Справа № 635/1867/26
Провадження № 3/635/1019/2026
19 березня 2026 року Суддя Харківського районного суду Харківської області Якішина О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП,
21.02.2026 р. о 14-32 год. у с-щі Рогань по вул. Квітковій, 1 водій ОСОБА_1 керував автомобілем Mitsubishi Grandis н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: виражений запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою DRAGER 6820 та у закладі охорони здоров'я відмовився. Правопорушення вчинене повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи. Причини неявки суду не повідомив. Враховуючи те, що ОСОБА_1 без поважних причин не з'явився до суду, будь-яких заяв від нього не надходило, доказів поважності причини неявки в судове засідання суду не надав, а тому суд вважає причини його неявки не поважними.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Отже, обставини неявки у судове засідання ОСОБА_1 , якому було відомо про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення та направлення складених матеріалів до суду, дають підстави стверджувати про неналежне здійснення ним своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що призводить до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті.
Приймаючи до уваги, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило, причини його неявки до суду визнано неповажними та, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, вважає повністю доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України на водія покладено обов'язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 2 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, підтверджується наступними доказами, дослідженими судом:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 597540 від 21.02.2026 року, в якому викладені обставини порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під випливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції до КНП ХОР ОКНЛ від 21.02.2026 року, в якому зазначено про те, що огляд ОСОБА_1 не проводився;
- копією посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 ;
- копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;
- довідкою інспектора САП Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області Єпіхіної В., згідно якої ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП постановою Слобідського районного суду м. Харкова від 16.02.2026 р., згідно якої на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік;
- постановою Слобідського районного суду м. Харкова від 16.02.2026 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік;
- постановою серії ЕНА № 6701689 від 21.02.2026 р. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП;
- відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, яким підтверджений факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров'я.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За приписами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зазначені докази суд вважає належними та допустимими, виходячи з наступного.
Наданий суду відеозапис є безперервним та в достатній мірі відтворює обставини скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, і сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, оскільки не містить ознак фальсифікації та фабрикації.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
На переконання суду, сукупності наявних в матеріалах справи доказів достатньо для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 33 КпАП України, при накладенні стягнення за правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Враховуючи характер скоєного ОСОБА_1 правопорушення, ступінь його вини, особу порушника, стосовно якого даних, які б з негативного боку його характеризували, суду не надані, відсутність обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, суд піддає останню адміністративному стягненню у межах санкції ч. 2 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами без оплатного вилучення транспортного засобу.
Крім того, згідно ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку покладено таке стягнення.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 665,60 грн.
Керуючись ст.ст. 33, 221, 283, 130 ч.2 КпАП України, Законом України «Про судовий збір» -
ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КпАП України, та призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету- 21081300, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, отримувач коштів Отримувач ГУК Харківськ обл/Харкiвобл/21081300, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код суду (ЄДРПОУ)- 02894007, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави на розрахунковий рахунок - UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106, МФО-899998, код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код суду (ЄДРПОУ) - 02895834, судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги через Харківський районний суд Харківської області.
Суддя О.М.Якішина