ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2026Справа №910/12275/25
За позовомКиївська міська рада
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Віском "
простягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 289 537,05 грн
Суддя Бойко Р.В.
Секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники сторін:
від позивача:Поліщук М.В.
від відповідача:Левківський О.П.
Київська міська рада (надалі - "Рада") звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віском" (надалі - "Товариство"), в якому просить стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) на просп. Берестейському (Перемоги), 67 у Святошинському районі міста Києва та земельною ділянкою площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) на просп. Берестейському (Перемоги), 67 у Святошинському районі міста Києва за період з 18.06.2021 до 27.03.2023 у розмірі 2 289 537,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач як власник розташованих на земельних ділянках площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) та площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) об'єктів нерухомості став фактичним користувачем такої землі, у зв'язку з чим був зобов'язаний оформити правовідносини користування такою землею та здійснювати оплату за час відповідного користування землею, що належним чином не виконав, а тому за період з 18.06.2021 до 27.03.2023 у нього виникла заборгованість з оплати за користування землею у загальному розмірі 2 289 537,05 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12275/25; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; призначено до проведення підготовче засідання на 04.11.2025; визначено сторонам процесуальні строки на подачу заяв по суті спору.
04.11.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просив при прийнятті рішення врахувати приписи абзацу 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3754 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (за змінами, внесеними, зокрема рішенням Ради від 13.09.2022 №5449/5490) та відмовити у стягненні з Товариства коштів як безпідставно збережених. В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказував на те, що саме Київською міською радою було проявлено недобросовісність шляхом тривалого не укладення договору оренди, укладаючи які 28.03.2023 жодних претензій щодо невірності внесення Товариством протягом періоду з 18.06.2021 до 27.03.2023 плати за користування землею не заявлялось. Більше того, при розрахунку відповідної плати Радою не було враховано звільнення відповідача від плати за користування землею у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 згідно наведених норм законодавства.
Протокольною ухвалою суду від 04.11.2025 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 04.12.2025.
05.11.2025 Радою було сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, згідно якої з доводами відповідача не погоджувалася та вказувала зокрема на те, що: при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а згідно сталої практики Верховного Суду позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів); первісно в проектах рішень Ради про передачу земельних ділянок відповідачу в оренду було закріплено обов'язок останнього із сплати коштів за користування землею з моменту набуття прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, до моменту реєстрації права оренди згідно відповідного розрахунку, однак в послідуючому, врахувавши судову практику відносно необхідності врегулювання цього питання виключно в претензійно-позовному порядку, було виключено такий пункт з текстів відповідних рішень; приписи п.п. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки передбачений ними пільговий період застосовується виключно до суб'єктів господарювання, у яких на момент настання цього періоду був укладений та чинний договір оренди земельної ділянки, що відповідає практиці застосування такої норми Верховним Судом.
10.11.2025 відповідачем подано до суду доповнення до відзиву на позовну заяву, за змістом якого вказувало на те, що виключення Радою з проектів рішень про передачу спірних земельних ділянок в оренду Товариства положень щодо обов'язку останнього із сплати коштів за користування землею з моменту набуття прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, до моменту реєстрації права оренди згідно відповідного розрахунку, свідчить про фактичне визнання Радою відсутності факту безпідставного збереження Товариством коштів, а тому дії Ради із звернення з даним позовом до суду після цього є проявом суперечливої поведінки.
Під час підготовчого засідання, призначеного на 04.12.2025, виник технічний збій в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua, за допомогою якої здійснюється технічна фіксація засідань, що унеможливило проведення засідання, у зв'язку з чим за погодженням з представниками сторін іншої дати підготовчого засідання ухвалою суду від 05.12.2025 було призначено проведення підготовчого засідання на 15.01.2026.
Протокольною ухвалою суду від 15.01.2026 було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 03.02.2026.
05.11.2025 Радою було сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, згідно яких повторила, що Рада правомірно включила період з 01.03.2022 по 31.12.2022 до своїх розрахунків суми, яка підлягає стягненню в межах даної справи, адже відповідач в цей період не являвся власником, постійним користувачем або орендарем спірних земельних ділянок, а правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 27.04.2021 у справі №922/2378/20 та від 11.11.2025 у справі №910/8635/24, підтверджується, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи п.п. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Протокольними ухвалами суду від 03.02.2026 зобов'язано позивача надати підтвердження звернення та виключення з проектів рішень про передачу спірних земельних ділянок в оренду Товариства пунктів щодо обов'язку останнього із сплати коштів за користування землею з моменту набуття прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, до моменту реєстрації права оренди згідно відповідного розрахунку, з підстав їх суперечності практиці Верховного Суду, а також рішення Ради за 2021-2022 роки де було застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та рішення, в яких ці положення не застосовувалися; оголошено перерву в судовому засіданні до 19.02.2026.
18.02.2026 Радою було сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, згідно яких звертало увагу на помилковість твердження відповідача відносно виключення з проектів рішень про передачу спірних земельних ділянок в оренду Товариства пунктів щодо обов'язку останнього із сплати коштів за користування землею з моменту набуття прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, до моменту реєстрації права оренди згідно відповідного розрахунку, в силу відсутності збитків за користування відповідачем спірними земельними ділянками, оскільки згідно правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18.063.2020 у справі №925/449/19, від 27.01.2021 у справі №630/269/16, від 10.02.2021 у справі №200/8930/18, питання відшкодування відповідних коштів має вирішуватися в претензійно-позовну порядку і законодавство не містить обов'язку його врегулювання в добровільному порядку. Також, Радою (з наведенням реквізитів) було вказано на те, що на практиці є ряд рішень Ради, в яких пункт щодо сплати безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати існував в проекті але в послідуючому був виключений, а в судовому порядку стягнуто відповідні кошти, водночас існують і рішення Ради, в яких було збережено пункт щодо обов'язку сплати відповідних коштів.
В судовому засіданні 19.02.2026 судом було запропоновано позивачу надати пояснення щодо хронології укладення договорів оренди спірних земельних ділянок та протокол №21/23 від 17.11.2021 і згідно протокольної ухвали відкладено судове засідання на 05.03.2026.
02.03.2026 Радою було сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, в яких навело хронологію підготовки і укладення договорів оренди спірних земельних ділянок з наданням підтверджуючих документів.
В судове засідання з'явилися представники сторін. В своїх виступах по суті спору представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю, а представник відповідача проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити.
В судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 "Про передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Віском" земельної ділянки в оренду для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва" зокрема вирішено:
- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі (код КВЦПЗ - 03.10, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі м. Києва (п. 1);
- передати Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.10.2021 №НВ-0007811762021) для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі (код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.01.2014, номер запису про право власності 4569011 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), заява ДЦ від 14.09.2021 №50005-006194458-031-03, справа №433395705 (п. 2).
Рішенням Київської міської ради від 16.12.2021 №4138/4179 "Про передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Віском" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на проси. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва" зокрема вирішено:
- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на проси. Перемоги, 67 у Святошинському районі м. Києва (п. 1);
- передати Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.11.2021 №НВ-0008050182021) для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.11.2019, номер запису про право власності 34035106 та 05.12.2017 №23743620 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), заява ДЦ від 23.10.2021 №50365-006346451-031-03, справа №646183959 (п. 2).
Пунктами 3-ми рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179 було покладено на Товариство обов'язок у місячний строк надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки.
Листами №№39, 40, 41 від 29.12.2021 Товариство звернулося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати на виконання рішення Ради від 18.11.2021 №3656/3697 проект договору оренди земельної ділянки та здійснити розрахунок орендної плати, до яких було додано необхідні документи.
У відповідь на лист Товариства №40 від 29.12.2021 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом №05708-1997 від 27.01.2022 повідомив Товариство про те, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку можливо підготувати після надання актуального витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з врахуванням значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021 рік - 1,1 (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 №13-28-0.222-275/2-22).
Листом №05716-2366 від 01.02.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідь на листи Товариства від 29.12.2021 №№39, 41 повідомило останнє, що виданий Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.07.2021 №6373/86-21, що направлений Товариством до Департаменту листом від 29.12.2021 №40, з початком 2022 року втратив актуальність, а тому, підготовка проекту договору оренди та розрахунку розміру орендної плати за вказану земельну ділянку може бути забезпечена Департаментом після надання Товариством актуального витягу із технічної документації про її нормативну грошову оцінку.
Листом №05716-3345 від 09.02.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Товариство, що на виконання рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4138/4179 останньому необхідно направити до Департаменту звернення: щодо підготовки проекту договору оренди земельної ділянки, долучивши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, фото фіксацію земельної ділянки, будівель і споруд, розташованих на ній; щодо здійснення розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку, зазначивши інформацію про фактичне використання земельної ділянки, будівель і споруд згідно з КВЕД та наявність (відсутність) орендарів цих будівель і споруд, додавши оригінал витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, актуального на момент подачі відповідного звернення.
У відповідь на листи Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05708-1997 від 27.01.2022 та №05716-2366 від 01.02.2022 Товариство листом №9 від 07.12.2022 повідомило про те, що актуальний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки було замовлено ще 24.01.2022, однак відповіді не було отримано, у зв'язку з чим лише при повторному замовленні було отримано відповідний витяг, а тому просило продовжити підготовку проекту договору оренди землі та надало витяг №НВ-9905387902022 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Листами від 21.12.2022 Товариство звернулося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати на виконання рішення Ради від 16.12.2021 №4138/4179 проект договору оренди земельної ділянки та здійснити розрахунок орендної плати, до яких було додано необхідні документи.
Листами №05708-15487 від 28.12.2022 та №05708-15585 від 30.12.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідь на листи Товариства від 21.12.2022 та №9 від 07.12.2022 повідомив останнього про те, що розрахунок розмірів орендної плати за земельні ділянки можливо підготувати після надання актуальних витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Листами від 03.02.2023 Товариство надало Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витяги від 18.01.2023 №НВ-8000002072023 та № 8000002132023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Згідно рішення Київської міської ради від 09.02.2023 №5955/5996 "Про повернення історичної назви проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом'янському районах міста Києва" повернуто проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом'янському районах міста Києва історичну назву "проспект Берестейський".
20.03.2023 представником Товариства було отримано в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекти договорів оренди земельної ділянки, розрахунки розміру орендної плати за земельну ділянку від 07.02.2023 №НГО/2023-50916 та №НГО/2023-50920, копії рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.03.2023 №НВ-0000309292023 та №НВ-0000309362023, про що було складено акти приймання проекту договору оренди земельної ділянки від 20.03.2023.
28.03.2023 між Радою, як орендодавцем, та Товариством, як орендарем, було укладено договори оренди земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за реєстровими номерами 185 та 186, у відповідності до яких орендодавцем, на підставі рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179, було передано орендарю в оренду земельні ділянки площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) та площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) в оренду на десять років, та на підставі яких було проведено реєстрацію за Товариством права оренди відповідних земельних ділянок.
Разом з цим позивач вказує на безпідставне збереження відповідачем коштів в розмірі орендної плати за користування спірними земельними ділянками до укладення відповідних договорів оренди, а саме протягом періоду з 18.06.2021 до 27.03.2023, заборгованість з якої становить 2 289 537,05 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку із фактичним користуванням відповідачем земельними ділянками під належними йому об'єктами нерухомості та вимогою Ради сплатити кошти за таке фактичне користування землею.
При цьому, у межах даного спору сторонами не заперечується необхідність оплати за землю у визначеному Радою розмірі, а також не оспорюється кваліфікація цих правовідносин як кондикційних та таких, що підпадають під регулювання статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду користування землею без договору кваліфікується як безпідставне збереження майна (ст. 1212 Цивільного кодексу України), що дає власнику право вимагати компенсацію за користування (недоотриману орендну плату). Для таких відносин вина користувача не є обов'язковою, важливо лише факт користування.
Відповідно в цій частині суд погоджується із доводами Ради, що за період з 18.06.2021 по 27.03.2023 у відповідача на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України виникло зобов'язання зі сплатити (компенсування) Раді коштів, які він утримав у себе не уклавши в цей період договір оренди.
Заперечення відповідача проти позову зводяться до такого:
- перед прийняттям Радою рішення про надання відповідачу спірних земельних ділянок в оренду Рада висловила волевиявлення звільнити (простити) відповідачу нарахування за статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України про свідчить свідоме виключення із проекту рішення норми про оплату цих коштів, що не відбувається в інших випадках;
- відсутній обов'язок платити (компенсовувати) плату за березень-грудень 2022 року на підставі п.п. 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (надалі - "пільга").
Тобто відповідач оспорює розмір свого зобов'язання та зазначає про існування підстави для його припинення, а тому саме в межах цих доводів суд вирішить цей спір без детального повторювання норм щодо кондиційних зобов'язань, які підтверджуються усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Отже, для повного та всебічного вирішення спору в межах даної справи з урахуванням доводів позивача та заперечень відповідача суду необхідно надати відповідь на такі питання:
1) чи існує волевиявлення Ради про припинення зобов'язання Товариства зі сплати коштів за ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України у спосіб виключення із проектів рішень Ради пунктів про обов'язок відповідача сплатити такі кошти?
2) чи поширюються приписи п.п. 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України на дані правовідносини з огляду на наявність у відповідача рішень Ради про надання спірних земельних ділянок в оренду, які через початок повномасштабного вторгнення не встигли реалізувати?
Щодо першого питання.
Радою заявлено період стягнення плати за фактичне користування землею з 18.06.2021 по 27.03.2023, обумовлений періодом до укладання договорів оренди землі, які укладено 28.03.2023.
За вказаний період відповідачем добровільно було сплачено 2 955 098,04 грн. в якості плати за фактичне користування землею (в розмірі земельного податку), а за розрахунками позивача за встановленою ставкою плати орендної плати за землю (5%) мало бути сплачено 5 244 635,09 грн.
Особливістю даної справи є те, що 18.11.2021 та 16.12.2021 Радою було ухвалено рішення №3656/3697 та №4138/4179, відповідно, за якими вирішено передати в оренду Товариству спірні земельні ділянки, однак ці рішення було реалізовано лише 28.03.2023 шляхом укладення відповідних договорів.
Як було пояснено представниками сторін тривалість виконання відповідних рішень Ради була зумовлена початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України та веденням бойових дій на території в т.ч. міста Києва.
При цьому, будь-яких претензій з приводу зволікання з укладенням договорів оренди спірних земельних ділянок жодна із сторін одна одній не пред'являла, а наявне в матеріалах справи листування між сторонами за період між прийняттям Радою відповідних рішень та укладенням на їх виконання договорів свідчить проте, що тривалий час частково був зумовлений бюрократичним порядком оформлення земельних правовідносин, який полягав в декілька разовому зобов'язанні орендаря актуалізувати по суті наявну у володінні уповноваженого органу Ради інформацію.
Отже, з 18.11.2021 існували рішення Ради про передачу Товариству в користування на умовах оренди спірних земельних ділянок, а тривале (по 27.03.2023) не укладення відповідних договорів оренди не було наслідком протиправної бездіяльності жодної із сторін.
Разом з цим, будучи свідомим у виконанні своїх обов'язків як фактичний землекористувач під належними об'єктами нерухомого майна, Товариство у відповідний період здійснювало добровільну сплату коштів за користування спірною землею в розмірі земельного податку, а в частині доплати різниці (ціна позову), яка становить суму орендної плати за ставкою 5% та сумою, що сплачена ним за цей період, Товариство посилається на дії Ради, які на його думку свідчать про прощення відповідного зобов'язання.
Наведене прощення, на думку Товариства, полягає в тому, що при підготовці проектів рішень Ради про надання спірних земельних ділянок в оренду їх тексти містили пункти про покладення на Товариство обов'язку із сплати коштів за фактичне користування спірними земельними ділянками із розрахунку за ставкою 5% до моменту реєстрації права оренди на такі земельні ділянки, однак в послідуючому ці положення було виключено і тексти рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179 не містять відповідного обов'язку.
Тобто при підготовці відповідних рішення до їх розгляду на сесії до їх проектів було включено пункт про необхідність визначення однією із умов отримання землі в оренду сплата майбутнім орендарем коштів на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за час фактичного користування землею до оформлення договірних відносин та державної реєстрації набутого права оренди.
А саме, проекти рішень Ради про передачу спірних земельних ділянок в оренду Товариству в своїй преамбулі мали посилання на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України та містили пункти 3.8 такого змісту: "сплатити кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки.".
Відповідно до пояснювальних записок №ПЗН-30003 від 13.10.2021 та №ПЗН-31363 від 10.11.2021 до таких проектів включення відповідних пунктів про стягнення коштів за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України обумовлено врахуванням існуючої судової практики (постанов Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №925/449/19, від 27.01.2021 у справі №630/269/16, від 10.02.2021 у справі №200/8930/18).
Суд вітає таку практику Ради (включення до договору обов'язку орендаря доплатити кошти за користування землею за період, що передував укладенню договору), яка з урахуванням усталеної позиції Верховного Суду з цього приводу дозволить зменшити навантаження на суди та юридичний департамент Ради, а також призведе до швидкого одержання Радою цих коштів.
Разом із цим, за наслідками проведення засідань постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин, оформлених протоколами №20/22 від 03.11.2021, №21/23 від 17.11.2021 та №24/26 від 08.12.2021, було підтримано відповідні проекти рішень Ради про передачу спірних земельних ділянок в оренду Товариству з рекомендаціями щодо виключення з преамбул проектів рішень посилань на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України та пункти 3.8, врахування яких і знайшло своє відображення у текстах прийнятих рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179.
Наведене врахування рекомендації і виключення з рішень відповідного обов'язку на переконання відповідача свідчить про волю Ради відмовитися від одержання цих коштів.
В поданих до суду поясненнях представник позивача в якості підстав виключення відповідних пунктів з проектів рішень вказав на те, що питання сплати коштів за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України має вирішуватися шляхом вжиття заходів претензійно-позовного характеру і норми вказаної статті не передбачаються врегулювання цього питання в добровільному порядку. Поряд з цим, вказав, що на практиці є ряд рішень Ради, прийнятих в цей же період, де пункт про сплату безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати також існував в проектах, але в послідуючому був виключений, водночас, мало і місце і прийняття рішень із збереженням відповідного пункту.
Суд в свою чергу відзначає непослідовність дій Ради в цій частині, адже в однакових ситуаціях в одних випадках включається подібний пункт, а в інших виключається, хоча відділи Ради пишуть однакові зауваження.
Беззаперечно така поведінка Ради свідчить про порушення принципу належного урядування, який між іншого вимагає добросовісної поведінки, поваги до прав людини, ефективного використання ресурсів, правової визначеності та відповідальності за власні помилки.
В той же час, зобов'язання припиняються на підставах, які визначені главою 50 Цивільного кодексу України, а стаття 605 цього Кодексу передбачає припинення зобов'язання внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Суд не зміг себе переконати, що описане виключення з проекту спірних рішень Ради свідчить про її дійсне волевиявлення на звільнення Товариства від обов'язку сплати цих коштів (прощення боргу), адже такі рішення (правочини) мають бути чітко сформульовані та очевидно викладені.
Таким чином, сама по собі зміна проектів рішень та непослідовність Ради в підході адміністрування передбачених статтями 1212, 1214 Цивільного кодексу України платежів за періоди, що передують укладанню договорів оренди землі щодо різних орендарів, жодним чином не є підставою для прощення боргу.
Тому суд відхиляє посилання відповідача на те, що із виключенням з преамбул проектів спірних рішень посилань на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України та пунктів 3.8 було припинено його зобов'язання із сплати на підставі вказаних норм коштів за фактичне користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів.
Щодо другого питання.
Дане питання зводиться до поширення передбаченої підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України пільги на правовідносин фактичного користування Товариством спірними земельними ділянками у період березень-грудень 2022 року. Це питання додатково обтяжене особливістю даної справи - наявністю нереалізованих через початок повномасштабної війни рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179 про передачу цих земельних ділянок в оренду Товариству.
Нарахована за ставкою 5% сума платежу за обидві ділянки у період березень-грудень 2022 року становить 2 480 967,67 грн (944 040,13 грн та 1 536 927,54 грн), що перевищує заявлену до стягнення суму (2 289 537,05 грн), а відтак від відповіді на друге питання залежить задоволення чи відмова у задоволенні позову.
Рада посилається на формування останнім часом Верховним Судом практики застосування пільги таким чином, що вона поширюється виключно на випадки існування орендної плати та/або плати за землю, тобто на суб'єктів, які мають укладений договір оренди землі або є власниками/постійними користувачами землі.
Позивач вказує (також судом самостійно встановлено) на існування таких постанов Верховного Суду з цього приводу: від 11.11.2025 у справі №910/8635/24, від 10.02.2026 у справі №908/2849/24, від 02.12.2025 у справі №908/1926/24, від 09.12.2025 у справі №905/1313/24.
Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Формулювання "врахування висновку" надає суду першої інстанції право обґрунтовано не застосувати правовий висновок Верховного Суду, а у даній справі суд не зміг себе переконати у непоширенні пільги на правовідносини щодо користування Товариством спірними земельними ділянками у березні-грудні 2022 року.
Також суд відзначає існування постанови Верховного Суду, обумовленої існування нереалізованим рішення Ради про надання ділянки в оренду у 2022 році (ситуація аналогічна даній справі), в якій в аспекті застосування пільги Верховний Суд назвав це "особливістю фактичних обставин цієї справи" (пункти 37-40 постанови Верховного Суду від 10.02.2026 у справі №910/2211/25).
Здійснюючи власне застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України суд виходить із таких доводів і міркувань.
Історія появи пільги.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України № 2120-IX, яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ доповнено підпунктом 69.14 такого змісту: "Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.".
Цим же законом внесені норми про те, що не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки (п.п. 69.15), екологічний податок (п.п. 69.16) та передбачено звільнення від оподаткування у 2022 році податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності юридичних осіб, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та за об'єкти житлової нерухомості, що стала непридатною для проживання у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та у 2021/2022 роках для фізичних осіб.
За змістом пояснювальної записки метою прийняття законопроекту визначено підвищення необхідного забезпечення військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу Російської Федерації та забезпечення дотримання прав і обов'язків платників податків та контролюючих органів.
Законом України № 3050-IX від 11.04.2023 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" підпункт 69.14 викладено в новій редакції:
"За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.".
Передбачено особливості коригування платниками податку сум, раніше визначених узгодженими та сплаченими до бюджетів всіх рівнів.
Підпункт 69.22 викладено у такій редакції: "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується: 1) за об'єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України:
за 2021 та 2022 роки - за об'єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних осіб;
за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за об'єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності юридичних осіб, та за об'єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб.
Починаючи з 1 січня 2023 року за об'єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, у якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території.".
З пояснювальної записки до цього законопроекту вбачається, що пропонується внесення змін до Податкового кодексу України щодо встановлення особливості нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік та за наступні податкові звітні періоди, включаючи рік, в якому сплине трирічний строк з дати припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", за об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, що були зруйновані чи пошкоджені внаслідок збройної агресії Російської Федерації, незалежно від включення відповідної території до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. Прийняття законопроекту сприятиме налагодженню партнерських відносин між бізнесом та контролюючими органами, а також забезпечить соціальну справедливість при врегулюванні податкових відносин.
Аналогічним чином рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 внесені зміни до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", якими визначено, що з 01.03.2022 до 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.
Таким чином, суть наведеного регулювання звелася до надання владою пільг бізнесу у вигляді звільнення від нарахування та сплати податків (в т.ч. числі плати за землю та податку з житлової нерухомості), обумовленої тимчасовою окупацією збройними формуваннями Російської Федерації території України.
Відмова держави від передбачених законом платежів обумовлена розумінням скрутного становища землекористувачів внаслідок неможливості в повному обсязі користуватися такими земельними ділянками, названого державою налагодженням партнерських відносин між бізнесом та контролюючими органами та установлених з метою забезпечення соціальної справедливості.
Суд розуміє різницю між особами, які законно користуються земельною ділянкою під належним їм об'єктом нерухомості без укладання договору оренди та орендарями земельних ділянок на підставі договору оренди.
Хоча перші і не є платниками орендної плати за землю, проте по суті (в т.ч. з урахуванням кондиційних механізмів) мають обов'язок сплати того самого розміру, що б і мали при укладанні договору оренди, проте на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
В розумінні взаємовідносин із власником землі та державою, як перші, так і другі є законними користувачами землі, а відтак надання пільги одним без надання пільги іншим носять ознаки дискримінації перших по відношенню до других.
Такий висновок висновується на підставі того, що метою запровадження даної пільги було не стимулювання перших укласти договори найму та врегулювати свої правовідносини користування землею (в цьому випадку стимулювання других було б виправданим та доречним).
Дійсною метою прийняття спірної норми (п.п. 69.14) та запровадження пільги було бажання держави допомогти фізичним і юридичним особам в тяжкі для всієї держави часи, коли як ведення бізнесу, так і повноцінне використання будь-якої земельної ділянки (в т.ч. під об'єктом нерухомості) було ускладнене через агресію збройних формувань Російської Федерації.
Неможливість повноцінного використання землі була об'єктивно спричинена злочинними діями окупаційних військ Російської Федерації та в однаковій мірі мала вплив як на користувачів землі на підставі договору оренди, так і користувачів землі під об'єктами нерухомості, які користуються землею без договору.
У зв'язку із наведеним, тлумачення застосування цієї норми виключно до категорій осіб, відмінних від користувачів земельних ділянок, розташованих під об'єктами нерухомості, матиме формальний та дискримінаційний характер, не враховуватиме мету запровадження законодавцем відповідної норми (пільги).
Буквальний зміст норми та аналогії.
Диспозиція підпункту 69.14 містить формулювання "перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб", що дає підстави вважати про можливість її поширення на користування землею власником нерухомості без оформленого договору найму.
Рада посилається на недопустимість застосування аналогії та вказує на поширення положень Податкового кодексу України виключно до відносин з плати за землю, якими є земельний податок та орендна плата за землю.
Суд відзначає непослідовний підхід Ради до цього питання, адже в інших випадках, які суд опише пізніше, як Рада, так і Верховний Суд застосовують аналогії закону та допускають поширення приписів Податкового кодексу України на правовідносини користування землею власником нерухомості без укладеного договору оренди:
- застосування та індексація нормативної грошової оцінки для визначення розміру платежу (пункти 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України);
- пропорційне визначення платежу при належності будівлі двом і більше співвласникам (п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України);
- щодо належних доказів на обґрунтування оцінки землі (п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України).
Таким чином, як Рада у позові, так і суди у численних судових рішеннях застосовують норми Податкового кодексу України для регулювання відносин щодо кондиційних зобов'язань по сплаті відшкодування за статтями 1212, 1214 Цивільного кодексу України до власників нерухомості, які користуються землею під такими об'єктами без укладеного договору.
Органи податкової служби приймають від таких осіб податкові декларації з плати за землю, що зумовлює у наступному узгодженість таких зобов'язань та їх стягнення у передбаченому Податковим кодексом України порядку.
Відповідач, не будучи платником плати за землю за Податковим кодексом України, добросовісно подавав передбачені Податковим кодексом України податкові декларації з плати за землю, їх корегував та за спірний період сплатив 2 955 098,04 грн.
Держава в особі фіскальних органів визнавало його платником з плати за землю та прийняла ці кошти, але коли дійшла мова про поширення на відповідача пільги, то Рада вказує, що відповідач не є платником плати за землю і взагалі норми Податкового кодексу України на нього не поширюються.
Відтак, має місце ситуації, коли у всіх зручних державі випадках вона визначає описану ситуацію користування землею без укладеного договору як таку, що регулюється Податковим кодексом України, проте у випадку надання пільги - з'являється зворотній висновок - про не поширення та не регулювання Податковим кодексом України цих правовідносин.
Вимога щодо "якості закону" та обов'язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч. 1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що "кожному гарантується право знати свої права і обов'язки". Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов'язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов'язки.
Наведене свідчить про поширення передбаченої п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України пільги на всіх осіб, які добровільно подавали податкові декларації з плати за землю та платили кошти, безвідносно до укладених договорів оренди, що висновується з принципу верховенства права, правової визначеності та застосування найбільш сприятливого для особи способу тлумачення закону.
Щодо судової практики.
Описана позивачем та знайдена судом судова практика Верховного Суду (зокрема постанови від 11.11.2025 у справі №910/8635/24, від 10.02.2026 у справі №908/2849/24, від 02.12.2025 у справі №908/1926/24, від 09.12.2025 у справі №905/1313/24) ґрунтується на висновуванні аналізу пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ "Перехідні положення", викладеному в постановах від 29.10.2024 у справі №620/5747/23, від 25.02.2025 у справі №908/929/24 та від 01.07.2025 у справі №908/1301/24 (останні дві містять врахування висновків у справах №620/5747/23 та №922/2378/20).
Разом з тим, справа №908/929/24 стосувалася користування земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди, а тому суд відхиляє посилання відповідача на цю постанову Верховного Суду, яка сама по собі не містить жодного регулювання щодо непоширення спірної пільги на ситуації користування землею без договору.
Справа №922/2378/20 розглянута до появи норми закону (пільги) - п.п. 69.14 п. 69 Розділу ХХ Податкового кодексу України, адже норма закону прийнята у березні 2022 року, а постанова у справі №922/2378/20 ухвалена 27.04.2021.
Справа адміністративної юрисдикції №620/5747/23 (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.10.2024) стосувалася правомірності податкової вимоги ТОВ "Текссил" щодо податкового боргу за період дії п. 69.14 п. 69 розділу XX Податкового кодексу України.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду вказав, що "Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссил» мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельної ділянки, яка розташована в місті Чернігів по проспекту Миру, 283», але відмовив у позові через те, що «право осіб на звільнення від сплати податку відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України реалізується шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій із зменшенням відповідних податкових зобов'язань.".
Жодного висновку про не поширення цієї норми на осіб, які є користувачами землі без укладеного договору оренди, постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду не містить, а численні судові рішення окружних та апеляційних адміністративних судів з цього приводу свідчать про поширення п.п. 69.14 п 69 (пільги) на будь-якого платника, який подав податкову декларацію з плати за землю.
Суд вважає, що тлумачення застосування п.п. 69.14 п. 69 Розділу ХХ Податкового кодексу України має здійснюватися в першу чергу з урахуванням мети прийняття законодавцем такої пільги та на підставі принципу "якості закону", що було описане раніше.
В будь-якому випадку, позивач з посиланням на судову практику вказує, що "у спірний період відповідач здійснив користування земельною ділянкою комунальної форми власності без достатньої правової підстави та за рахунок територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради фактично зберіг кошти, які мав сплатити за користування відповідною земельною ділянкою..".
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту, тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Тобто визначальним для висновку про стягнення коштів за ст. 1212 Цивільного кодексу України є те, що відповідач "зберіг кошти, які мав сплатити за користування відповідною земельною ділянкою" та "збагатився за рахунок Ради" за відсутності правової підстави.
Суд не може не звернути увагу, що розмір плати на яку "збагатився відповідач" та "зберіг у себе" у даній категорії справ визначається саме за методикою розрахунку орендної плати за землю та не може її перевищувати.
За загальним правилом ця сума визначається із розрахунку орендної плати яку б одержала Рада при існуванні правової підстави (укладеному договорі оренди землі).
У періоді березень - грудень 2022 року ніхто не звертає увагу на той факт (навіть якщо тлумачити п.п. 69.14 п. 69 обмежено), що у разі існування договору оренди - Рада б не одержала нічого від такого орендаря.
Відтак, про яке збагачення відповідача чи збереження коштів Ради у цей період можна вести мову, коли б у разі існування договору оренди Рада б одержала нуль гривень.
Безвідносно до суті тлумачення п.п. 69.14 п. 69 - широкого чи обмеженого - механізм обрахунку розміру "збережених коштів"/"збагачення особи за рахунок Ради" виключає нарахування суми такого збагачення більше суми, яку б Рада одержала від особи, яка уклала договір.
У вимогах Ради в цій частині суд вбачає ознаки непослідовної поведінки, адже законом та власним рішенням Ради остання звільнила осіб від обов'язку сплати орендної плати, проте Рада позивається до інших користувачів і вимагає з них кошти, вказуючи на їх "збагачення за рахунок Ради". Представником не пояснено суті рішення Ради та закону про звільнення осіб від плати за землю та як це узгоджується із звинуваченнями у збагаченні за рахунок особи, яка добровільно відмовилася від одержання таких коштів.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - "Перелік", визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004.
Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 до 30.04.2022 вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій, а тому земельні ділянки у місті Київ підпадають під регулювання п.п. 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Зміст п.п. 69.14 п. 69 Розділу ХХ Податкового кодексу України у березні - грудні 2022 року було сформульовано таким чином, що норма поширювалася у разі ведення бойових дій на території безвідносно до тривалості таких дій.
Таким чином, відповідач за користування землею у період березень - грудень 2022 року на підставі вказаної пільги не мав сплачувати кошти, а тому нарахована позивачем сума за весь час користування (18.06.2021 - 27.03.2023) має бути зменшена на сплачені відповідачем в якості плати за землю у вказаний період кошти.
Щодо добросовісності, справедливості та верховенства права.
В аспекті раніше згаданої особливості даного спору, з 18.11.2021 та 16.12.2021 існували рішення міської ради про передачу відповідачу в користування на умовах оренди земельних ділянок та не укладення договорів оренди землі фактично відбулося внаслідок початку активних бойових дій у місті Києві.
Судом не було встановлено факту зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договорів оренди землі з урахуванням наявних рішень міської ради про передачу відповідачу в користування на умовах оренди спірних земельних ділянок, зловживання своїми правами у період з 18.11.2021 до 27.03.2023, а навпаки враховано надмірну бюрократизацію порядку укладення відповідних договорів (встановлення обов'язку відповідача по актуалізації інформації, яка наявна в розпорядженні відповідного уповноваженого органу ради), що ще більше відтермінувало укладення договорів на тлі повномасштабної військової агресії.
Очевидним є те, що наслідком прийняття міською радою рішень про передачу відповідачу в користування на умовах оренди землі повинно було б бути укладення договорів оренди такої землі, чому перешкодили активні бойові дії та надмірний бюрократичний формалізм уповноважених органів місцевого управління, а укладення таких договорів надало б можливість землекористувачу не сплачувати орендну плату за цим договором у період активних бойових дій.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №686/9834/17-ц, від 28.10.2020 у справі №372/4029/18, від 09.06.2021 у справі №948/393/20.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Таким чином, при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти сплаті потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства і договори, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
При цьому відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відтак, нарахування для відповідача у березні - грудні 2022 року плати та незастосування для нього пільги при наявності у нього рішень Ради про надання землі в оренду, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, що узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 10.02.2026 у справі №910/2211/25 (пункти 33-40) та є додатковою і самодостатньою підставою для зменшення нарахованої позивачем суми.
Таким чином, відповідач у спірний період мав сплачувати за користування землею по ставці 5% (з 18.06.2021 по 28.02.2022 і з 01.01.2023 по 27.03.2023) і по ставці 0% з 01.03.2022 по 31.12.2022, а тому загальна сума коштів, які мав сплатити відповідач становить 2 748 713,63 грн (5 244 635,09 грн - обрахована Радою в позові загальна сума, - 2 495 921,46 грн - сума за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 за ставкою 5%).
Як підтверджується матеріалами справи і не заперечується позивачем відповідачем фактично сплачено за вказаний період 2 955 098,04 грн, що перевищує суму коштів, яка підлягала сплаті, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на викладене позивачем не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи доказів існування обставин, з якими приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачають можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у розмірі 2 289 537,05 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог Ради в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віском" (03062, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 67; ідентифікаційний код 23739647) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 289 537,05 грн відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача на оплату судового збору покласти на Київську міську раду.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 19.03.2026.
Суддя Роман БОЙКО