02.2026, якоюобвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 10.04.2026 включно із визначенням розміру застави, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3