ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.03.2026Справа № 910/15793/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/15793/25.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма» (14000, м. Чернігів, вул. Мстиславська, буд. 9)
До Фізичної особи-підприємця Железняка Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 )
Про стягнення 152892, 49 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Железняка Андрія Вікторовича про стягнення 152 892, 49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару №5 від 12.03.2025 у розмірі 150 036, 40 грн. Позивач, у свою чергу, здійснив оплату вказаного рахунку, проте відповідач не поставив позивачу обумовлений товар та не повернув грошову суму попередньої оплати.
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача 152 892, 49 грн, з яких: 150036, 40 грн - основний борг; 900, 22 грн - 3% річних у розмірі; 1 955, 87 грн - інфляційні втрати.
23.12.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, залишив її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 23.12.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
29.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
06.01.2026 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/15793/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, встановлені судом.
Фізична особа-підприємець Железняк Андрій Вікторович, як постачальник (відповідача) виставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма», як покупцю (позивач) рахунок на оплату №5 від 12.03.2025 на поставку товару: (1) картонна коробка 600*500*400 у кількості 2600 шт. у сумі 147 368, 00 грн без ПДВ (56, 68 грн за штуку); (2) картонна коробка 400*240*210 у кількості 140 шт. у сумі 2 668, 40 грн без ПДВ (19, 06 грн за штуку). Загальна сума - 150 036, 40 грн без ПДВ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма» оплатило в повному обсязі виставлений ФОП Железняк А.В. рахунок №5 від 12.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №374 від 12.03.2025.
22.09.2025 позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу вимогу вих.№63/25 від 22.09.2025 про поставку оплаченого за рахунком №5 від 12.03.2025 товару протягом 7 днів з моменту отримання вимоги або повернути грошові кошти попередньої оплати.
Однак, ФОП Железняк А.В. не поставив покупцю обумовлений товар.
З огляду на зазначені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 150 036, 40 грн попередньої оплати та додатково у порядку статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 900, 22 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 955, 87 грн.
ІI. Предмет позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 152 892, 49 грн (основний борг, 3% річних, інфляційні втрати).
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позивач здійснив повну переплату за поставку обумовленого товару у розмірі 150 036, 40 грн. Відповідач у свою чергу не виконав власних зобов'язань та не поставив позивачу товар.
IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Суд констатує, що відповідач в силу приписів частини 6, 7 статті 6, пункту 2 частини 6, частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 17, 37, 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомуційної системи, затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 та згідно пункту 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі №459/3660/21 належним чином повідомлений про розгляд даної справи та можливість подати відзив на позовну заяву, що підтверджується повідомлення про доставку процесуального документу, а саме ухвали від 06.01.2026 (про відкриття провадження у справі) до електронного кабінету ФОП Железняк А.В. (відповідач), яке міститься в матеріалах справи.
Так, ухвалу від 06.01.2026 відповідач отримав 06.01.2026 о 20:50.
Тому, в силу приписів абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України вважається, що відповідач отримав ухвалу суду від 06.01.2026 - 07.01.2026.
Однак, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/15793/25, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи підтверджується факт існування між сторонами договірних зобов'язань та в якій формі вони були узгоджені?
- чи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати?
- чи підтверджується факт, що відповідач не поставив позивачу обумовлений товар?
- чи правомірно позивач нарахував 3% річних, інфляційні втрати відповідачу?
- чи правильно позивачем визначені періоди прострочення?
- чи обґрунтовано позивачем розрахунок сум, що підлягає стягненню?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
(1) Щодо основного боргу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 стаття 203 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (частина 1 стаття 207 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 стаття 639 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 стаття 638, частина 1 стаття 640, частина 1 стаття 641, частина 1-2 стаття 642 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 стаття 173 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (частина 1 стаття 179 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 2, 3 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (частина 7 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 стаття 184 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 стаття 181 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання, здійснення та отримання коштів попередньої оплати). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №5 від 12.03.2025 із зазначенням номенклатури товару на загальну суму 150 036, 40 грн без ПДВ.
Таким чином, відповідач здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір.
Позивач здійснив повну оплату за рахунком №5 від 12.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №374 від 12.03.2025 на суму 150 036, 40 грн з призначенням платежу: «оплата за гофроящик, згідно рахунку №5 від 12.03.205р. Без ПДВ».
Тобто, позивач вчинив дії, які засвідчують його бажання укласти договір, і такі дії є прийняттям пропозиції.
Отже, позивач здійснив попередню оплату у загальному розмірі 150 036, 40 грн, а відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, який вказаний у рахунку №5 від 12.03.2025.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 1, 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).
З огляду на фактичні обставини та вищезазначені приписи законодавства, судом встановлено, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір поставки, шляхом надання відповідачем позивачу рахунку на оплату та здійснення останнім на користь відповідача попередньої оплати.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати) позивачем між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 1, 2 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 стаття 530 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач 22.09.2025 засобами поштового зв'язку направив на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказане у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадський формувань вимогу вих.№63/25 від 22.09.2025 про поставку оплаченого за рахунком №5 від 12.03.2025 товару або повернути суму попередньої оплати у розмірі 150 036, 40 грн протягом 7 днів з моменту отримання вимоги. Вказана вимога надіслана відповідачу за поштовою накладною №0407325478201.
Згідно відомостей «трекінг» АТ «Укрпошта» вимогу вих.№63/25 від 22.09.2025 відповідач отримав 30.09.2025.
Відтак, відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар за рахунком №5 від 12.03.2025 або повернути суму попередньої оплати до 07.10.2025 включно.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Тобто повернення авансу (попередньої оплати) замовнику у повному обсязі можливе у випадку повного невиконання виконавцем своїх зобов'язань за договором.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 стаття 693 Цивільного кодексу України).
Отже, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №909/524/18.
Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17.
Суд констатує, що у матеріалах справи наявна вимога, яка направлена відповідачу про поставку товару або повернення суми попередньої оплати протягом 7-ми днів з моменту отримання такої вимоги (зазначено вище).
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач здійснив поставку товару за рахунком №5 від 12.03.2025 або повернув попередньо сплачені грошові кошти у розмірі 150 036, 40 грн за непоставлений товар.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем, який належним чином повідомлений про розгляд даної справи, доказів належного виконання своїх обов'язків за спрощеним договором поставки надано не було, обставин наявності заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі не спростовано, контррозрахунок не надано.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 150 036, 40 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
(2) Щодо 3% річних та інфляційних втрат.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 900, 22 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 955, 87 грн.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, позивач наділений правом здійснювати нарахування відповідачу 3% річних і інфляційні втрати за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов'язання, в даному випадку неповернення відповідачем суми попередньої оплати за непоставлений товар.
Позивач розпочинає здійснювати таке нарахування з 01.10.2025 по 12.12.2025.
В ухвалі від 23.12.2025, суд пропонував позивачу надати обґрунтування визначення заявлених боргових періодів, проте, позивач не надав таких обґрунтувань.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач вимагав у відповідача повернути суму попередньої оплати (за умови не поставки товару) у направленій відповідачу вимозі вих.№63/25 від 22.09.2025 протягом 7-ми днів з моменту її отримання.
Вказану вимогу, відповідач отримав 30.09.2025, а тому з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України, зобов'язаний був повернути суму попередньої оплати до 07.10.2025.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу попередньої оплати, прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання розпочинається з 08.10.2025.
Тому, суд здійснивши перерахунок 3% річних з 08.10.2025 по дату визначену позивачем зазначає, що стягненню підлягає 813, 90 грн.
Щодо інфляційних втрат, суд зазначає, що стягненню підлягає сума, яка розрахована позивачем (1 955, 87 грн), оскільки порушення відповідачем грошового зобов'язання відбулось до 15 числа поточного місяця, а тому згідно роз'яснень Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2019 у справі №910/13071/19) сума боргу індексується за період з урахуванням цього місяця.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судового збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, у відповідності до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що спір в даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а саме не поставки оплаченого позивачем товар та не повернення попередньої суми оплати, суд на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає судовий збір на відповідача в повному обсязі.
(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн та в прохальній частині позову просив судові витрати розподіли у визначеному законом порядку..
Суд звертає увагу, що згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а тому стадія судових дебатів не передбачається, суд констатує, що позивачу необхідно було подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу або заяву, що такі докази будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду до закінчення розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, але в будь якому разі до моменту написання рішення.
Таким чином, позивач не зазначив, що відповідні докази будуть подані у відповідності до абзацу 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не конкретизував, в якій саме строк, передбачений зазначеною нормою (до закінчення судових дебатів; протягом 5 днів після ухвалення рішення суду) будуть подані відповідні докази щодо понесення судових витрат (на професійну правничу допомогу), тому суд вирішує питання щодо розподіл судових витрат позивача в даному рішенні.
Враховуючи те, що позивачем взагалі не надано будь - яких доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами оплати на професійну правничу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма» до Фізичної особи-підприємця Железняка Андрія Вікторовича про стягнення 152 892, 49 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Железняка Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Універсальна Фірма» (14000, м. Чернігів, вул. Мстиславська, буд. 9; ідентифікаційний код: 37815546) борг у розмірі 150 036 (сто п'ятдесят тисяч тридцять шість) грн 40 коп., 3% річних у розмірі 813 (вісімсот тринадцять) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 955 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. В іншій частині вимог відмовити, а саме щодо стягнення 3% річних у розмірі 86, 32 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких