79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.03.2026 Справа № 914/4057/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства «Адміністративо-технічне управління»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес»
про: стягнення 7 938,00 грн.
без виклику учасників,
30.12.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Адміністративо-технічне управління» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» про стягнення 7 938,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети, про отримання якої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Отже, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
У зв'язку з перебуванням судді Король М.Р. у відрядженні з 09.03.2026р. по 13.03.2026р., рішення у даній справі ухвалено 18.03.2026р.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позов обгрунтовано тим, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» встановив тимчасову споруду на просп. Чорновола, 99 в м. Львові та здійснював підприємницьку діяльність без документів, а саме: договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою для розміщення тимчасових споруд, паспорта прив'язки тимчасових споруд, окрім того відповідач не включений в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Львова.
Підприємству (позивачу) було завдано майнової шкоди, яка полягала у понесенні витрат, пов'язаних з демонтажем та доставкою на майданчик тимчасового зберігання тимчасової споруди.
Відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
17.06.2025р. виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №598 «Про демонтаж тимчасової споруди на просп. В. Чорновола, 99» (надалі - Рішення), яким рекомендовано відповідачу демонтувати тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на просп. Чорновола, 99.
Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради супровідним листом №36-вих - 89777 від 20.06.2025р. надіслала відповідачу рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.06.2025р. №598 «Про демонтаж тимчасової споруди на просп. В.Чорновола, 99» для ознайомлення та відповідного реагування. Однак, відповідач на вказаний лист не відреагував та не демонтував самовільно встановлену тимчасову споруду в добровільному порядку.
Відповідно до п.3 вказаного рішення, у разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку, комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» визначено уповноваженою особою, спільно з Шевченківською районною адміністрацією на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на просп. В. Чорновола, 99.
На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №598 від 17.06.2025р., позивач 04.07.2025р. здійснив демонтаж тимчасової споруди, розміщеної на проспекті В. Чорновола, 99, що підтверджується актами проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 04.07.2025р. та фото (до та після) із залученням підрядника ФОП Заремба І.Є., уклавши договір на виконання робіт №20 від 04.07.2025р.
Додатком до Договору №20 від 04.07.2025р. передбачена плата за демонтаж тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності та доставка ТС на майданчик тимчасового зберігання в розмірі 1500,00. за кв. м. без ПДВ.
Таким чином, вартість демонтажних робіт, виконаних ФОП Заремба І.Є., складає 7938,00 грн. (4,41 кв. м * 1500,00 грн. = 6615,00 грн. + 20% = 7 938,00 грн), що підтверджується рахунком на оплату №3 від 04.07.2025р. та актом надання послуг №ОУ-00000105 від 04.07.2025р.
З метою досудового врегулювання спору 17.07.2025р. на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією скеровувався лист-вимога №2410-10-3623 про відшкодування на загальну суму 6 615,00 грн. - витрат понесених позивачем у зв'язку з демонтажем тимчасової споруди. Однак, відповідачем вказана сума витрат не була відшкодована позивачу.
Позивач стверджує, що в результаті здійсненого демонтажу йому було завдано майнової шкоди, яка полягала у понесенні витрат, пов'язаних з демонтажем в загальному розмірі 7938,00 грн., які включають 1 323,00 грн. (20% ПДВ), так як позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ №100266158.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (положення ч.4 ст.11 ЦК України).
Згідно пункту 2.2.5 Статуту комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», одним із напрямків його діяльності є «виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету; розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями Уповноваженого органу, департаменту економічного розвитку».
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Зважаючи на те, що вимоги про демонтаж тимчасової споруди відповідачем у добровільному порядку виконано не було, на виконання рішення, позивачем спільно із районною адміністрацією, а також із залученням підрядника, проведено демонтаж тимчасової споруди, що підтверджується наявними в матеріалах справи актом наданих послуг.
Статтею 22 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
При цьому, відповідно до ч.2 ст.623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв'язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов'язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.
Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ №100266158, яке було додано до позовної заяви.
При поступленні на рахунок підприємства відшкодованих витрат, КП «Адміністративно-технічне управління» змушене буде сплатити 20 % ПДВ у бюджет.
Податок на додану вартість (далі - ПДВ) це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).
Відповідно до статті 193 Податкового кодексу України, ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків.
Відповідно до підпункту «б» п. 14.1.185 ст. 185 Податкового кодексу України, з метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку.
Згідно зі ст. 37.2 розділу 5 ПК України, податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони митної справи пов'язує сплату ним податку.
Статтею 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Отже, нарахування комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» 20 % податку на додану вартість відповідає вимогам законодавства.
Матеріалами справи підтверджується факт самовільного встановлення тимчасової споруди на просп. Чорновола, 99 в м. Львові, невиконання вимоги щодо добровільного усунення допущених порушень, здійснення позивачем демонтажу, факт понесення витрат у розмірі 6 615,00 грн (без ПДВ).
Загальна сума понесених позивачем витрат з урахуванням ПДВ становить 7 938,00 грн.
Станом на момент ухвалення рішення, докази відшкодування відповідачем витрат позивача у матеріалах справи відсутні.
Відтак, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним та підлягає захисту.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №4054 від 17.12.2025р. на суму 3 028,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Водночас, за приписами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З аналізу вищезазначених норм законодавства суд слідує, що понижуючий коефіцієнт 0,8 при поданні до суду процесуальних документів в електронному вигляді застосовується імперативно.
Щодо цього, судом враховуються також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постанові від 16.11.2022р. у справі № 916/228/22.
Таким чином, враховуючи подання до суду позовної заяви в електронній формі, на боржника слід покласти витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн (3028 х 0,8). Відтак, 605,60 грн судового збору є надмірно сплаченими.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 605,60 гривень підлягає поверненню платнику.
Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 605,60 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» (місцезнаходження: 79004, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Володимира Великого, будинок 5А; ідентифікаційний код - 23948055) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7; ідентифікаційний код -13804591) 7 938,00 грн. витрат, пов'язаних з проведенням демонтажу тимчасової споруди Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрес» на просп.Чорновола,99 в м.Львові та 2 422,40 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.