17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 545/304/22
провадження № 61-31сво26
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - посадові особи Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Вільна профспілка Південної залізниці,
розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність посадових осіб Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Вільна профспілка Південної залізниці,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року у складі судді Путрі О. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Карпушина Г. Л., Чумак О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:
здійснити судовий контроль за виконанням рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року;
визнати, що бездіяльність Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерський ВДВС у м. Києві) щодо неперерахування коштів, наявних на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби, на його користь у розумний строк є перешкодою для виконання рішення суду й непомірно його затягує, чим порушує право на справедливий суд та майнове право, а також не має легітимної мети і поклало на скаржника непропорційний тягар, а тому є неправомірною;
застосувати норми Конституції України як норми прямої дії для поновлення порушеного права та зобов'язати Печерський ВДВС у м. Києві поновити вчинення виконавчих дій і перерахувати на його користь кошти в розмірі 17 417,96 грн.
Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції, визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 04 січня 2022 року № 02 «Про відсторонення від роботи», стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19 751,61 грн та судовий збір у розмірі 1 885,60 грн.
Заявник пред'явив виконавчі листи про стягнення середнього заробітку та судового збору, видані місцевим судом 16 травня 2024 року, для примусового виконання до Печерського ВДВС у м. Києві, де постановами державного виконавця від 13 червня 2024 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_2 і № НОМЕР_1.
Цього ж дня державний виконавець прийняв постанови про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яким встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є АТ «Українська залізниця».
Зазначав, що боржник АТ «Українська залізниця», здійснив повну сплату коштів згідно з рішенням суду від 29 січня 2024 року, однак державний виконавець коштів на рахунок стягувача так і не перерахував.
Вважав, що такі дії (бездіяльність) Печерського ВДВС у м. Києві є протиправними, незаконними та вчинені всупереч законодавству України, а тому просить захистити порушене право.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Полтавський районний суд Полтавської області ухвалою від 09 вересня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що з огляду на пункт 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII орган державної виконавчої служби не мав правових підстав для перерахування коштів стягувачу до закінчення на території України правового режиму воєнного стану. Тому, за висновками суду, бездіяльність Печерського ВДВС у м. Києві є правомірною, а прийняті постанови про зупинення вчинення виконавчих дій - такими, що відповідають закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Полтавський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказував відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 47 Закону № 1404-VIII.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що з огляду на добровільне виконання боржником судового рішення шляхом перерахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби необхідної суми коштів, йому як стягувачу такі кошти згідно з частиною другою статті 47 Закону № 1404-VIII (яка, на його думку, є спеціальною нормою порівняно з нормами Перехідних положень цього Закону) мали бути перераховані переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.
Вважає, що встановлені законом обмеження на період тривалості воєнного стану стосуються вчинення виконавцем примусових виконавчих дій, а не перерахування на рахунок стягувача коштів, добровільно внесених боржником з метою виконання судового рішення.
Зазначає, що норма пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII звужує обсяг його конституційних прав і не підлягає застосуванню. Водночас мають бути застосовані норми Конституції України щодо обов'язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
У січні 2026 року Печерський ВДВС у м. Києві подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими. При цьому зазначив, що державний виконавець згідно з нормами пункту 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не може вчиняти виконавчих дій у провадженнях, в яких боржником є АТ «Українська залізниця», у тому числі дій з перерахування коштів стягувачу. Наведені норми закону є імперативними та підлягають обов'язковому виконанню органами державної виконавчої служби. Як на підтвердження своєї позиції Печерський ВДВС у м. Києві послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 159/22/22.
У лютому 2026 року АТ «Українська залізниця» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими. У відзиві боржник посилався на пункт 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII як на обов'язкову підставу для зупинення виконавчих дій. Крім того, боржник вкотре підкреслив, що у повному обсязі та добровільно виконав судове рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» від 04 січня 2022 року № 02 «Про відсторонення від роботи». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 19 751,61 грн. У частині стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 885,60 грн.
16 травня 2024 року Полтавський районний суд Полтавської області видав виконавчі листи № 545/304/22 і № 545/304/22 (про стягнення середнього заробітку і судового збору), які стягувач пред'явив до виконання до Печерського ВДВС у м. Києві.
13 червня 2024 року постановами заступника начальника Печерського ВДВС у м. Києві Коваль Л. В. відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчих листів № 545/304/22 і № 545/304/22.
Того ж дня заступник начальника Печерського ВДВС у м. Києві Коваль Л. І. прийняла постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2. Підставою для зупинення виконавчого провадження визначено пункт 10-3 розділу XIII Закону № 1404-VIII.
08 липня 2024 року на депозитний рахунок відділу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 боржник вніс кошти в рахунок сплати заборгованості в розмірі 15 900,05 грн, а в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 - у розмірі 1 517,91 грн.
Зазначені кошти стягувачу не перераховані й залишаються на депозитному рахунку органу виконавчої служби.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що є підставі для відступу від висновку щодо застосування пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VII, викладеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 березня 2024 року у справі № 159/22/22, про те, що в разі добровільного виконання АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні судового рішення шляхом внесення коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби виконавець до закінчення на території України правового режиму воєнного стану за жодних обставин не вправі вчиняти будь-які виконавчі дії, зокрема, перераховувати такі кошти стягувачу та закінчувати виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням судового рішення.
На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, необхідно сформулювати висновки про те, що в разі добровільного (без застосування примусових виконавчих дій чи інших заходів примусового виконання судових рішень) внесення АТ «Українська залізниця» коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби / приватного виконавця з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили, перерахування виконавцем цих коштів стягувачу та закінчення у зв'язку з цим виконавчого провадження не суперечить пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VII.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла такогоо висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності і таким чином підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв'язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржив до суду бездіяльність Печерського ВДВС у м. Києві, яка полягає у неперерахуванні йому як стягувачу коштів, що перебувають на депозитному рахунку органу виконавчої служби, добровільно сплачені боржником АТ «Українська залізниця» після відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
До того ж ОСОБА_1 не погоджується з діями (рішеннями) органу державної виконавчої служби щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
При вирішенні справ за скаргами на бездіяльність державного (приватного) виконавця потрібно враховувати, що під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 908/314/18.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження є сукупністю дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що невиконання рішення, ухваленого національним судом, і яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме права особи на справедливий суд.
Зокрема, у справі «Іванов проти України» ЄСПЛ підкреслив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне і обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін.
У справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового розгляду» в розумінні статті 6 Конвенції.
У справі «Бурдов проти Росії» ЄСПЛ підтвердив, що держава зобов'язана організувати систему виконання рішень, яка є ефективною в правовому і практичному аспектах.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).
У пункті 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Загальні підстави для зупинення вчинення виконавчих дій наведені в статті 34 Закону № 1404-VIII.
Законом України від 28 липня 2022 року № 2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» (далі - Закон № 2468-ІХ) розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-3 такого змісту:
«Тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні:
1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство «Українська залізниця»;
2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства «Українська залізниця» у виконавчих провадженнях».
Наведені положення пункту 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII суди у справі, яка переглядається, витлумачили таким чином, що жодне судове рішення, яке підлягає примусовому виконанню (наприклад, про стягнення грошових сум з АТ «Українська залізниця»), не підлягає виконанню до закінчення на території України правового режиму воєнного стану, а стягувачі за такими виконавчими документами за жодних обставин не можуть отримати суми, присуджені їм судовими рішеннями, які набрали законної сили.
З таким тлумаченням норм закону колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася, адже воно є буквальним і свідчить про формалізований підхід до застосування, не враховує конкретних обставин справи, а також засад розумності і справедливості, що матиме наслідком порушення принципу верховенства права.
На переконання колегії суддів, у цій ситуації потрібно застосувати телеологічне (цільове) тлумачення норм права, яке є способом з'ясування змісту юридичних норм через аналіз мети їх прийняття, соціальних цілей та цінностей, які законодавець прагнув забезпечити. Використання такого підходу дозволяє уникнути надмірного формалізму в правозастосовній діяльності та реалізувати дійсну мету прийняття того чи іншого закону.
Зокрема, наголошено, що одним із проявів визначеного в Конституції України принципу верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, звичаї, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості - ідеї права, яка значною мірою отримала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Крім того, не можна оминути увагою одну з головних аксіом цивільного судочинства «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Тому для правильного тлумачення норм закону у справі, що переглядається, необхідно насамперед враховувати мету Закону № 2468-ІХ, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-3.
Виходячи зі змісту Закону № 2468-ІХ, його назви, а також переліку документів, до яких цим Законом внесено зміни (сфери його застосування), є підстави для висновку, що основною метою його ухвалення була стабілізація економічної ситуації в Україні та вжиття заходів для подолання фінансової кризи, спричиненої повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.
У пояснювальній записці до Закону № 2468-ІХ зазначено, що існує нагальна потреба у відновленні та інтенсифікації економічної діяльності в державі, забезпеченні перенесення виробництва у безпечні регіони України та швидкого його налагодження на нових виробничих майданчиках. Одним із шляхів організації виробництва на нових майданчиках, пошуку приміщень для перенесення виробництв є прискорена і спрощена приватизація державного майна.
Крім норм щодо вдосконалення приватизаційних процесів у державі, Законом № 2468-ІХ визначено також і особливості здійснення виконавчих проваджень, боржником у яких є АТ «Українська залізниця».
Безумовно, діяльність АТ «Українська залізниця» є важливою складовою економіки держави, зокрема, з огляду на монопольне становище товариства на ринку залізничних перевезень. Державаяк єдиний акціонер АТ «Українська залізниця», вочевидь, заінтересована в підтримці стабільного фінансового стану зазначеної юридичної особи з метою забезпечення її безперервної діяльності, головним напрямом якої є залізничне сполучення по всій території України (зокрема, з прифронтовими територіями), що в умовах воєнного стану (за відсутності цивільного авіасполучення) набуває якісно нового значення.
Очевидно, що основною метою зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, боржником за якими є АТ «Українська залізниця», а також зняття всіх раніше накладених арештів на майно вказаної юридичної особи, було підтримання фінансової стабільності АТ «Українська залізниця» та усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним безперервної господарської діяльності. Одним з аспектів забезпечення стабільного фінансового стану на підприємстві є збереження коштів цієї юридичної особи, які вона винна за судовими рішеннями, на її рахунках та можливість їх тимчасового (до закінчення воєнного стану) використання в своїй безпосередній діяльності для виконання статутних завдань.
Отже, мета прийняття Закону № 2468-ІХ є зрозумілою, соціально й економічно обґрунтованою та жодним чином не ставиться під сумнів.
Проте, у справі, яка переглядається, боржник АТ «Українська залізниця» 08 липня 2024 року з метою виконання судового рішення у справі № 545/304/22, що набрало законної сили, добровільно (до вчинення виконавцем будь-яких дій, спрямованих на виявлення та стягнення з боржника грошових коштів) перерахував на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби кошти, а саме: в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 -в розмірі 1517,91 грн, 28,28 грн і 339,41 грн - на погашення стягнутого на користь ОСОБА_1 судового збору, а в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 -в розмірі 15 900,05 грн, 3 555,29 грн і 296,27 грн - на погашення стягнутого на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
До того ж, АТ «Українська залізниця» сплатило необхідні виконавчі збори та інші обов'язкові платежі, узв'язку з чим в липні 2024 року звернулося до Печерського ВДВС у м. Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження з огляду на повне виконання судового рішення (виконавчих документів).
Тобто АТ «Українська залізниця» як боржник у виконавчому провадженні, очевидно, будучи обізнаним зі змістом Законів № 2468-ІХ і № 1404-VIII, а також з тим, що постановами державного виконавця від 13 червня 2024 року зупинено виконавчі дії у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, добровільно вчинло дії, спрямовані на виконання судового рішення, та перерахувало кошти на рахунок державної виконавчої служби.
Жодних виконавчих дій чи заходів примусового виконання, які призвели б до звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця», державний виконавець у цьому випадку не вчиняв.
На переконання суду, норми пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення і спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо.
Тому вчинення АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні добровільно дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема перерахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, не суперечить пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
Крім того, оцінюючи дії державного (приватного) виконавця, потрібно враховувати, що відповідно до частин першої та другої статті 47 Закону № 1404-VIII грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунка у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
За змістом пункту 13 розділу VII (Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів (на депозитний рахунок) готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби.
Тобто законом визначено, що як у разі, коли кошти з боржника стягнені в примусовому порядку та перераховані на депозитний рахунок виконавчої служби, так і в разі, коли боржник добровільно, без вимоги виконавця, виконав судове рішення шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби, виконавець зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня перерахувати отримані від боржника кошти стягувачу.
Закон не надає можливості виконавцю притримати кошти, які перебувають на депозитному рахунку виконавчої служби, які вже стягнені чи перераховані на виконання судових рішень.
Отже, залишення коштів, перерахованих АТ «Українська залізниця», на депозитному рахунку органу державної служби, не відповідає меті прийняття Закону № 2468-ІХ, а саме захисту інтересів АТ «Українська залізниця» та покращення економічної ситуації в державі, що також не сприяє виконанню судового рішення, яке набрало законної сили.
Якщо ці кошти не будуть отримані стягувачем, вони також не зможуть використовуватися АТ «Українська залізниця» в господарській діяльності, адже не існує правового механізму повернення коштів, сплачених на виконання судового рішення у, по суті, зупиненому виконавчому провадженні. Більше того, ці кошти не можуть бути використані і в діяльності органу виконавчої служби, оскільки згідно з частиною п'ятою статті 47 Закону № 1404-VIII органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею.
На переконання колегії суддів, за встановленими у цій справі обставинами, сплачені АТ «Українська залізниця» на виконання судового рішення кошти будуть «заморожені» на рахунках виконавчої служби без будь-якої практичної мети, що суперечить засадам розумності і справедливості та принципу диспозитивності.
Зазначені засади є надзвичайно важливими при тлумаченні та застосуванні законів. Вони ґрунтуються на загальноприйнятих уявленнях про справедливість, логіку та здоровий глузд. Хоча вони і не є формальним джерелом права, проте мають виступати орієнтиром для суддів та інших правозастосовних органів при вирішенні справ, особливо в ситуаціях, коли конкретні норми права недостатньо чіткі або їх застосування може призвести до абсурдних результатів.
Верховний Суд наголошує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема, верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
З огляду на це тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII має відбуватися з урахуванням змісту частин першої та другої статті 47 Закону № 1404-VIII, а саме:
норми пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення і спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо;
вчинення АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні добровільно дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема перерахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, не суперечить пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
Кошти, перераховані добровільно АТ «Укрзалізниця» як боржником у виконавчому провадженні на депозитний рахунок виконавчої служби на виконання судового рішення після набрання чинності Законом № 2468-ІХ (тобто після 19 серпня 2022 року), підлягають перерахуванню стягувачу відповідно до статті 47 Закону № 1404-VIII.
З урахуванням викладеного колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII (здійснили неправильне його тлумачення) та не застосували норми статті 47 цього Закону, які підлягали застосуванню при вирішенні цієї справи.
Відповідно, наявні підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового судового рішення про визнання бездіяльності органу державної виконавчої служби протиправною й зобов'язання перерахувати стягувачу кошти, що перебувають на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби.
Водночас у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існує протилежний підхід щодо тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
Зокрема, у постанові від 14 березня 2024 року у справі № 159/22/22 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглядаючи справу за подібних правовідносин, зробила висновки, що зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень здійснене на захист інтересів АТ «Українська залізниця» як національного перевізника вантажів і пасажирів з метою збереження та підтримання його потенціалу в умовах воєнного стану. Таке зупинення проведене на підставі пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, яким імперативно визначено, що лише після припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні виконавець може здійснювати виконавче провадження щодо боржника АТ «Українська залізниця», зокрема вчиняти виконавчі дії та приймати рішення шляхом винесення постанов.
Попри те що сам боржник (як і у справі, що переглядається), добровільно виконав судове рішення шляхом перерахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби стягнутих з нього коштів і клопотав про закінчення виконавчого провадження внаслідок повного виконання судового рішення, Верховний Суд зауважив, що таке клопотання боржника може бути розглянуто, а будь-які інші подальші виконавчі дії у виконавчому провадженні - вчинені лише після прийняття державним виконавцем постанови про поновлення виконавчого провадження, тобто лише після припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні.
Суд також зазначив, що за відсутності у цьому випадку у державного виконавця можливості в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1404-VIII, поновити виконавче провадження до закінчення строку дії відповідних обставин, що стали підставою для зупинення виконавчого провадження (припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні), усі прийняті ним рішення та вчинені виконавчі дії у період воєнного стану на території України вважатимуться такими, що прийняті або вчинені з порушенням визначеної цим Законом процедури.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність формування єдиної правозастосовної практики з окреслених вище питань Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних і тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведених аргументів справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане Верховний Суд розглядатиме справу у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу № 545/304/22 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність посадових осіб Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Вільна профспілка Південної залізниці, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев
Судді:А. І. Грушицький
В. І. Крат Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська