адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
19.03.2026 Справа № 917/2323/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ДОН "Агроторг", вул. Радянська, 51, кв.2, м. Добропілля, Добропільський район, Донецька область, 85001
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", вул. Котляревського, 3, м. Полтава, Полтавська область, 36000
про стягнення 127 345,57 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику сторін,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю ДОН "Агроторг" просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" 127 345,57 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 24.11.2021 року між сторонами Договору поставки № 21-СЗ, з яких : 74 298,91 грн сума передоплати; 1 485,98 грн пеня; 42 962,36 грн інфляційні втрати; 8 598,32 грн 3% річних.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором поставки оплачений позивачем товар не поставлений, грошові кошти не повернуті.
Правовими підставами позову вказано ст. 625, 693 Цивільного кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав такі докази (арк.с. 5-19): ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, докази оплати юридичних послуг, банківська виписка, платіжна інструкція №4334 від 27.01.2022, Договір поставки №21-СЗ від 24.11.2021, Додаткова угода №1 від 27.01.2022.
Відповідач надав суду за вх № 1074 від 29.01.2026 відзив на позов, за мотивами якого проти позову заперечує в частині вимог про стягнення 1 485,98 грн пені, 42 962,36 грн інфляційних втрат та 8598,32 грн 3% річних, а також проти стягнення 16 000,00 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування заперечень останній вказує, що умовами укладеного договору поставки разом з додатковою угодою до нього передбачено, що Покупець - ТОВ ДОН "Агроторг" самостійно отримає та вивезе товар зі складських приміщень в м. Ізюмі по вул. Маршала Федоренко, 11/1 д в строк до 01.04.2022 року.
Проте, в період з 24.02.2022 по 15.09.2022 внаслідок активних бойових дій у ТОВ "Украгроресурс" не було доступу до ключових майнових активів (складських приміщень та товару), що територіально розташовані в м. Ізюмі по вул.Маршала Федоренко, 11/1 д. Під час проведення активних бойових дій, окупації міста Ізюм Харківської області було знищено основні виробничі потужності ТОВ "Украгроресурс", які складають цілісний майновий комплекс із замкнутим виробничим циклом до складу якого входять складські приміщення із земельною ділянкою, товари та матеріальні активи, розташовані за адресою - м. Ізюмі по вул. Маршала Федоренко, 11/1 д.
За заявою Відповідача до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Факт руйнування, знищення та пошкодження майна підтверджується: витягом з ЄРДР № КП: 12022221070000574 від 02.09.2022, заявою до правоохоронних органів про кримінальне правопорушення.
Загальний розмір збитків від знищення/зруйнування майна ТОВ "Украгроресурс" на момент подачі заяви до правоохоронних органів склав 72 324 527,50 грн, збитки по окремим категоріям товарів та матеріальних активів склали: насіння, зокрема і те, що підлягало поставці на адресу ТОВ ДОН "Агроторг" - на суму 16 838 327, 63 грн., добрива - на суму 19 923 013,82 грн., засоби захисту рослин - на суму 19 439 432, 30 грн., машини та обладнання - на суму 120405,47 грн.
Наказом № 376 від 28.02.2025 Міністерства розвитку громад та територій України затверджено "Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", далі - Перелік. м. Ізюм Ізюмської міської територіальної громади (UA63040090010029555) знаходилось в зоні активних бойових дій в періоди: з 24.02.2022 по 01.04.2022 та з 08.09.2022 по 11.09.2022. м. Ізюм Ізюмської міської територіальної громади (UA63040090010029555) знаходилося в окупації в період з 01.04.2022 по 08.09.2022.
Після деокупації міста Ізюм Відповідач провів інвентаризацію та уточнення складу та вартості знищеного майна. Згідно акту інвентаризації товарів на складі № 03 від 03.10.2022 р. по складу в м.Ізюмі по вул. М. Федоренко, 11/1 д знищено насіння для сівби на суму 16 821 392,86 грн., в тому числі насіння соняшнику LG 5555 CLP Круїзер (позиція № 20 в Акті інвентаризації), яке підлягало поставці.
Відповідач стверджує, що Позивач з вимогою щодо здійснення поставки не звертався, а щодо повернення грошових коштів звернувся вперше, направивши позов до Господарського суду Полтавської області, тому вимога про стягнення інфляційних витрат та процентів річних (3%), які нараховані починаючи з лютого 2022 року є неправомірною.
Також неправомірною Відповідач вважає вимогу про стягнення пені через те, що Позивач самостійно не з'явився за товаром у місце поставки, а витрати на правову допомогу Позивача вважає явно завищеними.
Правовими підставами заперечень проти позову вказано ст. 693 Цивільного кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості заперечення проти позовних вимог Відповідач надав такі докази (арк.с. 31-41): виписку з ЄДР, інформаційну довідку Украгроресурс склади, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права оренди землі, заява про кримінальне правопорушення, витяг з ЄРДР, узагальнюючий протокол інвентаризації, акт інвентаризації насіння, повідомлення про втрату документів, знімок екрана розтрощеного складу.
Позивач надав суду за вх №1175 від 02.02.2026 відповідь на відзив, у якій стверджує, що вимога покупця відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України про повернення суми попередньої оплати може бути сформована у будь-якій формі, в тому числі і шляхом подання позовної заяви, досудове врегулювання спору не є обов'язковим; поставка продукції за умовами укладеного між сторонами договору здійснюється на умовах EXW, відповідальність за випадкове знищення товару Покупець несе з моменту передачі товару зі складу Постачальника; Відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини, а бо інших переконливих доказів, які б доводили неможливість виконання зобов'язання.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
22.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю ДОН "Агроторг" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. № 2421/25) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" про стягнення 127 345,57 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 24.11.2021 року між сторонами Договору поставки № 21-СЗ, з яких : 74 298,91 грн сума передоплати; 1 485,98 грн пеня; 42 962,36 грн інфляційні втрати; 8 598,32 грн 3% річних.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 року справу № 917/2323/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 13.01.2026 постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановити сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч.5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДОН "Агроторг" (надалі - Покупець) був укладений Договір поставки № 21-СЗ (надалі - Договір, арк.с. 14-16).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- у строки, зумовлені цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця насіннєвий матеріал та/або хімічні засоби захисту рослин, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов Договору (п. 1.1 Договору);
- конкретний асортимент товару, його кількість, ціна за одиницю, загальна вартість товару, номер рахунку-фактури, умови оплати, порядок відвантаження, грошовий еквівалент ціни та вартості товару в іноземній валюті, курс іноземної валюти, спосіб розрахунку (в тому числі за допомогою авальованих векселів), розмір знижки до ціни реалізованого товару або умови, за яких відбувається коригування ціни товару в бік зменшення, вимоги щодо надання забезпечення виконання зобов'язань, а також штрафні санкції, крім тих, що містяться в Договорі, інші відомості, які сторони вважають за потрібне погодити, наводяться у специфікаціях та/або в Додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємною частиною (п. 2.1 Договору);
- умови оплати Товару (форма, розміри та строки оплати) визначаються Специфікаціями та/або додатковими угодами до Договору (п. 5.1 Договору);
- оплата вартості Товару проводиться в гривнях. Сторони домовилися, грошове зобов'язання вважається виконаним належним чином в момент зарахуванням грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 6.2, п.6.3 Договору);
- Покупець зобов'язується, серед іншого, оплатити Товар (підп. 10.1.1 Договору);
- Постачальник зобов'язується, серед іншого, передати Товар Покупцеві з отриманням терміну поставки та у місці поставки, визначеному у Договору (підп. 10.2.1 Договору);
- за прострочення (порушення) терміну поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,05% від ціни непоставленого товару за кожен день прострочення, але не більш 2% його ціни, що зазначена в специфікації та/або додатковій угоді (підп 11.1.1 Договору);
- Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань згідно з Договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин): ураган, буря, повінь, землетрус, пожежа, вибух, страйк, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, примусове позбавлення ліцензії. А також нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які суттєво обмежують господарську діяльність, що стосуються предмету цього Договору (п. 12.1 Договору);
- настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено відповідним сертифікатом, виданим Торгово-Промисловою палатою України, його територіальними органами або іншим органом, в компетенції якого знаходиться видача відповідних підтверджуючи документів (п. 12.3 Договору);
- цей Договір вступає дію з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині виконання сторонами зобов'язань - до повного виконання (п. 15.1 Договору).
27.01.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поставки (надалі - Додаткова угода, арк.с. 13, 17), у якій сторони узгодили зокрема, таке:
- поставці підлягає Товар - насіння соняшнику LG 5555 CLP Круїзер у кількості 4 мішки, насіння соняшнику LG 59580 Круїзер у кількості 12 мішків (п. 1, п. 3 Додаткової угоди);
- Покупець здійснює 100% передоплату Товару згідно рахунку №41 від 27.01.2022 в сумі 74 298,91 грн з ПДВ в строк до 27 січня 2022 року включно (п. 2 Додаткової угоди);
- у разі здійснення своєчасної оплати вартість всього товару в іноземній валюті зменшується, загальна вартість Товару становить 74 298, 91 грн (п. 3 Додаткової угоди);
- товар постачається на умовах EXW (в редакції Інкотермс 2020) за адресою Постачальника, термін поставки : до 01 квітня 2022 року (п. 4 Додаткової угоди).
На виконання умов зазначеного Договору Позивач платіжною інструкцією №4334 від 27.01.2022 перерахував Відповідачеві 74 298,91 грн з призначенням платежу «сплата за соняшник ЛГ 5555 - 4 м, ЛГ 59580 - 12 м по рахунку №41 від 27.01.2022» (арк.с. 11).
За даними Позивача Відповідач оплачений товар у вказані строки не поставив, що останнім визнається.
Вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з цим позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд встановив, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 та §1 глави 54 ЦК України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 ЦК України).
За умовами ч.1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджується, що Позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним попередньої оплати у розмірі 74 298,91 грн. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не поставив Позивачу товар у вказані строки. Ця обставина Відповідачем визнається.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 74 298,91 грн неповернутої попередньої оплати підтверджені документально та нормами матеріального права, Відповідачем визнаються, а тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу Позивач заявив до стягнення з Відповідача 1 485,98 грн пені, 8 598,32 грн 3% річних за період з 27.01.2022 по 05.12.2025 та 42 962,36 грн інфляційних втрат за період лютий 2022 - жовтень 2025.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
У підп. 11.1.1 Договору сторони узгодили, що за прострочення (порушення) терміну поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,05% від ціни непоставленого товару за кожен день прострочення, але не більш 2% його ціни, що зазначена в специфікації та/або додатковій угоді.
Як встановив суд, Товар на виконання умов Договору Відповідачем поставлений не був.
За приписами ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 12.1 та п. 12.3 Договору сторони узгодили, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), зокрема, оголошена та неоголошена війна, настання яких повинно бути підтверджено відповідним сертифікатом, виданим Торгово-Промисловою палатою України.
Матеріали справи не містять відповідного сертифікату ТПП України (іншого компетентного органу), на наявність такого Відповідач не посилається.
Суд здійснив перевірку заявленої до стягнення суми пені, не виявив його завищення, вимоги в цій частині є правомірними.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
У справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України є грошовим зобов'язанням. Тому на нього можуть нараховуватись інфляційні нарахування і 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджується, що у Відповідача виникло зобов'язання повернути Позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України і відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (01.04.2022) відповідач (постачальник) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 8 598,32 грн 3% річних за період з 27.01.2022 по 05.12.2025 та 42 962,36 грн інфляційних втрат за період лютий 2022 - жовтень 2025 визнає їх математично правильними та правомірними частково, а саме: 8 201,38 грн 3% річних за період з 02.04.2022 по 05.12.2025 та 36 587,49 грн інфляційних втрат за період лютий 2022 - жовтень 2025.
При цьому суд зауважує, що Позивач відповідно до приписів ст. 253 ЦК України безпідставно включив до періоду нарахування процентів річних та інфляційних втрат період з 27.01.2022 по 01.04.2022 включно, оскільки прострочення виконання Відповідачем умов Договору виникло з 02.04.2022 року.
Заперечення Відповідача проти позову суд оцінює критично.
Так, з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в означеній вищі постанові, вбачається, що обов'язок повернути передплату пов'язаний із зверненням із відповідною вимогою, яка може бути і у формі позовної заяви, але прострочення з повернення передплати не пов'язане із датою вимоги, а пов'язане із простроченням поставки товару.
Доводи Відповідача про неправомірність нарахування 3% річних та інфляційних, оскільки товар мав бути поставлений на територію, яка з 24.02.2022 року по 26.02.2022 була територією бойових дій і по 11.09.2022 знаходилась в окупації також є неправомірними, оскільки застосування відшкодування інфляційних втрат і 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, і застосовується незалежно від вини Відповідача.
Правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20): ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення ним збитків або можливість їх понесення у зв'язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Крім того, суд задовольнив позовні вимоги Позивача в частині нарахованих інфляційних та річних.
Враховуючи, що підприємство Відповідача перебувало в окупації внаслідок агресії РФ проти України та зазнало збитків внаслідок знищення основних виробничих потужностей та інших матеріальних цінностей, зважаючи на баланс інтересів сторін, відсутність доказів понесення Позивачем збитків внаслідок порушення Відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, суд визнає зазначені обставини винятковими та вбачає наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені на 50%, що становить 742,99 грн.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 742,99 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених вище.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору Відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню частково з урахуванням висновку суду щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у цій справі Позивач платіжною інструкцією № 388 від 16.12.2025 сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (арк.с. 9).
Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою (арк.с. 21).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення неустойки.
Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроторг" (Клієнт) та адвокатом Трун Ольгою Валентинівною (Адвокат) було укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надати Клієнтові юридичну допомогу у стягненні заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" : вивчити представлені Клієнтом документи й проінформувати Клієнта про можливі варіанти рішення проблеми, представляти інтерес Клієнта під час досудового вирішення питання, у разі необхідності підготувати всі необхідні процесуальні документи та представляти інтереси Клієнта під час провадження справи у суді першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанції з усіма правами, наданими заявнику.
У п. 3 Договору сторони визначили вартість юридичних послуг у розмірі 16 000,00 грн, які сплачені Позивачем адвокату платіжною інструкцією №389 від 16.12.2025 (арк.с. 8).
Суд встановив, що Трун О.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №4119 (арк.с. 6).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена додатковій у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.
Крім того, у даній постанові суд дійшов висновку, що поряд з вищевикладеним чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід / Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позов надав суду заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу Позивача, у яких стверджує про те, що витрати Позивача не є фактичними і неминучими, а їхній розмір є явно завищеним з огляду на незначну складність справи (справа віднесена до малозначних), обсяг наданих послуг, ціну позову та просить суд відмовити у їх стягненні повністю.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні наведеним вище, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21, а також додатковій постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №922/838/22.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (п. 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дослідивши подані докази, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн, оцінивши зазначені у таких доказах витрати, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим обсягом послуг та витраченим часом на їх надання.
На переконання суду, ця справа не є складною, підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних витрат часу та зусиль, зокрема, щодо аналізу судової практики, яка є достатньо сталою.
Адвокатом складено та підписано позовну заяву на 8 аркушах, з яких майже 2 аркуші - вступна частина позовної заяви (реквізити сторін, суд, до якого подається позов, ціна позову і т.ін.), 2,5 аркуші - розрахунок інфляційних втрат (таблиця індексів інфляції) та 3% річних, більш ніж 1 аркуш - клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. Правовими підставами позову вказано дві статті ЦК України. Відповідь на відзив складається з 4 абзаців на 0,5 аркуша.
Таким чином, з урахуванням критеріїв, визначених положеннями ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з конкретних обставин цієї справи, враховуючи принцип пропорційності щодо забезпечення розумного балансу між інтересами сторін, приписи ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового відшкодування витрат позивачу на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (вул. Котляревського, 3, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32227053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДОН "Агроторг", вул. Радянська, 51, кв.2, м. Добропілля, Добропільський район, Донецька область, 85001, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38947832) 74 298,91 грн основного боргу, 742,99 грн пені, 8 598,32 грн 3% річних, 42 962,36 грн інфляційних втрат, 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписано 19.03.2026
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.В.Ківшик