Справа №523/5195/26
Провадження №1-кс/523/3094/26
13 березня 2026 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 , в присутності підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_6 , погоджене прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернівка Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України,-
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026150020000683 від 21.02.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч2 ст.28 ч1 ст.263 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється групою прокурорів Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
Так, органами досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, в порушення «Положення про дозвільну систему», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 за № 576, та «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998р., а також Постанови Верховної Ради України від 17.06.1992р. «Про право власності на окремі види майна» та додатку №1 до вказаної постанови («Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України»), а також «Положення про порядок обліку, збереження, списання і використання майна військового майна у Збройних Силах України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000р. №1225, у невстановлений час, але не пізніше 06.03.2026р., у невстановленому місці та у невстановлений спосіб придбав ручний протитанковий гранатомет РПГ-22, реактивну штурмову гранату РШГ-1, ручний протитанковий гранатомет іноземного виробництва АТ-4, один постріл осколковий ВОГ-17, два 40мм постріли іноземного виробництва М430, п'ятнадцять 40мм осколкових пострілів іноземного виробництва AR383, які незаконного зберігав у невстановленому місці.
Надалі, 10.03.2026р. о 10 год. 00 хв., під час телефонної розмови через мобільний додаток - месенджер «WhatsApp» ОСОБА_7 виказав своєму знайомому ОСОБА_8 намір збути останньому, без передбаченого законом дозволу, вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові пристрої, у тому числі: ручний протитанковий гранатомет РПГ-22, реактивну штурмову гранату РШГ-1, ручний протитанковий гранатомет іноземного виробництва АТ-4, один постріл осколковий ВОГ-17, два 40мм постріли іноземного виробництва М430, п'ятнадцять 40мм осколкових пострілів іноземного виробництва AR383.
Після чого, ОСОБА_7 заздалегідь домовився про спільне здійснення збуту вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та боєприпасів із ОСОБА_5 , який виконуючі роль пособника, з метою отримання особистої матеріальної вигоди, обіцяв допомогти у транспортуванні з Близнюківської селищної громади, Лозівського району, Харківської області до обумовленого ОСОБА_7 місця в Одеській області та збуті означених вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових пристроїв та доставити їх покупцю в означені час, дату та місце, таким чином сприяти реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконний збут зброї та бойових припасів.
Надалі, ОСОБА_7 домовився з ОСОБА_8 , який діяв під контролем правоохоронних органів, з метою документування злочинної діяльності вказаних осіб, про зустріч 11.03.2026р. у місті Одесі, під час якої ОСОБА_7 разом з ОСОБА_5 передасть ОСОБА_8 вогнепальну зброю, боєприпаси та вибухові пристрої за грошову винагороду на загальну суму 16 500 тисяч доларів США.
Не зупиняючись на досягнутому, продовжуючи реалізувати спільний злочинний умисел в сфері незаконного поводження з бойовими припасами та вибуховими речовинами, з метою подальшого протиправного збагачення шляхом збуту бойових припасів за грошові кошти, усвідомлюючи протиправний характер діяння, 10.03.2026р. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , перебуваючи у Близнюківській селищній громаді, Лозівського району, Харківської області (більш точна адреса не встановлена), перенесли вищеозначені вогнепальну зброю, вибухові пристрої та бойові припаси до салону автомобіля марки Mersedes Benz моделі Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився в користуванні ОСОБА_5 , з метою подальшого транспортування до Одеської області та передачі ОСОБА_8 в обумовлені ОСОБА_7 час та місці.
В подальшому, 11.03.2026р. о 16 год 20 хв. ОСОБА_7 разом ОСОБА_9 , який згідно відведеної йому ролі пособника, з метою здійснення незаконного збуту вогнепальної зброї та боєприпасів, прибули на вказаному автомобілі у заздалегідь узгоджене місце за адресою: АДРЕСА_2 , де зустрілися із ОСОБА_8 .
Надалі, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перенесли вищеозначені вогнепальну зброю, вибухові пристрої та бойові припаси з салону автомобіля марки Mersedes Benz моделі Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 до гаражного приміщення, розташованого на території станції технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_2 .
Після того, як ОСОБА_8 оглянув вищевказані вогнепальні зброю, боєприпаси та вибухові пристрої, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх умисних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, отримав грошові кошти від ОСОБА_8 в сумі 16 500 тисяч доларів США.
11.03.2026 року ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України та 12.03.2026р. останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого чч2 ст.28 ч1 ст.263 КК України.
13.03.2026 року до Пересипського районного суду міста Одеси надійшло клопотання старшого слідчого вищезазначеного органу досудового розслідування, погоджене прокурором, щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , яке обґрунтоване тим, що він може:
- переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду на початкових етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, що узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, ОСОБА_5 може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
На даний час, ОСОБА_5 також достатньо обізнаний зі змістом отриманих результатів проведених слідчих (розшукових) дій стосовно нього, іншими доказами у кримінальному провадженні, що створює додатковий ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим, застосування більш м'якого запобіжного заходу не є виправданим.
Крім того, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022 Україною згідно відкритих даних не контролюється орієнтовно
15-20% власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки характер інкримінованих підозрюваному злочинів має корисливу спрямованість.
Застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, може надати можливість підозрюваному вчинити зазначені дії з такими речами у кримінальному провадженні, з огляду на викладені обставини.
Підозрюваний ОСОБА_5 володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, а тому може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження;
- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акта до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Тобто ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, й тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.
Враховуючи викладені обставини вчинення кримінального правопорушення, з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_5 може здійснювати вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, які ще не допитані органом досудового розслідування, з метою зміни чи відмови від наданих ними показань, тобто є наявним ризик незаконного впливу підозрюваним на таких осіб.
Таким чином, не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, ознайомившись зі змістом їх показань, протоколи допиту яких є у додатках до клопотання про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_5 матиме можливість з метою уникнення кримінальної відповідальності сам або за допомогою третіх осіб впливати на свідка у вказаному кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки як вже зазначалося вище, ОСОБА_5 може вжити заходів щодо перешкоджання кримінальному провадженню (штучне затягування досудового розслідування; розголошення відомостей результатів досудового розслідування, що призведе до його неповноти, втрати доказів вини підозрюваних тощо).
Крім того, наразі у кримінальному провадженні заплановано призначення судових експертиз проведення яких буде доручено експертним установам в Одеській області, а тому існує ризик перешкоджанню кримінальному провадженню шляхом впливу на експертів, враховуючи стійкі зв'язки підозрюваного з іншими структурними підрозділами органів державної влади.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив його задовольнити з підстав, викладених в ньому;
захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_4 заперечила проти клопотання та просила застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою;
підозрюваний ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали додані до клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Згідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу слідчий суддя, суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст.178 КПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України Кримінальне Процесуальне Законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Крім того, слідчий суддя враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доцільність тримання підозрюваного під вартою повинна забезпечувати не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Згідно повідомлення про підозру ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч2 ст.28 ч1 ст.263 КК України, яке відноситься до категорії тяжкого злочину.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до кримінального правопорушення, передбаченого ч2 ст.28 ч1 ст.263 КК України, за викладених у клопотанні обставин.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч2 ст.28 ч1 ст.263 КК України, підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема:
- протоколом обшуку гаражного приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ;
- протоколом обшуку автомобіля марки Mersedes Benz моделі Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 ;
- протоколом обшуку житла ОСОБА_7 ;
- матеріалами Другого оперативного відділу (з дислокацією у місті Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві за вих. №3437/16-08/26 від 21.02.2026р., 3748/16-08/26 від 27.02.2026р., 3841/16-08/26 від 02.03.2026р., 4677/16-08/26 від 09.03.2026р. здобутими за результатами виконання доручення слідчого;
- довідки УВТС ГУНП в Одеській області № 80 від 28.02.2026р., № 92 від 11.03.2026р., № 93 від 11.03.2026р., № 94 від 11.03.2026р., № 95 від 11.03.2026р., № 96 від 11.03.2026р., про категорію небезпечності виявлених вибухових матеріалів;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11.03.2026р.;
-іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами у своїй сукупності.
Слідчий суддя погоджується із доводами слідчого, прокурора, що повідомлена ОСОБА_5 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Щодо заявлених ризиків на наявність яких посилаються слідчий та прокурор у поданому клопотанні, то слідчий суддя вважає наступне.
На даний час є достатні підстави вважати, що підозрюваний перебуваючи на свободі з огляду на санкцію статті в підозрі може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду на території України та за її межами з метою уникнення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як особисто, так і через третіх осіб, з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань; перешкоджати кримінальному провадженню шляхом штучного затягування досудового розслідування; розголошення відомостей результатів досудового розслідування, що призведе до його неповноти, втрати доказів вини підозрюваних; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з підстав зазначених у клопотанні слідчого.
Слідчий суддя вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, неможливо, зважаючи на вище перелічені ризики.
Вказані обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що перебуваючи на свободі, підозрюваний ОСОБА_5 буде перешкоджати виконанню покладених на нього процесуальних обов'язків.
Зазначені ризики існують, що згідно ст. 177 КПК України, є підставою для застосування підозрюваному ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України не встановлено.
З урахуванням суспільної небезпеки злочину, у скоєнні якого ОСОБА_5 пред'явлена підозра, усіх обставин справи, особи підозрюваного, який є громадянином України, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей 2011 та 2015 року народження, військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , УБД, маючого тяжке захворювання у виді контузії, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, останньому було повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до десяти років, слідчий суддя вважає, що потрібно застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Вирішуючи питання щодо встановлення застави, слідчий суддя приймає до уваги, обставини кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 , зокрема, підвищений ступінь суспільної небезпеки тяжкого кримінального правопорушення, активні дії підозрюваного, враховуючи, що вчинене останнім кримінального правопорушення створило в суспільстві негативне враження безладдя та безкарності у системі державних та правоохоронних органів та розмір можливого безпідставного доходу підозрюваного від протиправної діяльності та, як наслідок, істотного поліпшення його майнового стану, слід дійти до висновку про наявність виключного випадку, що зумовлює необхідність визначити розмір застави, вище максимального розміру, визначеного п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Слідчий суддя, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи підозру у вчиненні тяжкого корисливого кримінального правопорушення, сімейний і майновий стан підозрюваного ОСОБА_5 вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для підозрюваного, слідчий суддя не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, слідчий суддя вважає за необхідне клопотання слідчого частково задовольнити та застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу підозрюваного, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії досудового розслідування застосування більш м'якого запобіжного, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_5 , та запобігти можливим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, враховується необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Керуючись ст.ст.176, 177, 183, 309, 376 КПК України,-
Клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати підозрюваному ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 09.05.2026р. включно, в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1664000грн.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу. Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого або прокурора;
-повідомляти слідчого або прокурора про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування зі свідками та підозрюваними ОСОБА_7 ;
-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-прибувати до слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_6 ; із встановленою періодичністю - щосереди.
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч.ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1