17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 615/408/16-ц
провадження № 61-15569св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
за позовом про поділ майна подружжя
позивачка- ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
третя особа - Акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,
за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за зустрічним позовом про визнання права власності на 1/2 частини будинку
позивачка - ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Геннадій Анатолійович, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.
Позовну заяву мотивувала тим, що 20 червня 1998 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який 18 грудня 2015 року розірвано. Після розірвання шлюбу залишилось майно, яке придбане подружжям в період шлюбу. Згоди щодо поділу цього майна між сторонами не досягнуто.
Наголошувала на тому, що у період шлюбу з 20 червня 1998 року до 18 грудня 2015 року сторонами за спільні кошти подружжя придбане та створене наступне майно: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 ; сформована частка в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Східавтотранс Плюс» (далі - ТОВ «Східавтотранс Плюс»); ОСОБА_2 протягом перебування у шлюбі із позивачем отримано доходи від здійснення зареєстрованої підприємницької діяльності, які не розподілялись в інтересах сім'ї, а повністю залишились в його розпорядженні після припинення шлюбу.
Також наголошувала на тому, що на момент припинення шлюбних відносин у володінні та користуванні ОСОБА_2 залишились автомобілі, що придбані подружжям за спільні кошти, а саме: легковий автомобіль седан-В, марки BYD, моделі F3 (2014 року випуску заводом) білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 30 грудня 2014 року; легковий автомобіль седан-В, марки BYD, моделі F3 (2013 року випуску заводом) білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 від 14 січня 2015 року; мікроавтобус (автобус D) марки MERCEDES-BENZ моделі SPRINTER (2003 року випуску заводом) білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 від 02 липня 2009 року; мікроавтобус (автобус D) марки Mercedes-Benz моделі Sprinter (2006 року випуску заводом) білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , державний номерний знак НОМЕР_11 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_12 від 25 лютого 2010 року; мікроавтобус (автобус D) марки Volkswagen моделі LT 35 (1998 року випуску заводом) білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_14 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_15 від 03 березня 2005 року; легковий автомобіль універсал-В, марки Toyota, модель Land Cruiser 150 (2013 року випуску заводом), білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_17 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_18 від 13 вересня 2013 року. За згодою подружжя всі зазначені транспортні засоби та майно оформлені на відповідача із видачею на його ім'я свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та інших документів, підтверджуючих право власності.
Крім того, наголошувала на тому, що під час шлюбу подружжям придбані транспортні засоби, які за спільною усною згодою оформленні на неї: мікроавтобус - D марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_21 видане ВРЕР № 2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, який за договором оренди від 16 жовтня 2012 року, переданий в користування на термін до 16 жовтня 2017 року ТОВ «Східавтотранс Плюс», співзасновником та директором якого був відповідач та після закінчення строку дії договору оренди автомобіль відповідачем на адресу позивачки не повернутий, місцезнаходження його на даний момент позивачці не відомо. Аналогічно транспортний засіб автобус - D, марки БАЗ моделі А07903, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_24 , видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, зареєстрований на її ім'я. За договором оренди від 01 листопада 2012 року вказаний транспортний засіб переданий в користування на термін до 01 листопада 2017 року ТОВ «Східавтотранс Плюс», співзасновником та директором якого був відповідач та після закінчення строку дії договору оренди автомобіль відповідачем на адресу позивачки не повернутий, місцезнаходження його позивачці не відомо. А ще, відповідно до змісту позову, в період шлюбу подружжям придбані автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_27 видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, автомобіль KIA CEED 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_30 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року та автомобіль LEXUS RX 350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_31 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_32 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_33 , видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року, що оформлені на позивачку та з яких на даний час вона має можливість повноцінно володіти та користуватися лише автомобілем LEXUS RX 350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_31 , який залишився у неї після припинення шлюбу із ОСОБА_2 . Також позивачка наголошувала на тому, що не має можливості після розірвання шлюбу володіти та користуватися спільно набутими транспортними засобами, хоча і оформленими на її ім'я, але, які залишились у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_2 та належній йому юридичній особі, а також житловим будинком, доходами, отриманими від володіння корпоративними правами, доходами від здійснення ОСОБА_2 підприємницькою діяльністю, доходами від продажу автотранспорту, половина їх вартості грошовими коштами ОСОБА_2 також позивачці не відшкодована.
З огляду на наведене та після зміни предмета позову ОСОБА_1 остаточно просила суд:
- визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Східавтотранс Плюс» вартістю 450 000,00 грн, що була внесена (створена) за рахунок спільних коштів подружжя, об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- поділити грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Східавтотранс Плюс» вартістю 450 000,00 грн;
- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину доходів (грошових коштів), отриманих ОСОБА_2 від доходу від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Східавтотранс Плюс»;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 225 000,00 грн, тобто 1/2 частини спільно набутого майна (грошових коштів) у вигляді доходів від володіння корпоративними правами, а саме продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Східавтотранс Плюс»;
- визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- поділити грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року;
- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини доходів, отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року;
- визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу 15 квітня 2016 року на користь ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу автомобіля (автобус-D) Shaolin SLG6720CGN (2005 року випуску заводом) білого кольору, номер двигуна НОМЕР_34 , номер кузова НОМЕР_35 , державний номерний знак НОМЕР_36 , що придбаний в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини доходів, отриманих ОСОБА_2 від продажу 15 квітня 2016 року на користь ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу автомобіля (автобус-D) Shaolin SLG6720CGN (2005 року випуску);
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі частини від суми отриманого доходу від продажу автомобілю (автобус-D) SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску) білого кольору, № двигуна НОМЕР_34 , № кузова НОМЕР_35 , державний номерний знак НОМЕР_37 , а саме 26 550,00 грн;
- визнати житловий будинок із надвірними будівлями на АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212, об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- поділити житловий будинок із надвірними будівлями на АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212;
- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку із надвірними будівлями на АДРЕСА_2 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212;
- в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй та визнати за нею право особистої приватної власності на легковий автомобіль KIA CEED, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_30 видане ВРЕВ № 2 ГУ МВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року та легковий автомобіль «LEXUS RX 350», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_38 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_39 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_33 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року;
- в порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право особистої приватної власності на мікроавтобус - D, марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_21 видане ВРЕР №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, автобус - D, марки «БАЗ» моделі А07903, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_24 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_27 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року.
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Акціонерне товариство «ПроКредитБанк» (далі - АТ «ПроКредитБанк»), про поділ спільного майна подружжя.
Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивував тим, що для утримання та обслуговування спірних транспортних засобів ним укладені із АТ «ПроКредитБанк» договори про надання кредитного траншу від 07 березня 2014 року, 22 травня 2014 року та 09 жовтня 2014 року, згідно з умовами яких заборгованість з виплати кредиту станом на 18 грудня 2015 року, тобто на день розірвання шлюбу, склала 410 601,84 грн. Борги за отриманим кредитом виплачує він, а ОСОБА_1 не несе витрат з повернення кредиту, який отриманий в інтересах сім'ї, отже є доцільним та таким, що відповідає інтересам сторін, визнання за ним права власності на автомобілі, що зареєстровані на ім'я ОСОБА_1 з урахуванням його частки в спільних витратах подружжя, що виникли в період шлюбу.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на автобус марки БАЗ, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_22 та автомобіль марки «LEXUS-RX 350» 2007 року випуску, державний номер: НОМЕР_40 , що зареєстровані за ОСОБА_1 .
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що під час судового провадження у справі № 615/408/16-ц про поділ спільного майна подружжя, за наявності накладених судом у ній обмежень на таке майно, зокрема ухвалами від 28 квітня 2016 року про заборону відчуження незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та від 15 серпня 2016 року про накладення арешту на все нерухоме майно, придбане в період шлюбу подружжям в період 20 червня 1998 року до 18 грудня 2015 року, між відповідачами 28 грудня 2016 року укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., за змістом якого ОСОБА_2 продає (передає у власність), а ОСОБА_3 купує (приймає у власність) житловий будинок літ. «А-2», мансарда літ. «а», скважина літ. «К», вигрібна яма «№1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 285,4 кв. м, житловою площею 127,6 кв. м. Продаж житлового будинку між відповідачами вчинено за суму 380 596,00 грн, яка повністю сплачена покупцем продавцю, ще до підписання цього договору. Наголошувала на тому, що зазначений будинок відноситься до спільного майна подружжя, що підлягає поділу, а нова адреса такого будинку пов'язана із проведеною інвентаризацією будівель в с. Шарівка. Відповідач ОСОБА_2 не отримував згоди від неї як дружини на відчуження спільного майна подружжя, яка при укладенні договору, що потребує нотаріального посвідчення та реєстрації, повинна бути посвідчена нотаріально. Стверджувала, що вона не погоджується із тим, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірну нерухомість здійснена після припинення шлюбних відносин та за таких умов створює його особисте право власності на таке майно, оскільки вважає, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього, отже вчинені ОСОБА_2 дії лише підтверджують дотримання ним визначеної законом процедури узаконення новоствореного майна, але не змінюють частки кожного із подружжя в такому новоствореному майні. Наголошувала на тому, що юридичне оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_3 ) на ім'я лише ОСОБА_2 не породжує його абсолютне та особисте право на це майно, оскільки таке майно створено (збудовано) подружжям за їх спільні кошти, отже є їх спільним майном, а ОСОБА_2 здійснюючи таку процедуру, достовірно знав, що на момент реєстрації за ним права власності на житловий будинок, між ним та позивачкою вже виник спір щодо поділу цього майна подружжя.
Переконувала, що відповідачка ОСОБА_3 також знала та за всіма обставинами не могла не знати про спірність об'єкта нерухомості та вчинила фіктивний правочин з метою протиправного виведення житлового будинку зі складу спірного майна подружжя, оскільки на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 був співзасновником та обіймав посаду керівника (директора) ТОВ «Східавтотранс Плюс», в той час як ОСОБА_3 в зазначеному товаристві обіймала посаду інженера з транспорту та була безпосередньо підпорядкована ОСОБА_2 . Отже, дві сторони оспорюваного правочину відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 діяли недобросовісно, а реальною метою укладеного правочину було не набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а звільнення ОСОБА_2 від цивільного обов'язку перед позивачем щодо якого судом розглядався відповідний спір.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу щодо купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. 28 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі № 2852.
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини будинку.
Зустрічний позов мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_2 , право на які вона набула на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 28 грудня 2016 року із ОСОБА_2 . Право власності на зазначені об'єкти нерухомості в день укладення договорів зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1126953963212 щодо житлового будинку та за № 1071141563212 щодо земельної ділянки. Переконувала, що вона є добросовісним набувачем цього майна, оскільки ОСОБА_2 збудував, здав в експлуатацію та вперше зареєстрував за собою право власності на житловий будинок, який в наступному було передано їй, що відповідає статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Майно жодного дня не знаходилося у власності ОСОБА_1 , отже не є загубленим, викраденим, не вибуло із її володіння поза волею у інший спосіб, що у відповідності до статті 388 ЦК України було б підставою для його витребування у добросовісного набувача. Укладений між нею та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку є оплатним, розрахунок за ним проведений у повному обсязі. Також ОСОБА_3 зазначає, що разом із житловим будинком нею придбана і земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6321288501:00:001:0183, право власності на яку позивачем не оспорюється. Отже, у разі задоволення позову, відповідно до статті 377 ЦК України вона буде протиправно позбавлена права власності на 1/2 частину придбаної під житловим будинком земельної ділянки. Крім того, ОСОБА_3 із посиланням на технічний висновок, виконаний фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_6 » зазначає, що розташування приміщень у житловому будинку, їх площа та вартість, конструктивні елементи та інше - не дозволяють розробити варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд між співвласниками по 1/2 частини, а враховуючи, що вона та ОСОБА_1 не перебувають в родинних відносинах, вони не можуть мешкати в одному житловому будинку, який призначений для проживання однієї сім'ї, отже повернути в натурі 1/2 частину житлового будинку є неможливим, що виключає визнання на нього права власності за позивачем.
На підставі викладеного, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. «А-2», мансарди літ. «а», скважини літ. «К», вигрібної ями «№ 1», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. 28 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі № 2852. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку із надвірними будівлями на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку, літ. «А-2» мансарди, літ. «а», свердловини, літ. «К», вигрібної ями «№1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : грошові кошти в сумі 225 000,00 грн, а саме 1/2 частини спільно набутого майна (грошових коштів) у вигляді доходів від володіння корпоративними правами, а саме продажу належної ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ТОВ «Східавтотранс Плюс»; грошові кошти в сумі 26 550,00 грн, а саме: дохід від продажу 15 квітня 2016 року ОСОБА_5 автобуса-D, Shaolin SLG6720CGN (2005 року випуску заводом), державний номерний знак НОМЕР_36 , номер двигуна НОМЕР_34 , номер кузова НОМЕР_35 . В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право особистої приватної власності на: легковий автомобіль KIA CEED 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_30 видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року; легковий автомобіль «LEXUS RX 350», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_31 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_39 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_33 , видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 . В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: мікроавтобус - D марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_21 видане ВРЕР № 2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року; автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_27 видане ВРЕВ № 2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 . В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автобус - D, марки БАЗ моделі А07903, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_24 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 . В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:
- спірні транспортні засоби набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, тому вони є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу;
- спірний житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_3 ) станом на 14 січня 2014 року (дата первинної інвентаризації) був створений як об'єкт цивільного обігу та органом бюро технічної інвентаризації за ініціативою ОСОБА_2 була проведене інвентаризація. Дата початку будівництва 14 листопада 2016 року та дата готовності будівлі до експлуатації 06 грудня 2016 року зазначені ОСОБА_2 у відповідних повідомленні та декларації не є беззаперечними доказами того, що будинок побудований в період з 14 листопада до 06 грудня 2016 року та спростовуються доказами, яким суди надали оцінку. ОСОБА_2 не довів, що спірне майно належить йому особисто, а отже воно є складовою частиною спільного майна подружжя, яке підлягає поділу. Той факт, що право власності на будинок було зареєстроване ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, не може спростувати фактичних даних про набуття спільного сумісного права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на новостворений об'єкт нерухомості в період шлюбу. Отже таке майно залишається їх спільною сумісною власністю і після розірвання шлюбу. Реєстрація права власності на будинок за ОСОБА_2 є лише офіційним визнанням і підтвердженням факту набуття права власності, однак державна реєстрація сама по собі не є підставою набуття такого права. Отже, здійснення ОСОБА_2 державної реєстрації права власності на будинок після розірвання шлюбу не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на свою частку, яка була набута в період шлюбу. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним;
- ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу спірного житлового будинку вимог частини третьої статті 65 Сімейного кодекс України (далі - СК України) дотримано не було, а наявність згоди на відчуження майна від ОСОБА_7 , з якою ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі, не виключає його обов'язку отримання нотаріально оформленої згоди саме від ОСОБА_1 , тобто особи, під час перебування у шлюбі з якою ОСОБА_2 набув право спільної сумісної власності на об'єкт нерухомості;
- визнання договору недійсним саме в частини 1/2 обумовлюється тією обставиною, що інша 1/2 частина будинку належала ОСОБА_2 і він реалізував своє право на розпорядження належною йому часткою на власний розсуд.
- право ОСОБА_3 не може бути захищено за рахунок порушення прав ОСОБА_1
- відповідно до статуту ТОВ «Східавтотранс Плюс» 22 серпня 2011 року, здійснено державну реєстрацію зазначеного товариства. Засновниками визначені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із частками по 50 % кожний. Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Статуту, статутний капітал зазначеного товариства становить 900 000,00 грн. Формування статутного капіталу ТОВ «Східавтотрпанс Плюс» в сумі 900 000,00 грн підтверджується Витягом з ЄДРПОУ від 01 вересня 2017 року № 1002973287 станом на 01 жовтня 2015 року. Відповідно до листа Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 30 листопада 2018 року № 2549/0/279-18, 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу частки у ТОВ «Східавтотранс Плюс», за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_5 належну йому частку в цьому товаристві розміром 50 %. Розмір частки становить 450 000,00 грн. У договорі від 12 жовтня 2015 року зазначено, що покупець повністю сплачує продавцю суму договору, в момент укладення даного договору. Отже, укладення вказаного договору, підтверджує факт проведення повного розрахунку між сторонами цього договору, а тому твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не отримав кошти за даним договором є спростованим;
- 15 жовтня 2015 року керівником ТОВ «Східавтотранс Плюс» ОСОБА_8. до Валківського районного управління юстиції Харківської області подано реєстраційну картку за формою № 3, згідно із якою внесені зміни про виключення із складу засновників товариства ОСОБА_2 та зміну розміру внеску до статутного капіталу іншого учасника ОСОБА_5 до 900 000,00 грн. 18 жовтня 2015 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту ТОВ «СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС», та єдиним учасником із статутним капіталом в розмірі 900 000,00 грн став ОСОБА_5 . Грошові кошти внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Східавтотранс Плюс» становлять їх спільне із позивачем майно, а у зв'язку із відчуженням в подальшому ОСОБА_2 такої частки, отримані ним кошти підлягають поділу між подружжям;
- посилання ОСОБА_2 на те, що матеріалами справи підтверджено, що автобус SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску) білого кольору, номер двигуна НОМЕР_34 , номер кузова НОМЕР_35 , державний номерний знак НОМЕР_36 був проданий ним підприємству ТОВ «Східавтотранс Плюс» ще 10 жовтня 2015 року, а пізніше ОСОБА_2 , як керівник ТОВ «Східавтотранс Плюс», продав його ОСОБА_5 не спростовують факту того, що вказаний автомобіль був проданий без надання позивачем письмової згоди на продаж коштовного майна, що становить спільну власність подружжя.
- ОСОБА_2 не довів, що кредитні кошти витрачені ним в інтересах сім'ї, не спростував доводи ОСОБА_1 про те, що витратив кошті надавши фінансову допомогу ТОВ «Східавтотранс Плюс».
Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку відмовлено. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю та його поділ, поділ коштів (доходів), отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року та в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій в сумі 1 929,20 грн (касаційне провадження № 61-15991св20).
Приймаючи вказану постанову суд касаційної інстанції виходив із того, що:
- суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довела, що кошти отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 - грудень 2015 року витрачались не на утримання сім'ї, не на придбання та створення майна, що наразі є предметом поділу, тому оскаржені судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги про те, що суди використали концепцію негативного доказу, безпідставні;
- розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором;
- у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_3 ) є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними, оскільки створений позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Договір купівлі-продажу спірного будинку укладений без згоди іншого з подружжя. Суд першої інстанції встановив недоведеність недобросовісності контрагента за договором ОСОБА_3 . За таких обставин, з урахуванням меж касаційного перегляду, суди дійшли помилкового висновку про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку АДРЕСА_2 ;
- суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку, оскільки ОСОБА_3 є власником всього будинку.
Не погодившись з рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 28 грудня 2016 року та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини цього житлового будинку в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, адвокат Костиря Г. А., який діяв в інтересах ОСОБА_4 , як особи, яка не приймала участі у розгляді справи, у лютому 2025 року звернувся до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказав на те, що при розгляді справи, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2015року у справі № 643/18584/15-ц, встановлено, що з січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 припинились шлюбно-сімейні відносини та ведення спільного господарства. Починаючи з 2015року ОСОБА_4 з ОСОБА_2 почали проживали разом однією сім'єю та мали спільний побут. 17 вересня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області зареєстрований шлюб, про що зроблений актовий запис від 17 вересня 2016 року № 2478. В період спільного проживання, а надалі і шлюбу, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за спільні кошти здійснювалось будівництво житлового будинку в с. Шарівка Валківського району Харківської області, який є предметом спору у цій справі, що крім іншого підтверджується фіскальними чеками на придбання апелянтом будівельних матеріалів (копії яких додаються). Право власності на збудований за спільні кошти житловий будинок було оформлено на чоловіка апелянта - ОСОБА_2 , на підставі наступних документів. Так, рішенням Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області від 26 червня 2016 року №155-VII ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а рішенням Шарівської сільської ради Валківського району Харківської від 25 жовтня 2016 року №229-VII такий проект затверджений. 30 червня 2016 року на замовлення ОСОБА_2 КП «Валківське бюро технічної інвентаризації» здійснено технічну інвентаризацію спірного житлового будинку за наслідками чого виготовлений технічний паспорт в рамках інвентаризаційної справи № 331. 14 листопада 2016 року ОСОБА_2 до Департаменту ДАБІ подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстровано за вх. №1020-5645, а 06 грудня 2016 року декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, яка зареєстрована за вх. №1020-6147. 17 грудня 2016 року за ОСОБА_2 державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. зареєстровано право власності на житловий будинок, номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212, що підтверджується змістом пункту 1.2 оспорюваного договору купівлі-продажу. 26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О.В. зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,25га, кадастровий номер 6321288501:00:001:0183, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 17194426, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1071141563212. Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям. Тож, саме апелянт, а не ОСОБА_1 є співвласницею спірного житлового будинку на підставі статті 60 СК України, як такого що набутий (збудований, прийнятий до експлуатації та право власності на який зареєстровано) - під час шлюбу апелянта з ОСОБА_2 .
Звернув увагу на те, що пунктом 1.9 договору купівлі-продажу, що оспорюється, передбачено, що договір укладається зі згоди ОСОБА_4 (дружини продавця), справжність підпису якої на заяві про згоду на відчуження нерухомого майна, набутого в період зареєстрованого шлюбу, засвідчено 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., за реєстровим № 2850.
Наголошував на тому, що оскільки реєстрації спірного житлового будинку відбулась 17 грудня 2016 року, а саме у період перебування відповідача у шлюбі з ОСОБА_4 , тобто майже через два роки після припинення шлюбно-сімейних відносин з позивачкою ОСОБА_10 , то саме апелянт є співвласником спірного житлового будинку та як наслідок безпосереднім учасником правочину щодо реєстрації права власності такого житлового будинку, оформленого на ім'я ОСОБА_2 17 грудня 2016 року державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212.
Також наголошував на тому, що у цій справі позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу, та визнання права власності на нерухоме майно, подала особа, яка не була стороною цього договору, та правочину що стали підставою для первинної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , - та є заінтересованою особою.
Зазначав, що визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. З посиланням висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (пункт 60), стверджував про невідповідність учасників оспорюваних правочинів суб'єктному складу учасників самої справи.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року поновлено адвокату Костирі Г. А., який діяв в інтересах ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Костирі Г. А., який діяв в інтересах ОСОБА_4 , на рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року.
Відкриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що за формою і змістом апеляційна скарга відповідає вимогам статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню; підстави для залишення апеляційної скарги ОСОБА_4 без руху відсутні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Костирі Г. А., який діяв в інтересах ОСОБА_4 , на рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року.
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року не вирішувалося питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_4 , що згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Г. А., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на положення частини другої статті 389 та пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- помилково вважав, що рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року не вирішено питання про права заявниці та її юридичну зацікавленість до вирішення спору;
- проігнорував, що заявниця є співвласником спірного житлового будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції не залучив її до участі у справі як співвідповідача, тому оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено її права на це майно;
- не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 та у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17;
- проігнорував, що початок будівництва спірного житлового будинку був розпочатий за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як самочинне будівництво), а продовжений та звершений (як новостворене майно) вже під час шлюбу заявниці та ОСОБА_2 ;
- не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, тощо.
У січні та лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Омельницька Т. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в яких зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Г. А., на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник Костиря Г. А., залишено без руху та надано заявниці строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано надати докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Г. А., з підстав передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Валківського районного суду Харківської області матеріали справи № 615/408/16-ц; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У січні 2026 року матеріали справи № 615/408/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 червня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який 18 грудня 2015 року розірваний.
Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на ім'я ОСОБА_2 , який доданий до заяви в БТІ від 10 січня 2014 року із проханням провести технічну інвентаризацію, містить проект забудови земельної ділянки з посиланням на рішення Виконавчого комітету Шарівської сільської ради від 20 листопада 2007 року № 232-У, яким дозволено забудову, та складений такий будівельний паспорт із зазначенням дати 23 червня 2008 року.
30 червня 2016 року між Валківським БТІ та ОСОБА_2 укладений договір № 02-06/201 на виконання робіт: виготовити технічний паспорт, врахувати рішення про адресу, довідку сільської ради №455. 30 червня 2016 року ОСОБА_2 виданий рахунок на оплату послуг БТІ за об'єктом на АДРЕСА_2 , серед переліку яких зазначена послуга із зміни адреси (10 порядковий номер рахунку від 30 червня 2016 року).
Відповідно до листа Шарівської сільської ради від 31 жовтня 2017 року № 02-20/490 земельна ділянка яка була надана ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку мала юридичну адресу: АДРЕСА_2 . Після отримання рішення (дозволу) на її забудову ОСОБА_2 24 червня 2016 року звернувся за довідкою про уточнення юридичної адреси побудованого на земельній ділянці будинку, так як виникла проблема при підписанні акту про погодження меж в проекті землеустрою. При виїзді на місце було встановлено, що будинок вже був побудований та розташований між житловими будинками за адресами АДРЕСА_4 . На основі цих фактів була надана довідка про уточнення юридичної адреси від 30 червня 2016 року № 455 для виготовлення технічної документації на будинок. Також в листі зазначено, що 11 січня 2014 року помилково була видана довідка про присвоєння юридичної адреси будинку: АДРЕСА_2 .
Рішенням Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області від 26 червня 2016 року № 155-У11 ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 а рішенням цієї ж ради від 25 жовтня 2016 року № 229-У11 такий проект затверджений.
14 листопада 2016 року ОСОБА_2 до Департаменту ДАБІ подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстровано за вх. №1020-5645, а 06 грудня 2016 року декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, яка зареєстрована за вх. №1020-6147.
17 грудня 2016 року за ОСОБА_2 державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_3 ), номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212.
Таким чином житловий будинок АДРЕСА_1 ) станом на 14 січня 2014 року (дата первинної інвентаризації) був створений як об'єкт цивільного обігу та органом БТІ за ініціативою ОСОБА_2 була проведене інвентаризація.
28 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., зареєстровано в реєстрі № 2852.
За змістом зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продає (передає у власність), а ОСОБА_3 купує (приймає у власність) житловий будинок літ. «А-2», мансарда літ. «а», скважина літ. «К», вигрібна яма «№1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 285,4 кв. м, житловою площею 127,6 кв. м. Вищезазначений житловий будинок належить продавцю на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний № 76550187, виданого Державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Харківської області Шевченко О. В., право власності зареєстровано 17 грудня 2016 року, номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1126953963212.
Пунктом 1.5 договору купівлі - продажу зазначено, що продавець гарантує, що на момент укладення цього договору майно нікому не продане, не подаровано, в спорі та під арештом не значиться, відсутні будь-які права та обтяження щодо нього з боку третіх осіб; нерухоме майно під забороною (арештом) та в іпотеці (заставі) не перебуває, щодо нерухомого майна відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав щодо відчужуваного майна у третіх осіб як в межах так і за межами України не має.
Продаж житлового будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено за суму 380 596,00 грн, яка повністю сплачена покупцем продавцю ще до підписання цього договору (пункт 2.1 договору купівлі - продажу).
Відповідно до зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок літ. «А-2», мансарда літ. «а», скважина літ. «К», вигрібна яма «№1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., номер запису про право власності 18384279.
У період жовтень 2010 року - грудень 2015 року ОСОБА_2 отримував доходи від здійснення підприємницької діяльності, яка зареєстрована ним 13 жовтня 2000 року, номер запису про взяття на облік в податковому органі 182, що підтверджується інформацією Головного управління ДФС у Харківській області від 07 грудня 2018 року № 30287/9/20-40-52-09-27.
Згідно зазначеного листа, ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем протягом жовтень - грудень 2010 року задекларована сума отриманого доходу 287 565,00 грн; протягом січня-грудня 2011 року - 398 671,00 грн; протягом січня-грудня 2012 року - 587 673,85 грн; протягом січня - грудня 2013 року - 384 324,51 грн; протягом січня-грудня 2014 року - 327 721,07 грн; протягом січня - грудня 2015 року - 475 800,00 грн.
Також апеляційним судом встановлено, що 17 вересня 2016року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області зареєстрований шлюб, про що зроблений актовий запис від 17 вересня 2016 року № 2478.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Україна як учасниця зазначеної Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків».
Отже, частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
У своєму рішенні від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути (зберегти) певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття (збереження) відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Костирі Г. А., який діяв в інтересах ОСОБА_4 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_4 не вирішувалося.
Доводи касаційної скарги про те, що заявниця є співвласником спірного житлового будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції не залучив її до участі у справі як співвідповідача, тому оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено її права на це майно, є безпідставними, оскільки у постанові від 27 жовтня 2021 року у цій справі Верховний Суд обґрунтовано встановив, що спірний житловий будинок АДРЕСА_2 створений під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є їх спільним майном та підлягає поділу саме між ними (т.9 а.с. 156), а отже права заявниці рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року на це майно не можуть бути порушені.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 та у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що право власності на спірний житловий будинок було зареєстроване ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки вони не спростовують фактичних даних про набуття права спільної сумісної власності на це новостворене майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період їх шлюбу.
Доводи касаційної скарги щодо того, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та правильність висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Г. А., підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана ухвала Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року - без змін із підстав, передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Костиря Геннадій Анатолійович, залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник