Номер провадження 22-ц/821/696/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/2785/24 Категорія: 304090000 Колісник Л. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
17 березня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіВасиленко Л. І., Карпенко О. В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Білецького Є. В. на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 (повний текст складено 23.12.2025, суддя в суді першої інстанції Колісник Л. О.) у цивільній справі за позовом АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,
у грудні 2024 року АТ «СЕНС БАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість розраховану на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду від 16.06.2021 у справі № 697/561/15ц, яка станом на 23.02.2022 становить 219 108,29 грн, з яких: 45 407,85 - сума заборгованості за 3%; 173 700,44 грн - сума інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.05.2012 між ПАТ «Сведобанк» та ПАТ «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.
15.06.2021 між ПАТ «Дельта банк» та АТ «Альфа банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в т.ч. за кредитним договором №2301/0608/88-1026 від 18.06.2008, укладений між ВАТ «Сведобанк» (правонаступник ПАТ «Сведобанк») та ОСОБА_1 .
Відповідно, до АТ «Альфа банк» (після зміни найменування банку - АТ «Сенс банк») перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором, за яким кредитор зобов'язувався надати відповідачеві кредит у сумі 50 000, 00 USD у строк з 18.06.2008 до 17.06.2018, а відповідач зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту.
Кредитор свої зобов'язання виконав, відповідач зобов'язання не виконує та має заборгованість за кредитом.
Відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.06.2021 у справі № 697/561/15-ц за позовом ПАТ «Альфа банк» до ОСОБА_1 позов задоволено, стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №2301/0608/88-1026 від 18.06.2008 станом на 01.02.2015 в розмірі 305 396, 48 грн, а саме: за кредитом - 295 327, 58 грн, по відсотках - 8 986, 33 грн, пені -1082, 57 грн. та судові витрати в сумі 3053, 96 грн.
Указане рішення відповідачем не виконано.
Оскільки рішенням суду з відповідача стягнуто всю суму заборгованості станом на 01.02.2015 достроково, то в кредитора на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України виникло право нарахувати відсотки за користування кредитом в іншому розмірі ніж передбачено умовами кредитного договору, а саме 3% річних та інфляційні втрати за період в межах строку позовної давності, а саме з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 44 880, 73 грн, суму нарахованих інфляційних втрат у розмірі 148 093, 71 грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2315, 62 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що станом на 23.02.2022 відповідачем не було виконане кредитне зобов'язання, сума заборгованості якого встановлена рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.06.2021 та становила 305 396,48 гр., а отже позивач набув право нараховувати 3 % річних та індекс інфляції в порядку ст. 625 ЦК України. При цьому в рішенні зазначено, що вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційні втрати в період з 12.03.2017 до 01.04.2017 включно задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків якої заявив представник відповідача. Також судом перераховано розрахунок інфляційних втрат у зв'язку із застосуванням до вимог стягнення інфляційних втрат з 12.03.2017 до 02.04.2017 наслідків спливу позовної давності.
Представник відповідача адвокат Білецький Є. В. подав на вказане рішення суду 26.01.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильним застосуванням судом норм матеріального права та істотне порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вказано на те, що у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності відповідно до статті 267 ЦК України, у якій детально обґрунтовувалося, що позов подано 10.12.2024, тоді як вимоги охоплюють період з 12.03.2017 по 23.02.2022, що істотно перевищує трирічний строк позовної давності, встановлений законом. Зазначає, що суд першої інстанції не мав правових підстав застосовувати позовну давність вибірково.
Також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є додатковими (акцесорними) по відношенню до основної вимоги, а відтак поділяють правову долю основного зобов'язання, у тому числі й у частині застосування позовної давності. У даній же справі позивач звернувся до суду виключно з вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, не заявляючи вимог про стягнення основного боргу, який уже був предметом судового розгляду раніше.
Крім того, скаржник посилається на відсутність належного, деталізованого та перевірюваного розрахунку, не встановлення судом бази нарахування та динаміки заборгованості, не доведеність належними та допустимими доказами розміру заявлених до стягнення сум.
Скаржник наголошує на тому, що відповідно до п.18 Прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, а нараховані 3% та інфляційні втрати підлягають списанню. У зв'язку з цим, починаючи з 24.02.2022 у позивача немає правових підстав для заявлення таких вимог.
У додаткових поясненнях на апеляційну скаргу представник позивача Луньова А.Г. вказуючи на законність рішення суду першої інстанції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 без змін.
В судове засідання, призначене на 17 березня 2026 о 15.00 години, сторони по справі не з'явилися, представник позивача надав клопотання про розгляд без його участі, представник відповідача надіслав клопотання про перенесення розгляду, яке надійшло до суду о 15.25 години, тобто вже після розгляду справи судом, відповідно, задоволено не було.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 18.06.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №2301/0608/88-1026, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 50 000,00 доларів США у строк з 18.06.2008 до 17.06.2018, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіка погашення кредиту.
Відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.06.2021 у справі № 697/561/15-ц за позовом ПАТ «Альфа банк» до ОСОБА_1 позов задоволено, стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №2301/0608/88-1026 від 18.06.2008 станом на 01.02.2015 в розмірі 305396,48 грн, а саме: за кредитом - 295 327,58 грн, по відсотках - 8 986,33 грн, пені -1082,57 грн та судові витрати в сумі 3053,96 грн.
У рішенні суду встановлено факт переходу права вимоги за кредитним договором №2301/0608/88-1026 від 18.06.2008 від ВАТ «Сведобанк» (правонаступник ПАТ «Сведобанк») до ПАТ «Дельта банк» та в подальшому до АТ «Альфа банк».
На виконання рішення суду виданий виконавчий лист від 03.08.2022.
Відповідно до протоколу № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа банк» змінено найменування банку на АТ «Сенс банк».
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 № 1010 затверджено Статут АТ «Сенс Банк».
З огляду на викладене встановлено, що до АТ «Сенс банк» (який є правонаступником АТ «Альфа банк») перейшло право вимоги за кредитним договором № 2301/0608/88-1026 від 18.06.2008.
Відповідно до розрахунку вимог банку у зв'язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 2301/0608/88-1026 від 18.06.2008 позивач нарахував 3% та інфляційні витрати за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Предметом позову у даній справі є стягнення боргу на підставі ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, а саме виплати грошових коштів - суми основного боргу за договором позики, стягнутих рішенням суду.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до ч.1 ст 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241 цс 19 та № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591 цс 18. Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148 св 18, зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Судом у даній справі встановлено, що ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов'язання перед АТ «Сенс Банк», яке визначено рішенням суду.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Установивши, що рішення суду відповідач тривалий час не виконує, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення з відповідача, відповідно до ст. 625 ЦК України, трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Перевіряючи розрахунок позивача щодо обчислень інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми та дотриманння позивачем строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд першої інстанції вірно врахував, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цій справі позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом у грудні 2024 року, розрахувавши суму заборгованості відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Із досліджених матеріалів справи судом встановлено, що невиконання боржником грошового зобов'язання тривало під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який завершився 30.06.2023.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи, що пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02.04.2017 не завершився.
Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо заявленого строку позовної давності є частково обгрунтовані, оскільки позовна давність за вимогами про стягнення з 12.03.2017 до 01.04.2017 заявлені поза межами позовної давності, а відтак позивач має право на стягнення з відповідача індексу інфляції, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, сума якого встановлена рішенням суду починаючи з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Водночас, сплив позовної давності в частині певного періоду прострочення виконання грошового зобов'язання не свідчить про сплив позовної давності в іншій частині, яка стосується відповідальності відповідача за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, а саме, за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Аналогічний висновок щодо права стягувача на стягнення індексу інфляції, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання поза межами трьох останніх років, враховуючи продовження строку позовної давності міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення базової суми та періоду для обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України.
Указане спростовує аргументи апеляційної скарги представника відповідача щодо помилковості здійснених позивачем нарахувань.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2ст. 625 Цивільного кодексу України. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
З урахуванням наведених висновків ВС, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про похідний (акцесорний) характер вимог позивача за ст. 625 ЦК України, оскільки позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як вбачається з матеріалів справи, було подано у 2015 році, основне зобов'язання продовжує існувати, як і похідне від нього по ст. 625 ЦК України.
Слід врахувати, що подача позову про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі у розумінні приписів ч.2 ст.264 ЦК України перериває перебіг позовної давності.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до п.18 Прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до вказаного пункту Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Водночас у цій справі АТ «Сенс Банк» нараховувало заявлені до стягнення суми трьох процентів річних і інфляційної складової за період по 23.02.2022. Тому на позовні вимоги АТ «Сенс Банк» не поширюється заборона на нарахування та стягнення вказаних сум, установлена п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Апеляційним судом також враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 340/385/17 дійшла висновку про те, що оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. Відтак, з дати ухвалення рішення суду валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.06.2021 у справі № 697/561/15-ц стягнуто з відповідача заборгованість в розмірі 305396,48, а саме: за кредитом - 295327,58 грн, по відсотках - 8986,33 грн, 1082,57 грн. та судові витрати в сумі 3053,96 грн.
Грошове зобов'язання, яке встановлене рішенням суду, визначене у національній валюті України гривні та не містить прив'язки до еквіваленту долара США. Зважаючи на це, від часу ухвалення вказаного рішення суду валютою грошового зобов'язання є гривня, у зв'язку з чим наявні передбачені законом підстави для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, прив'язки до еквіваленту долара США рішення суду не містить, і позивач про це не просив, а тому втрати кредитора від знецінення національної валюти внаслідок інфляції не могли та не можуть бути відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виниклим між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв'язку з відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 17.03.2026.
Суддя-доповідач
Судді