ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
(додаткова)
18 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1235/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: О.Ю Аленіна, І.Г. Філінюка,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (вх.№808/26, вх.№809/26)
про ухвалення додаткового рішення
за результатом розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 (суддя Л.М. Ільєва, м.Миколаїв, повне рішення складено 04.11.2025)
та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард»
на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 (суддя Л.М.Ільєва, м. Миколаїв, повну ухвалу підписано 24.11.2025)
у справі №915/1235/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард»
про стягнення збитків в загальному розмірі 309686,81 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про усунення перешкод у користуванні позивачем нерухомим майном шляхом зобов'язання відповідача демонтувати за власний рахунок металеві труби з частковою теплоізоляцією з частини нерухомого майна, розміщеного за адресою: м.Миколаїв, вул. Мала Морська, 108/2, а саме: з 7 стовпів споруди №49, та стягнення з відповідача збитків у розмірі 309686,81 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2024 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1235/24 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2024 у справі №915/1235/24 закрито провадження в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про усунення перешкод у користуванні майном у зв'язку з відмовою позивача від вказаних позовних вимог на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про стягнення збитків у загальному розмірі 309686,81 грн відмовлено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковою ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією №9457 від 02.10.2025 на суму 6138,64 грн, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат у справі №915/1235/25 (вх. №16442/24 від 30.12.2024) задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн, витрати на сплату правової (правничої) допомоги (50%) в сумі 7500,00 грн.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» задоволено частково. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення заяви. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, понесених у суді першої інстанції. В іншій частині заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, понесених у суді апеляційної інстанції. Доручено Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Іншою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» залишено без задоволення. Додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі № 915/1235/24 залишено без змін.
Супровідним листом 18.02.2026 матеріали справи №915/1235/24 направлено за належністю до Господарського суду Миколаївської області.
25.02.2026 та 26.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» надійшли заяви (вх.№808/26, вх.№809/26) про ухвалення додаткового рішення, відповідно до яких заявник просив:
1)ухвалити додаткову постанову у справі № 915/1235/24, якою вирішити питання про розподіл судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс», понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, понесених у зв'язку з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24;
2)ухвалити додаткову постанову у справі №915/1235/24, якою вирішити питання про розподіл судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс», понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/1235/24; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, понесених у зв'язку з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/1235/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 відкладено вирішення питання щодо заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про ухвалення додаткового рішення до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1235/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
26.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Асгард» надало заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до яких просило зменшити заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 до 0 грн, посилаючись на те, що стягнення повної вартості послуг у сумі 5000,00 гривень не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція). Крім того, відшкодування їх повної вартості матиме надмірний фінансовий тягар для відповідача.
06.03.2026 матеріали справи №915/1235/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Згідно із частиною третьою статті 244 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розподілу судових витрат та судового збору» №4508-IX від 18.06.2025, який набрав чинності 16.07.2025) суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що заявник просить прийняти додаткову постанову в частині вирішення питання про судові витрати, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 постановлено розглянути заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (вх.№808/26, вх.№809/26) про ухвалення додаткового рішення в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу у строк до 13.03.2026 надати свої міркування та/або заперечення щодо вказаних заяв про ухвалення додаткового рішення.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду заяв щодо витрат у зв'язку із розглядом справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу розглядаються у розумний строк.
Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025
Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Як зазначалось, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про стягнення збитків у загальному розмірі 309686,81 грн відмовлено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» задоволено частково. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення заяви. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, понесених у суді першої інстанції. В іншій частині заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, понесених у суді апеляційної інстанції. Доручено Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Обґрунтовуючи подану до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач зазначив, що оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» і стягнув на його користь витрати на правничу допомогу, виходячи з принципу взаємності та пропорційності, суд зобов'язаний був також розподілити витрати позивача, які є підтвердженими, розумними та безпосередньо пов'язаними з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Проте колегія суддів вважає такі доводи позивача необґрунтованими, виходячи з того, що за результатами розгляду спору у даній справі у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про стягнення збитків у загальному розмірі 309686,81 грн відмовлено, відтак, спір був вирішений на користь відповідача.
Отже, у відповідача виникло право стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу. Разом з тим, оскільки у задоволенні позову про стягнення збитків відмовлено повністю, позивач не є особою, на користь якої ухвалено рішення, і не має права на відшкодування судових витрат.
Також за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 його було скасовано в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення заяви.
При цьому, частково задовольняючи заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат не порушило принцип змагальності сторін та не завадило позивачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат, і наведені відповідачем доводи про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у даній справі у частині відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу знайшли своє підтвердження. Крім того, апеляційний суд встановив, що з огляду на умови договору про надання правової допомоги та надані відповідачем докази в обґрунтування понесених ним судових витрат у Господарському суді Миколаївської області, витрати на правову допомогу є пов'язаними з даною справою, підтвердженими та відповідають фактично наданим послугам.
Водночас за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Миколаївської області про відмову відповідачу у розподілі його судових витрат на правничу допомогу і розглянув відповідну заяву відповідача, стягнувши на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, понесених у суді першої інстанції під час розгляду позовної вимоги про стягнення збитків. Водночас обмеження апеляційним судом розміру витрат відповідача на правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача витрат останнього на правничу допомогу, враховуючи, що спір про стягнення збитків був вирішений на користь відповідача.
Стосовно доводів позивача про те, що оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати можуть бути покладені на нього незалежно від результатів вирішення спору, колегія суддів зазначає наступне.
На відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах першій та четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, в частинах п'ятій - сьомій і дев'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що частина дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19.
У вирішенні доводів позивача про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору, Південно-західний апеляційний господарський суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19. Зокрема, у означеній додатковій постанові Велика Палата Верховного Суду викладала висновки про те, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, має бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Разом із тим, мотивувальні частини ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень по суті спору не містять висновків стосовно того, що спір у цій справі виник саме з неправильних дій відповідача, у зв'язку з чим апеляційний суд не вбачає підстав для застосування у даному випадку частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат на правничу допомогу.
Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025
Додатковою ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією №9457 від 02.10.2025 на суму 6138,64 грн, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат у справі №915/1235/25 (вх. №16442/24 від 30.12.2024) задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн, витрати на сплату правової (правничої) допомоги (50%) в сумі 7500,00 грн.
Враховуючи положення частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондуються з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про судовий збір», та з огляду на те, що судом прийнято відмову позивача від частини позовних вимог і провадження у справі в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном закрито, суд першої інстанції вважав за можливе повернути позивачу з Державного бюджету України 50% сплаченого позивачем судового збору за подання позову з вимогою немайнового характеру, що складає 1211,20 грн (2422,40 грн х 50%), а сплачений позивачем судовий збір в іншій частині - 50% за подання позовної заяви немайнового характеру та 7500,00 грн, що складає половину (50%) понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу за подання позову, стягнути з відповідача відповідно до положень другого речення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відмова позивача від частини позовних вимог про усунення перешкод обумовлена добровільним виконанням відповідачем цієї вимоги після прийняття судом позовної заяви у даній справі до розгляду.
Предметом апеляційного оскарження у цій справі була додаткова ухвала Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 в частині розподілу судових витрат. Переглядаючи вказану ухвалу суду за апеляційною скаргою відповідача, апеляційний суд керувався тим, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов'язані з розглядом справи, і це право закріплено в частині третій статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний суд зазначив, що враховуючи, що розгляд немайнової вимоги про усунення перешкод у користуванні майном закінчився закриттям провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від цієї позовної вимоги з підстави її виконання відповідачем, суд першої інстанції за таких обставин правильно застосував статтю 130 Господарського процесуального кодексу України «Розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду».
Колегія суддів при апеляційному перегляді додаткової ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 не виявила у діях суду порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення, у зв'язку з чим постановою від 09.02.2026 залишила вказану додаткову ухвалу суду без змін, однак при цьому не вирішила питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом додаткової ухвали в апеляційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити у першій заяві по суті спору попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20. постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19).
З матеріалів справи вбачається, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» - адвокат Фігель С.І. у відзиві на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 зазначав про те, що фактичні витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на професійну правничу допомогу, яка йому надається у даній справі адвокатом Фігелем С.І. в суді апеляційної інстанції з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард», становлять 5000,00 грн, що підтверджується доказами, долученими до відзиву.
Отже, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Із наявних в матеріалах справи і наданих позивачем документів вбачається, що 05.01.2024 між адвокатом Фігелем С.І. (адвокатом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (клієнтом) укладено договір №ЮО-566 про надання правової допомоги від 05.01.2024 (надалі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого предметом цього договору є надання адвокатом правової допомоги клієнту, а саме, здійснення захисту прав та представництво інтересів клієнта в усіх державних органах та установах, недержавних організаціях усіх видів власності, а також в судах усіх юрисдикцій, в тому числі, на стадії апеляційного і касаційного провадження.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що згідно з досягнутою сторонами домовленістю адвокат зобов'язується здійснити захист прав, свобод і законних інтересів клієнта, зокрема: представництво його інтересів в усіх судах України (судах першої інстанції, апеляційних та касаційних інстанцій), органах МВС України та в усіх органах прокуратури; в державних органах і установах, недержавних організаціях, підприємствах усіх видів власності; перед фізичними та юридичними особами, а також не юридичними особами.
Відповідно до пункту 2.5.3. договору клієнт зобов'язується оплатити гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання згідно з рахунками та актами виконаних робіт, підписаними клієнтом та адвокатом.
Згідно із пунктом 3.1. договору для виконання умов цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (клієнт) надає адвокату Фігелю С.І. право здійснювати захист його прав, свобод і законних інтересів та представництво його інтересів в усіх державних і недержавних установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі і в органах державної влади та управління, зокрема, в слідчих органах МВС України (в тому числі під час досудового слідства), а також бути представником клієнта в судах всіх інстанцій при розгляді цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, включаючи стадії апеляційного і касаційного провадження та виконання рішень, перегляду постанови, рішення, ухвали, розгляду постанови за нововиявленими та винятковими обставинами з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, свідку, третій особі, скаржнику, потерпілому, стягувану, боржнику, заявнику, зацікавленій особі, за виключенням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій, які згідно з чинним законодавством клієнт має виконувати лише особисто.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідних узгоджених клієнтом рахунках та актах, які є додатками до цього договору та свідчать про виконання адвокатом своїх зобов'язань.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
В подальшому, на виконання умов договору адвокатом сформовано рахунок №24 від 15.12.2025 на суму 5000,00 грн.
Вказаний рахунок був сплачений позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №11702 від 15.12.2025 на суму 5000,00 грн.
18.12.2025 між адвокатом Фігелем С.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» складено та підписано акт №13 здачі-приймання виконання робіт за договором про надання правової допомоги №ЮО-566 від 05.01.2024, відповідно до якого адвокатом було в повному обсязі виконано роботи по рахунку №24 від 15.12.2025 до договору про надання правової допомоги №ЮО-566 від 05.01.2024, а саме: надання клієнту правової (правничої) допомоги у підготуванні та поданні до Південно-західного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/1235/24.
Проаналізувавши документи, які додані до заяви про розподіл судових витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Апеляційний суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, про які вже зазначалося вище по тексту цієї постанови.
Як неодноразово вказував Верховний Суд, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 Господарського процесуального кодексу України, є належними і допустимими.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката є пов'язаними з даною справою, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.
Доводи скаржника про те, що розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності є лише припущеннями, які ґрунтуються на суб'єктивній оцінці позивачем вартості адвокатських витрат.
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» залежить від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Отже, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відповідача на додаткову ухвалу суду було відмовлено, з огляду на обсяг наданих послуг та документальне підтвердження позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00грн, а також беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на правничу допомогу мають бути покладені на Товариство з обмеженою відповідальністю «Асгард» у повному обсязі, а саме, у сумі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 244, 281, 282, 284
Господарського процесуального кодексу України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24, - залишити без задоволення.
Відмовити у прийнятті додаткової постанови про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 у справі №915/1235/24.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції в частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/1235/24, - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» 5000 /п'ять тисяч / гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асгард» на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/1235/24.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 18.03.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя І.Г. Філінюк