8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4583/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА", м. Харків
про розірвання договору, вчинення певних дій, стягнення 63753,48грн
за участю представників:
не з'явилися
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків (далі - Позивач) 22 грудня 2025 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про:
- дострокове розірвання Договору оренди від 28.04.2017 №03/2017/КЕВ м. Харків нерухомого військового, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА".
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 42641878) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків заборгованості за період з 01.04.2023 по 31.10.2025 в розмірі 63 753,48 грн (де: орендна плата - 36 332,99 грн, компенсація податку на землю - 22 847,22 грн, експлуатаційні витрати - 402,48 грн, штраф - 4 170,79 грн).
- виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 42641878) з нерухомого військового майна - нежитлового приміщення будівлі № 1 загальною площею 129 м2 військового містечка № 122, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20.
Також Позивач просить суд судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7267,20 грн покласти на Відповідача.
23 грудня 2025 Позивачем подано до господарського суду клопотання (вх. № 30076) про долучення доказів, а саме: докази сплати судового збору.
23 грудня 2025 Позивачем подано до господарського суду заяву (вх. № 30097) про долучення до матеріалів справи довідки заборгованості по договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем - ТОВ "МІТ ГРУП УКРАЇНА" своїх зобов'язань за договором оренди №03/2017/КЕВ від 28.04.2017, в частині своєчасного повного внесення орендної плати, компенсації податку на землю, експлуатаційних витрат та штрафу.
Ухвалою від 25.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/4583/25, за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовче засідання на 22.01. 2026 року об 11:15.
Ухвалою від 22.01.2026 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 12 лютого 2026 року о(б) 11:30 год.
12 лютого 2026 року судом постановлено ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 березня 2026 року о 11:45.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідач належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до "Розділу III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ", суд здійснював направлення на адресу зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвал суду .
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Так, Відповідач своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзиви на позов не надав, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду не надходило.
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст. 6, 120, 242 ГПК України.
Суд звертає увагу, що Відповідачу не надав суду заяв по суті справи або з процесуальних питань, не скористався передбаченим ст.165 ГПК України правом надати відзив на позов та довести обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на що відповідно до приписів ч.ч. 4, 9 ст. 165, абз.1 ч. 2 ст.178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами
Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28.04.2017 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харків (Орендодавець) та підприємством об'єднання громадян "Гермес" Харківської обласної організації всеукраїнської організації Інвалідів "Союз організації інвалідів України" (Орендар) укладено договір оренди №03/2017/КЕВ м. Харків нерухомого військового майна (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення буд. №1 площею 460,7кв. м. вартість якого визначена на 12.12.2016 року за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки № 2 - 431900грн. (без ПДВ) та нежитлові приміщення буд. № 2 площею 446,5кв.м. вартість якого визначена на 12.12.2016 року за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки № 3 - 418600 грн. (без ПДВ) військового містечка № 122 (далі - Майно), що знаходиться на балансі КЕВ м. Харків, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20(18) (пункт 1.1 Договору).
Вказані приміщення відповідно до вимог ст. 765 ЦК України передано відповідачу згідно двостороннього акту прийому-передачі від 28.04.2019.
Договір укладено строком на 2 роки11 місяців, що діє з 28 квітня 2017 р. до 28 березня 2020 р. включно. (п. 10.1 Договору).
18.06.2019 Орендар надав до позивача лист, в якому зазначив, що ТОВ "МІТ ГРУП Україна" є правонаступником по договору оренди № 03/2017/КЕВ м. Харків від 28.04.2017.
Так, 28.03.2019 додатковою угодою № 07д/2019/КЕВ м. Харків пункт 13 Договору вилучено та викладено в наступній редакції: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА", 61068, м. Харків, вул. Бестужева, буд. 11-Б, кв. 120, отже останній виконує права і обов'язки за Договором оренди №03/2017/КЕВ м. Харків від 28.04.2017.
01.04.2019 додатковою угодою № 08д/2019/КЕВ м. Харків пункт 5.15 Договору викладено в наступній редакції: "щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти в розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (0,0907 Га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 0,0107 Га, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди". 05.07.2019 додатковою угодою № 18д/2019/КЕВ м. Харків пункт 5.15 Договору викладено в наступній редакції: щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти в розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (0,0907 Га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 0 Га, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
23.12.2019 на виконання вимог частини другої статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", уклали додаткову угоду № 23д/2019/КЕВ м. Харків, якою внесли зміни до Договору.
Пункт 1.1 виклали в наступній редакції: Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення будівлі № 1 загальною площею 460,7 м2 та нежитлові приміщення будівлі № 2 загальною площею 446,5 м2 (далі - Майно), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20, військове містечко № 122 , що знаходиться на балансі КЕВ м. Харків, вартість якого визначена на 02.10.2019 року за незалежною оцінкою і становить згідно акту оцінки 886800 грн. без ПДВ.
Пункт 3.1 Договору викладено в наступній редакції: Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (вересень 2019 року) на рівні 11167,28 грн. за результатами домовленості з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче .орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (вересень 2019 року) 11162,60 грн.
Позивач зазначає, що розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди.
Пунктом 3.8 Договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить 30 днів та більше, Орендар додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
Пункт 10.1 викладено в новій редакції: Даний договір діє з моменту підписання до 03 листопада 2022року.
Сторони уклали 14.12.2021 додаткову угоду № 08д/2021/КЕВ м. Харків, де пунктом 5.15 Договору викладено: щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти в розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (0,0907 Га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 0,09497 Га, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
Змінено пункт 10.1 Договору, та зазначено, що Даний договір діє з моменту підписання до 23 січня 2022 року.
01.10.2022 додатковою угодою № 05д/2022/КЕВ м. Харків пункт 1.1. викладено наступній редакції: Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення будівлі № 1 загальною площею 129 м2 військового містечка № 122 (далі - Майно), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20, що знаходиться на балансі КЕВ м. Харків, вартість якого визначена на 02.10.2019 року за незалежною оцінкою і становить згідно акту переоцінки 126098,79без ПДВ.
Пункт 3.1 Договору викладено в наступній редакції: Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (серпень 2022року) на рівні 2205,60 грн. за результатами домовленості з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2022 року) 2188,59 грн. (Додатки №№ 3.4 до цієї Додаткової угоди).
Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, згідно із законодавством.
Пункт 5.15 Договору викладено в наступній редакції: щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційною площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно (0,0129 Га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 0,0107Га. на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
Позивач посилається на продовжену дію Договору на період дії воєнного стану, на підставі пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, якою передбачено, що Договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно п. 3.6. Договору орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до спеціального фонду Державного бюджету на спеціальний рахунок Орендодавця у територіальному органі Державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
В п. 5.3 розділу 5 договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. Відповідачу було нарахована орендна плата, яка залишається не сплачена, що на думку Позивача вважається, що Відповідач ухиляється від виконання зобов'язань передбачених вищезазначеним договором.
Позивачем здійснено направлення на адресу Орендаря рахунків та претензії за весь період заборгованості, проте Відповідачем залишено поза увагою.
Загальна заборгованість з орендної плати за договором за період з 01.04.2023 по 31.10.2025 становить 36332 ,99 грн.
Згідно п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
Відповідно до п. 10.2 Договору умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань. Пунктом 5.9 Договору передбачено зобов'язання Орендаря щомісячно до 15 числа надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.
На підставі пункту 5.15, Позивач здійснено нарахування Відповідачу компенсації податку за землю в розмірі 22847,22 грн. Враховуючи те, що відповідно до п. 5.11 Договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, у тому числі фактичні комунальні послуги. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору встановити прибори обліку тепло-, енерго-, водопостачання, заключити прямі договори з постачальними організаціями або укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Таким чином, Відповідачу нараховані витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна (експлуатаційні витрати) в розмірі 402,48 грн.
Пунктом 3.8 Договору зазначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить 30 днів та більше, Орендар додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості, що у загальній сумі складає 4170,79 грн (59583,69 грн х 7%).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд наголошує, що з боку Відповідача доказів протилежного у встановленому законом порядку та строки під час розгляду справи не надано та не спростовано.
За приписами ст. 525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Під час розгляду цього спору суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто Холдинг проти України», згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Суд також враховує, що у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу (далі ЦК) України.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
За частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Однією з підстав для дострокового розірвання на вимогу Орендодавця договору оренди в порядку п. 10.6.1. Договору, сторони погодили, що якщо Орендар не вніс плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу.
Як встановлено судом, підтверджено Позивачем та не спростовано Відповідачем, що Орендарем більш ніж 3 місяці поспіль, а саме у період з квітня 2023 року по жовтень 2025 року не вносилась орендна плата Орендодавцю, що є порушенням істотних умов Договору, що є підставою для дострокового розірвання договору.
Враховуючи наведене вище та те, що Відповідач порушив істотну умову договору, яка є підставою для розірвання договору оренди, суд вважає позовну вимогу про дострокове розірвання договору оренди від 28.04.2017 №03/2017/КЕВ м. Харків нерухомого військового, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про виселення Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" з нерухомого військового майна - нежитлового приміщення будівлі № 1 загальною площею 129 м2 військового містечка № 122, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.
Пунктом 10.10 договору визначено, що Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання- передачі про повернення Майна покладається на орендаря.
Оскільки матеріали справи не містять доказів звільнення відповідачем орендованих приміщень, зокрема підписання відповідних актів приймання передачі в порядку визначеному п. 10.10 Договору, за якими відповідач передав, а позивач прийняв ці приміщення, а як встановлено вище договір оренди достроково розірвано за рішенням суд, суд приходить до висновку про задоволення позову та виселення відповідача з орендованого приміщення.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов'язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої та наявності світла (електроенергії) та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, відсутності опалення в приміщенні суду, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 05 березня 2026 року у справі № 922/4583/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Розірвати Договір оренди від 28.04.2017 №03/2017/КЕВ м. Харків нерухомого військового майна нерухомого військового, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (код ЄДРПОУ 07923280) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 42641878).
Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" (адреса: 61068, м. Харків, вул. Бестужева 11-Б, кв. 120; код ЄДРПОУ 42641878) з нерухомого військового майна - нежитлового приміщення будівлі № 1 загальною площею 129 м2 військового містечка № 122, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 20.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ ГРУП УКРАЇНА" (адреса: 61068, м. Харків, вул. Бестужева 11-Б, кв. 120; код ЄДРПОУ 42641878) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (адреса: 61024, місто Харків, вул. Григорія Сковороди, будинок 61, код ЄДРПОУ 07923280) заборгованості за період з 01.04.2023 по 31.10.2025 в розмірі 63 753,48 грн (де: орендна плата - 36 332,99 грн, компенсація податку на землю - 22 847,22 грн, експлуатаційні витрати - 402,48 грн, штраф - 4 170,79 грн), а також суму судового збору у розмірі 7 267,20 грн
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "18" березня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
СуддяІ.П. Жигалкін