03 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3407/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 (суддя Чистякова І. О.),
додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 (суддя Чистякова І. О.),
постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 (головуючий суддя Слободін М. М., судді Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.)
і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 (головуючий суддя Слободін М. М., судді Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.)
у справі № 922/3407/24
за позовом заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Харківської обласної державної (військової) адміністрації і 2) Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпоінт Україна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Публічне акціонерне товариство «Центренерго»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2) Науково-дослідна установа «Український науково-дослідний інститут екологічних проблем», 3) Фонд державного майна України, 4) Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і 5) Міністерство енергетики України,
про відновлення становища шляхом звільнення та повернення земельної ділянки,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Пустовіт М. Л., представники відповідача - Оріщенко Н. С., Білоцерковець Н. В., Кривка С. М., представник третьої особи 1 -Ключинський К. Л.)
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову
1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі ? Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпоінт Україна» (далі - ТОВ «Санпоінт Україна»), у якому (з урахуванням заяви про зміну його предмета) просив відновити становище, що існувало до порушення, шляхом зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт (водойму-охолоджувач Зміївської ТЕС (озеро Лиман) загальною площею 1266 га), розташований у Чугуївському районі Харківської області, земельну ділянку під ним та повернути їх у відання держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації.
2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Прокурор посилався на те, що у порушення вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вищевказана водойма-охолоджувач використовується ТОВ «Санпоінт Україна» в комерційних цілях задля ведення рибогосподарської діяльності без сплати орендної плати та інших платежів за користування водним об'єктом та землею. Отримані ж товариством дозвільні документи не дають йому підстав для використання земельної ділянки. Крім того, відповідне водосховище має статус технічної водойми для охолодження циркуляційних вод котлоагрегатів ТЕС та не має статусу рибогосподарського водного об'єкту, що виключає можливість його використання з метою риборозведення.
3. У заяві про зміну предмета позову Прокурор зазначив, що повернення водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС (озера Лиман) та земельної ділянки під ним має бути здійснено на користь держави (у цьому разі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації), оскільки на підставі державного акта на право користування від 1993 року № 045850 ними користується Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго»), як правонаступник усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Центренерго», а за змістом статті 122 та підпунктів а, ґ пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України право розпорядження такими земельними ділянками належить державі.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 у справі № 922/3407/24 у задоволенні заявленого Прокурором позову відмовлено.
5. Це рішення мотивовано тим, що Прокурор належним чином не підтвердив ані статус водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС, ані статус земельної ділянки під цим водним об'єктом. Водночас ТОВ «Санпоінт Україна» здійснює на відповідній водоймі рибогосподарську діяльність (в режимі спеціального товарного рибного господарства та із біологічної меліорації) на підставі наявних у нього дозвільних документів та за погодженням із власником водойми-охолоджувача та постійним користувачем земельною ділянкою під нею (ПАТ «Центренерго»). До того ж відповідач є правонаступником Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, цілісний майновий комплекс якого ним було придбано у держави за договором купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, що включав і майнові права щодо здійснення рибогосподарської діяльності на умовах Режиму рибогосподарської експлуатації технологічної водойми «Водойма-охолоджувач Зміївської ТЕС».
6. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 з Харківської обласної державної (військової) адміністрації на користь ТОВ «Санпоінт Україна» стягнуто 86 100, 00 грн судових витрати на професійну правничу допомогу. У решті (у розмірі 36 900 грн) відповідні витрати залишено за відповідачем.
7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 залишено без змін.
8. Ухвалюючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що вимоги поданого Прокурором позову по суті є вимогами про заперечення/ скасування права на мирне володіння майном, оскільки, уклавши з державою договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, ТОВ «Санпоінт Україна» мало легітимні очікування щодо можливості здійснення відповідної діяльності на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС. Крім того, подання Прокурором в інтересах держави позову про звільнення відповідачем спірного водного об'єкта за наявності у ТОВ «Санпоінт Україна» отриманої у державних органів дозвільної документації на здійснення рибогосподарської діяльності на цьому об'єкті не узгоджується з принципом належного урядування. Також, позов про усунення перешкод у володінні та користуванні землею поданий Прокурором в інтересах осіб, які таких правомочностей не мають і мати не можуть, оскільки ці правомочності належать ПАТ «Центренерго». Більше того, цей позов заявлений всупереч інтересам законного володаря і користувача землі, оскільки він (ПАТ «Центренерго») протягом вирішення спору заперечував проти його задоволення.
9. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 заяву ТОВ «Санпоінт Україна» про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної державної (військової) адміністрації на користь відповідача 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог заяви ТОВ «Санпоінт Україна» про ухвалення додаткового рішення (а саме в частині 90 000, 00 грн витрат на правничу допомогу) відмовлено.
Касаційна скарга
10. Не погоджуючись вищевказаними судовими рішеннями, Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025, постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову та про відмову у стягненні на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. У поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження Прокурор визначив підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
12. Згідно із доводами скаржника при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не враховано висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, від 08.07.2025 у справі № 922/4297/23, від 22.05.2024 у справі № 922/2718/23, від 22.05.2024 у справі № 922/3463/23, від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 22.06.2022 у справі № 902/777/21, від 19.07.2023 у справі № 906/170/20.
13. З процитованих Прокурором висновків з наведених постанов Верховного Суду вбачається, що за твердженнями скаржника, у справах із схожими до справи № 922/3407/24 фактичними обставинами суд касаційної інстанції дотримується позиції, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про аквакультуру», який передбачає використання водного об'єкта та земельної ділянки під ним на умовах оренди, натомість ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землею, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
14. Також Прокурор зазначає, що у вищезгаданих справах № 922/4297/23, № 922/2718/23 та № 922/3463/23 Верховним Судом розглядалися спори за позовами прокурора в інтересах держави в особі відповідної обласної державної адміністрації до суб'єктів господарювання про відновлення становища шляхом повернення водних об'єктів у відання власника, за наявності при цьому постійного землекористувача (залученого в якості третьої особи), і жодних висновків про невірно обраний спосіб захисту (у тому числі (але не виключно) про необхідність звернення прокурора з таким позовом в інтересах землекористувача) постанови Верховного Суду у названих справах не містять.
15. Скаржник звертає увагу і на те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України (далі - ВК України) розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога «зобов'язати повернути земельну ділянку», розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривалості порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13- ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
16. Крім того, за твердженнями скаржника, у разі здійснення підприємницької діяльності юридична особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
17. Ураховуючи наведене, Прокурор констатує, що у цій справі оскаржувані судові рішення ухвалено судами попередніх інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 59, 122, 124, 125, 126 ЗК України, статей 51, 85 ВК України, статті 14 Закону України «Про аквакультуру», статті 17 Закону України «Про тваринний світ», статей 34, 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та порушенням норм процесуального (статей 75, 76-79, 86, 236, 237 ГПК України), їх висновки не відповідають встановленим обставинам справи, а не з'ясування обставин, які мають значення для справи, призвело до неправильного її вирішення.
18. Щодо оскарження додаткових судових рішень про розподіл витрат на правничу допомогу Прокурор з посиланням на численну судову практику Верховного Суду зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) і їх обсягом. За відсутності доказів витраченого адвокатом часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) стягнення витрат на правничу допомогу у присудженому судами попередніх інстанцій розмірі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності, справедливості та становить надмірний тягар для Харківської обласної державної (військової) адміністрації.
Позиція інших учасників справи, подані ними відзиви, заяви та клопотання
19. У межах встановленого Верховним Судом строку ПАТ «Центренерго» та ТОВ «Санпоінт Україна» подали відзиви на касаційну скаргу Прокурора.
20. ПАТ «Центренерго» у своєму відзиві просить його врахувати та серед іншого звертає увагу на те, що придбавши у держави цілісний майновий комплекс колишнього Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, який включав майнові права щодо продовження здійснення рибогосподарської діяльності в умовах Режиму рибогосподарської експлуатації технологічної водойми «Водойма - охолоджувач Зміївської ТЕС», отримавши від держави дозвільні документи на здійснення спеціального використання водних біоресурсів на вказаній водоймі, ТОВ «Санпоінт Україна» вчинило усі дії, спрямовані на законне здійснення своєї господарської діяльності, відповідно мало правомірні очікування на мирне володіння майном на підставі наданих державою дозвільних документів.
21. Натомість суть викладених у відзиві ТОВ «Санпоінт Україна» заперечень зводиться до того, що:
- відповідач не здійснює діяльність з аквакультури в водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС, не використовує земельну ділянку під водоймою-охолоджувачем Зміївської ТЕС та не володіє нею;
- правовий висновок щодо використання водних біоресурсів при провадженні діяльності спеціального товарного рибного господарства в технологічних водоймах-охолоджувачах ТЕС Верховним Судом не надавався,
- висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, не є універсальними та не є застосовними у справі, що переглядається, оскільки фактичні обставини цих справ мають істотні відмінності, а правовідносини у справі № 922/1168/23, як і у інших справах, на які послався Прокурор у касаційній скарзі, не є подібними до справи № 922/3407/24;
- заявлені Прокурором вимоги не пов'язані із захистом права держави чи територіальної громади на розпорядження водним об'єктом чи земельною ділянкою, а пов'язані саме з нібито незаконним користуванням вказаними об'єктами, тому, ураховуючи, що постійним землекористувачем у цьому разі є ПАТ «Центренерго», а водний об'єкт входить до відання Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» та перебуває на його балансі, належним позивачем за цим позовом могло бути лише ПАТ «Центренерго»;
- діяльність ТОВ «Санпоінт Україна» на ставку-охолоджувачі Зміївської ТЕС в Режимі рибогосподарської експлуатації технологічної водойми є законною, а саме такою, що передбачена реєстраційними та проєктно-технічними документами на цей ставок, та здійснюється на підставі чинних дозвільних документів;
- ця діяльність забезпечує належне функціонування відповідного водного об'єкта та полягає у тому числі у виконанні відповідачем договірних зобов'язань перед Зміївською ТЕС, від яких він не може відмовитись в односторонньому порядку;
- права та обов'язки щодо здійснення такої діяльності перейшли до ТОВ «Санпоінт Україна» від Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, входили до пакетної пропозиції Фонду державного майна України щодо продажу цілісного майнового комплексу цього підприємства, а відтак держава продала відповідачу ці права та надала йому відповідні дозвільні документи на здійснення такої діяльності.
22. В частині оскарження Прокурором додаткових судових рішень на переконання ТОВ «Санпоінт Україна» судами першої та апеляційної інстанцій було правильно застосовано правові норми, які регулюють питання розподілу витрат на правничу допомогу. Посилання ж Прокурора на загальні висновки Верховного Суду жодним чином не підтверджують позицію щодо їх неспівмірності.
23. Виклавши наведені доводи, ТОВ «Санпоінт Україна» у своєму відзиві просить або закрити відкрите за касаційною скаргою Прокурора касаційне провадження, або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
24. Крім того, під час касаційного перегляду ТОВ «Санпоінт Україна» були подані додаткові пояснення.
25. Щодо права сторони подати такі пояснення Верховний Суд вбачає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору винятково у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п'ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним. У цьому разі Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників справи додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження. Тому відповідно до частини другої статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає без розгляду подані ТОВ «Санпоінт Україна» поза межами строку на касаційне оскарження додаткові пояснення, як заяву по суті справи, що подана поза межами встановлених строків. Аналогічні висновки викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 916/992/25.
26. Окрім наведено, відповідач також подав клопотання про передачу справи № 922/3407/24 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задля відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23 про те, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
27. Як вбачається із Державного акта на право користування землею від 1993 року № 045850, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею № 161, Зміївській ДРЕС, правонаступником якої є ПАТ «Центренерго», було надано у безстрокове і безоплатне користування 2403,71 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для здійснення господарської діяльності.
28. Згідно із Паспортом водойми - охолоджувача Зміївської ТЕС 2007 року, затвердженого Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем (далі - Паспорт водойми - охолоджувача Зміївської ТЕС), водойма-охолоджувач належить ПАТ «Центренерго», входить до складу його структурного підрозділу Зміївської ТЕС, є технічним засобом в технологічному ланцюзі отримання електроенергії, а також джерелом водопостачання вторинних водокористувачів за умови дотримання ними лімітів споживання води та недопущення погіршення її якості. Водойма-охолоджувач розташована у Зміївському районі Харківської області на другій лівобережній терасі р. Сів. Донець. На сьогоднішній день площа акваторії водойми-охолоджувача при нормальному підпірному рівні входить до складу земель Зміївської ТЕС і використовується на основі Державного акта 1993 року № 161. Водойма-охолоджувач побудована в 1960 році по проєкту Харківського проєктного інституту «Теплоенергопроект».
29. Водойма - охолоджувач експлуатується ізольовано від водних об'єктів, в тому числі і від р. Сів. Донець та використовується для охолодження циркуляційної води в системі технічного водопостачання ТЕС.
30. Вищенаведене зазначено у пунктах 1.1, 1.2., 1.4., 1.5., 1.10, 2.4 Паспорта водойми -охолоджувача Зміївської ТЕС.
31. Разом з тим за твердженнями Прокурора відповідне водосховище має статус технічної водойми для охолодження циркуляційних вод котлоагрегатів ТЕС та не має статусу рибогосподарського водного об'єкта, про що свідчить пункт 1.9 його Паспорта та лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.05.2000 № 154/09/2-10. Також у відповідності до статті 1 ВК України та Паспорта водойми - охолоджувача Зміївської ТЕС ця водойма є водосховищем комплексного призначення, оскільки використовується для двох і більше цілей.
32. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ТОВ «Санпоінт Україна» отримано режим рибогосподарської експлуатації зазначеної водойми та дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) з метою вилову водних живих ресурсів.
33. Так, Державним комітетом рибного господарства України 17.12.2018 цьому товариству затверджено Режим рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС (озеро Лиман). Водночас в матеріалах справи наявні Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) від 31.01.2019 № 03 на здійснення промислового рибальства та Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) від 31.01.2019 № 04 на здійснення любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову. Обидва дозволи надані на провадження визначеної в них діяльності на водному об'єкті - технологічній водоймі «Водойма-охолоджувач Зміївської ТЕС» на території Зміївського району Харківської області.
34. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності ТОВ «Санпоінт Україна» є, зокрема, 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура) (основний); 03.12 Прісноводне рибальство; 10.20 Перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
35. За твердженнями Прокурора про фактичне використання відповідачем водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС і земельної ділянки під нею, свідчать підсумкові акти про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів за 2020-2024 роки та звітами про обсяги вилову водних біоресурсів за 2020-2024 роки, а також те, що безпосередньо у цій водоймі перебувають 3 садкові лінії, які займають її акваторію площею приблизно 3,9 га та належать ТОВ «Санпоінт Україна» на праві власності, набутому за договором купівлі-продажу від 15.11.2018 № 294. При цьому Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта не є та не може бути правовстановлюючим документом, яким надається право користування водними об'єктами чи земельною ділянкою під ним, та не визначає правових підстав для користування відповідним об'єктом.
36. Ураховуючи наведене, з посиланням на порушення вимог статей 125, 126 ЗК України Прокурор звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт - водойму-охолоджувач Зміївської ТЕС (озеро Лиман) загальною площею 1266 га та земельну ділянку під ним і повернути їх у відання держави в особі Харківської обласної військової адміністрації.
Оцінка аргументів скаржника та висновків судів попередніх інстанцій
37. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
39. Предметом позову у цій справі є усунення перешкод у користуванні водним об'єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов'язання відповідача, що здійснює рибогосподарську діяльність, звільнити їх та повернути державі.
40. Підставою його заявлення Прокурор визначив використання цих об'єктів відповідачам без належних правовстановлюючих документів, що посвідчують (за якими надається) право користування водними об'єктами, землею під ними, а за наявності лише дозвільних документів щодо здійснення рибогосподарської діяльності, які не надають такого права.
41. У справі 922/1168/23, на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі, господарськими судами так само вирішувався спір за позовом Прокурора щодо відновлення становище, що існувало до порушення, шляхом зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт - водосховище, розташований на території Чугуївського району Харківської області.
42. Позовні вимоги у зазначеній справі Прокурор обґрунтовував тим, що відповідач неправомірно використовує у своїй господарській діяльності відповідний водний об'єкт без правовстановлюючих документів, а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.
43. За результатами касаційного перегляду у справі № 922/1168/23, що здійснювався судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в ухваленій постанові від 10.04.2025 суд касаційної інстанції виснував, що для «правильної кваліфікації підстав використання відповідачем водойми та земельної ділянки водного фонду судам необхідно встановити правову природу його рибогосподарської діяльності: ведення аквакультури або рибальство».
44. У цьому контексті судова палата виходила, зокрема, з такого:
«5.25. Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".
5.26. У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.
5.26. Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").
5.27. Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).
5.28. За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб'єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
5.29. Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
5.30. Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об'єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб'єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.
5.31. При цьому гідно зі статтею 6 ВК України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
5.32. Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК України).
5.33. Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
5.34. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
5.35. У статті 122 ЗК України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п'ята).
5.36. Відповідно до пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом і до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
5.37. З врахуванням обставин цієї справи, а саме встановлення судами попередніх інстанцій здійснення відповідачем саме діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову), а не промислового рибальства, здійснення відповідачем цієї діяльності на водному об'єкті без отримання в установленому ЗК України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною.
При цьому, як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується сторонами, Позивачами 1 та 2 як розпорядниками спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ТОВ "Фіш-Торг" у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт - Старогниличанське водосховище, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.
Також ТОВ "Фіш-Торг" не надано документів, які отримані ним в установленому порядку та підтверджують виникнення в нього права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об'єкті. Натомість, за встановленими судами попередніх інстанцій на підставі оцінених ними доказів обставинами справи Відповідач за зовнішніми ознаками здійснює саме діяльність в сфері аквакультури.
5.38. Таким чином, доводи позовної заяви Прокурора про відсутність у ТОВ "Фіш-Торг" передбачених законом підстав для користування земельною ділянкою водного фонду і, як наслідок, необхідність зобов'язання Відповідача звільнити водний об'єкт - Старогниличанське водосховище, що розташоване на території Чугуївського району Харківської області, були підтверджені на підставі наданих сторонами та оцінених судами доказів, що й знайшло відображення в оскаржуваних судових рішеннях.
Отже, в цій частині висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають встановленим ним обставинам справи, положенням земельного та водного законодавства, процитованими Судом, усталеній судовій практиці, а отже, критерію законності та обґрунтованості.»
45. При цьому у вищевказаній постанові суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що правова позиція щодо застосування Закону України «Про аквакультуру» в контексті використання водних об'єктів та необхідності укладення договору оренди вже висловлювалась у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12.05.2024 у справі № 916/1719/22. На цю ж постанову міститься посилання й у касаційній скарзі Прокурора.
46. Як вбачається із постанови від 12.05.2024 у справі № 916/1719/22, судова палата, проаналізувавши норми Закону України «Про аквакультуру», дійшла висновку, що рибогосподарська меліорація є одним із різновидів діяльності в сфері аквакультури.
47. Крім того, судова палата зазначила, що відповідач, який здійснює біологічну меліорацію на підставі удаваного договору з біологічного очищення (біомеліорації), укладеного ним з постійним землекористувачем для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою, повинен звільнити водойму шляхом припинення користування нею, яке він здійснює без передбачених законом підстав.
48. У супереч наведеному у справі, що переглядається (№ 922/3407/24), місцевий господарський суд при встановлені фактичних обставин щодо здійснюваної ТОВ «Санпоінт Україна» рибогосподарської діяльності у водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС дійшов суперечливих висновків, одночасно зазначивши, що судом не встановлено, а Прокурором та позивачами не доведено, відповідності діяльності відповідача ознакам аквакультури та користування ним земельною ділянкою під відповідною водоймою для потреб аквакультури, та вказавши, що суд приймає до уваги, що діяльність відповідача з біологічної меліорації відповідної водойми-охолоджувача є корисною та необхідною для нормального функціонування Зміївської ТЕС і її здійснення погоджено ПАТ «Центренерго».
49. Ці висновки суду першої інстанції не узгоджуються із висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах у справах № 922/1168/23 та № 916/1719/22 (зокрема, про необхідність встановлення правової природу рибогосподарської діяльності - ведення аквакультури або рибальство, а також про належність рибогосподарська меліорація до одного з різновидів діяльності у сфері аквакультури) та свідчать, що судом достеменно не встановлено всіх фактичних обставин здійснення ТОВ «Санпоінт Україна» у відповідному водному об'єкті рибогосподарської діяльності (її певного різновиду).
50. Зі змісту ухваленої у цій справі постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що ним такі обставини не досліджувались та не оцінювались.
51. Висновки ж судів попередніх інстанцій (як і аналогічні доводи відзиву відповідача) про те, що обставини справ № 922/3407/24 та № 922/1168/23 не є подібними, Верховний Суд оцінює критично, ураховуючи, зокрема, те, що у справі № 922/1168/23 судовою палатою вирішувалось питання щодо відступу від правової позиції, викладеної у постановах суду касаційної інстанції у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20.
52. За результатами касаційного провадження судова палата від висновків, сформульованих Верховним Судом у зазначених справах не відступила, а навпаки, підтвердила їх, аналогічно зазначивши, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду.
53. При цьому, зокрема, у справі № 914/1326/16 господарськими судами вирішувався спір щодо усунення перешкод у користуванні Добротвірським водосховищем (водосховищем-охолодником Добротвірської ТЄС) шляхом заборони здійснення рибогосподарської діяльності у ньому, а також у прибережній захисній смузі водосховища шириною 100 метрів.
54. Тобто об'єкти, щодо яких у справах № 922/3407/24 та № 914/1326/16 було заявлено позови (водойми-охолоджувачі ТЕС), є подібними, як і їх предмети та підстави.
55. Це спростовує доводи відзиву ТОВ «Санпоінт Україна» про те, що правовий висновок щодо провадження рибогосподарської діяльності в технологічних водоймах-охолоджувачах ТЕС Верховним Судом не надавався.
56. Водночас в силу вимог статті 302 ГПК України питання щодо відступу від висновку про застосування норми права судовою палатою могло вирішуватися виключно у разі його висловлення Верховним Судом у справі з подібними правовідносинами.
57. Звідси подібними до правовідносини у справі № 922/3407/24 є і правовідносини у справі № 922/1168/23, у якій серед іншого судовою палатою вирішувалось питання щодо відступу від висновків, наведених у постанові суду касаційної інстанції у справі №914/1326/16. При цьому ухвалена судовою палатою постанова від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23 висновків про те, що висловлена у ній правова позиція щодо застосування норм права обумовлена виключно статусом водного об'єкта (комплексне водосховище) чи земельної ділянки (земля водного фонду) не містить, що свідчить про її універсальність.
58. Крім того, доводи відзиву відповідача про неподібність правовідносин у справах № 922/1168/23 та № 922/3407/24 прямо суперечать наведеному ним же у поданому до суду першої інстанції клопотанні про зупинення провадження у справі № 922/3407/24 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23, позаяк у цьому клопотанні він просив суд звернути увагу на подібність правовідносин у справах № 922/3407/24 і № 922/1168/23 та зазначав, що підстави та предмет позовів у цих справи є об'єктивно подібними, адже стосуються звільнення (повернення) водного об'єкта, що за твердження Прокуратур використовується без правовстановлюючого документа, незважаючи на наданий відповідачам Режим рибогосподарської експлуатації водойми.
59. Також Верховний Суд зауважує, що у постановах від 22.05.2024 у справі № 922/3463/23 та у справі № 922/2718/23, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції так само вказав на суперечливість висновків судів щодо використання відповідачами спірних водойм на підставі договору про біологічну меліорацію та за погодження постійного землекористувача, з одного боку, а, з іншого боку, про незастосовність до спірних правовідносин положень Закону України «Про аквакультуру». За наслідками касаційного перегляду у цих справах Верховний Суд підтримав позицію про здійснення відповідачами діяльності з аквакультури, що регулюється нормами Закону України «Про аквакультуру».
60. За встановлених обставин наявності у відповідачів аналогічних дозвільних документів (режимів рибогосподарської експлуатації водних об'єктів і відповідних дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів), наявності актів про виконання ними робіт із вселення водних біоресурсів, а також встановлених обставин здійснення ними біологічної меліорації на спірних водних об'єктах за погодженням із землекористувачами, правовідносини у справах № 922/3463/23, № 922/2718/23 та № 922/3407/24 є подібними.
61. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій не було встановлено, різновидом якої саме рибогосподарської діяльності на відповідному водному об'єкті займається відповідач (пункти 48-50 цієї постанови), що нівелює їх висновки стосовно законності (наявності законних підстав) його перебування на ставку-охолоджувачі Зміївської ТЕС та земельній ділянці під ним задля її здійснення, як і спростовує схожі за змістом доводи відзиву ТОВ «Санпоінт Україна».
62. До того ж у цьому контексті Верховний Суд звертає увагу і на те, що за встановлених обставин справи № 922/3407/24 у водоймі, про яку йдеться, знаходяться 3 садкові лінії, що займають її акваторію площею приблизно 3,9 га та належать ТОВ «Санпоінт Україна» на праві власності.
63. Однак, факту використання відповідачем водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС задля розміщення свого майна суд першої інстанцій оцінки не надав, обмежившись лише твердженням про те, що в матеріалах справи відсутні докази використання садкових ліній ТОВ «Санпоінт Україна» саме для вирощування риби, а їх наявність не свідчить про провадження відповідачем на спірному водному об'єкті діяльності з аквакультури.
64. Апеляційним господарським судом зазначені обставини не досліджувались.
65. Натомість згідно з висновками суду апеляційної інстанції заявлений Прокурором позов спрямований на захист прав постійного землекористувача - ПАТ «Центренерго», який його вимоги не підтримує, та стосується земельної ділянки, неоформленої її власником (ким би він не був).
66. Проте у згаданій у касаційній скарзі Прокурора справі № 923/213/18 аналогічний позов так само було заявлено щодо несформованої земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, і в ухваленій у цій справі постанові Верховного Суду від 21.03.2019 не наведено висновків стосовно неможливості у такому випадку здійснення захисту прав власника шляхом усунення перешкод у користуванні відповідною землею, а навпаки підтримано позицію судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення цього позову.
67. У справах же № 922/4297/23, № 922/2718/23, № 922/3463/23, № 906/170/20 за обставин перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Прокурором подібні позови заявлялись саме в інтересах власника - держави в особі уповноваженого органу, і за результатами здійсненого у них касаційного перегляду висновків про неналежність позивача Верховний Суд не зробив.
68. У відзиві відповідача судової практики суду касаційної інстанції, згідно з якою відповідний позов не може бути заявлений Прокурором в інтересах держави в особі уповноваженого органу, ураховуючи перебування земельної ділянки у постійному землекористуванні, так само не наведено.
69. Обмеження власника на звернення до суду з метою захисту свого права власності не відповідає нормам статті 4 ГПК України, якою регулюється право на звернення до господарського суду, і статті 41 Основного Закону України (постанова судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).
70. Таким чином, позиція апеляційного господарського суду стосовно того, що позов про усунення перешкод у володінні та користуванні землею поданий Прокурором в інтересах осіб, які таких правомочностей не мають і мати не можуть, оскільки ці правомочності належать ПАТ «Центренерго», є помилковою.
71. Встановлені ж судами попередніх інстанцій обставини погодження ПАТ «Центренерго» здійснення рибогосподарської діяльності на ставку-охолоджувачем Зміївської ТЕС (зокрема, і діяльності з біологічної меліорації) слід оцінювати виключно крізь призму принципу nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, тобто ураховуючи, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (вже згадувана постанова судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22).
72. Як унормовано у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
73. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи.
74. Тож у кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання оцінки поведінки держави в контексті вимог, зокрема, статті 41 Конституції України, яка фактично відображає зміст статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
75. Дотримуючись цього, слід ураховувати і те, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
76. Схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
77. З огляду на наведене, укладаючи договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, ТОВ «Санпоінт Україна», як суб'єкт господарювання, мало усвідомлювати ризики, пов'язані із необхідністю оформлення правовстановлюючих документів (набуттям прав) задля здійснення відповідної рибогосподарської діяльності. Натомість надання державою дозвільних документів щодо здійснення окремих різновидів такої діяльності жодним чином не свідчить про неправомірність вимоги стосовно набуття, оформлення та належного посвідчення інших прав, що не охоплюються такими дозволами, якщо це передбачено законом, у порядку, встановленому ним.
78. З урахуванням усього викладеного у цій постанові Верховний Суд вбачає, що доводи касаційної скарги Прокурора знайшли своє часткове підтвердження.
79. Доводи відзиву ТОВ «Санпоінт Україна» Верховним Судом відхиляються, з огляду на те, що судами не встановлено різновиду рибогосподарської діяльності, якою займається відповідач на відповідному водному об'єкті, а отже висновок про наявність у ТОВ «Санпоінт Україна» законних підстав для її здійснення на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС робити передчасно. Натомість неподібність правовідносин у цій справі та у справах, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі (зокрема, у справі № 922/1168/23) не підтвердилася під час касаційного провадження, про що вже зазначено у цій постанові, як і про те, що висновки щодо здійснення рибогосподарської діяльності саме у водоймі-охолоджувачі ТЕС Верховним Судом вже надавались у постанові від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16. Аргументи ТОВ «Санпоінт Україна» про здійснення ним відповідної діяльності як правонаступником Лиманського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, та про те, що належним позивачем за цим позовом є саме ПАТ «Центренрго», так само не можуть бути прийняті до уваги, зважаючи на викладене у пунктах 69, 71, 77 цієї постанови.
80. Разом з тим, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено різновиду рибогосподарської діяльності, якою займається відповідач у відповідній водоймі (їх висновки стосовно того, що така діяльність не є аквакультурою при встановлені обставин здійсненні ним за погодження постійного землекористувача меліорації суперечать один одному), не надано оцінки факту розміщення належного ТОВ «Санпоінт Україна» на праві власності майна на ставку-охолоджувачу Зміївської ТЕС, та помилково визначено, що позов у цій справі заявлено на захист правомочностей ПАТ «Центренерго», яке його заперечує, оскаржувані судові рішення у справі № 922/3407/24 ухвалено за відсутності встановлення всіх фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення спору, який виник між її сторонами, без повного і всебічного розгляду у судовому процесі всіх підстав заявленого позову та обґрунтованого прийняття/відхилення усіх вимог і заперечень сторін.
81. Зважаючи на вимоги частини другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
82. Тож допущені судами попередніх інстанцій порушення при ухваленні судових рішень у цій справі не можуть бути усунуті Верховним Судом.
83. Таким чином, постанова Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 підлягають скасуванню, а справа № 922/3407/24 направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи (зокрема, встановити вказане у пункті 80 цієї постанови), дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників справи і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
84. Щодо оскарження Прокурором додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025, ухвалених у цій справі, Верховний Суд зазначає, що додаткове рішення ухвалюється у разі невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат.
85. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
86. Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
87. Подібні висновки наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07.03.2023 у справі № 922/3289/21.
88. Отже, у зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025, ухвалених у цій справі, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 також слід скасувати, як їх невід'ємну частину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).
89. З урахування наведеного доводи касаційної скарги Прокурора та відзиву відповідача у частині оскарження додаткових судових рішень судом касаційної інстанції не аналізуються та не оцінюються.
Щодо заявлених відповідачем клопотань
90. Вирішуючи заявлене у відзиві клопотання ТОВ «Санпоінт Україна» про закриття касаційного провадження, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на те, що подібність правовідносин справи № 922/3407/24 з правовідносинами у справах, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, знайшла своє підтвердження, про що детально зазначено у пунктах 51-57, 60 цієї постанови.
91. Так само Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про передачу справи № 922/3407/24 на розгляд судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задля відступу від висновку, викладеного у постанові від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23 про те, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
92. Верховний Суд погоджується з цим висновком та вважає, що судовою палатою вже вирішено питання щодо правового регулювання подібних правовідносин і належних обґрунтувань необхідності зміни визначеного нею правозастосування ТОВ «Санпоінт Україна» у заявленому клопотанні не навело.
93. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на остаточну невизначеність позиції відповідача у цьому питанні, оскільки він одночасно стверджує про неподібність правовідносин у справах № 922/1168/23 та № 922/3407/24 (це під час касаційного провадження не підтвердилось) та зазначає про необхідність здійснення у цій справі відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом у справі № 922/1168/23, що свідчить про їх подібність (стаття 302 ГПК України, пункти 56, 57 цієї постанови).
Висновки щодо вимог касаційної скарги
94. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
95. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
96. За змістом частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
97. Отже, з огляду на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору, Верховний Суд вбачає, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані постанова Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 підлягають скасуванню з направленням справи № 922/3407/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.
98. У зв'язку зі скасуванням зазначених судових рішень, скасуванню також підлягають і додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025, як їх невід'ємна частина.
Розподіл судових витрат
99. Оскільки Верховний Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2025, рішення Господарського суду Харківської області від 18.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 01.09.2025 у справі № 922/3407/24 скасувати.
3. Справу № 922/3407/24 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил