Справа № 344/2376/26
Провадження № 11-сс/4808/106/26
Категорія ст. 309 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
16 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_3 ,
суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю:
секретаря с/з - ОСОБА_6 ,
представника апелянта - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника апелянта ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.02.2026
1. Зміст ухвали суду першої інстанції.
1.1. У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР відмовлено.
1.2. Рішення мотивоване тим, що подана заява не містить жодних відомостей, які могли об'єктивно свідчити про вчинення службовими особами Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367 та ч. 2. ст. 382 КК України.
2. Доводи апеляційної скарги.
2.1. Мотивація слідчої судді щодо перебування засудженого у розшуку є неспроможною, оскільки в розшук його оголосили лише після винесення іншого вироку Тернопільським апеляційним судом у 2025 році, що жодним чином не спростовує факту понад 15-місячного невиконання поліцією первісного вироку від 06.02.2024 року.
2.2. Відповідно до положень кримінального процесуального законодавства та Закону України «Про Державне бюро розслідувань», обов'язок уповноважених осіб внести відомості до ЄРДР після отримання заяви про злочин є безальтернативним, а відмова у прийнятті та реєстрації такої заяви прямо заборонена законом.
2.3. Подана до ДБР заява повністю відповідала вимогам закону та містила достатні об'єктивні дані (конкретний вирок суду, факт направлення та невиконання розпоряджень), які підтверджувалися доданими доказами, зокрема копіями судових рішень та повідомленнями про їх вручення поліції.
2.4. Невиконання остаточного вироку суду державними органами порушує Конституцію України, нівелює принцип правової визначеності та практику Європейського суду з прав людини, а через умисну або недбалу бездіяльність поліції засуджена особа наразі переховується від правосуддя.
Враховуючи наведені обставини, просить витребувати з Івано-Франківського управління поліції матеріали щодо виконання судового розпорядження від 25.06.2024 та викликати в судове засідання начальника відповідного сектору поліції для надання пояснень. Крім того просить оскаржену ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою зобов'язати слідчого ДБР внести відомості до ЄРДР за її заявою і розпочати досудове розслідування.
3. Провадження в апеляційному суді.
3.1. В судовому засіданні сторона захисту доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
3.2. Прокурор в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення не подавав, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
4. Мотиви апеляційного суду.
4.1. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Водночас, системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що у заяві адвоката ОСОБА_7 від 27.01.2026 не наведено достатніх об'єктивних даних, які б свідчили про вчинення службовими особами Івано-Франківського РУП ГУ НП кримінальних правопорушень. Сам по собі факт не встановлення місцезнаходження засудженого ОСОБА_9 на даний час не є безумовним свідченням умисного невиконання судового рішення (ст. 382 КК України) або службової недбалості (ст. 367 КК України) з боку працівників поліції, оскільки, як встановлено судом, останніми вживаються заходи щодо розшуку особи.
4.2. Щодо доводу про наявність у заяві об'єктивних даних (доказів невиконання вироків).
Апелянт стверджує, що наявність вироків та розпоряджень про їх виконання автоматично підтверджує вчинення злочинів за ст. 367 та ст. 382 КК України. З цього приводу апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт невідбуття покарання засудженим або тривалість виконавчих дій не утворює об'єктивної сторони вказаних злочинів.
Кримінальна відповідальність за ст. 382 КК України настає виключно за умисне невиконання вироку службовою особою. Заява адвоката ОСОБА_7 констатує загальний факт недоставлення засудженого ОСОБА_9 до установи виконання покарань, але не містить жодних фактичних даних про умисні дії конкретних поліцейських, спрямовані на перешкоджання виконанню рішення, або конкретних фактів злочинної недбалості (ст. 367 КК України).
4.3. Щодо доводу про тривале (понад 15 місяців) невиконання вироку та неспроможність посилань слідчого судді на розшук особи.
Апелянт вказує, що вирок суду від 06.02.2024 не виконується понад 15 місяців, а в розшук засудженого оголосили значно пізніше - лише після вироку суду апеляційної інстанції від 15.09.2025. Апеляційний суд вважає ці доводи такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Як вірно встановлено слідчим суддею, працівниками Івано-Франківського РУП ГУ НП проводяться заходи щодо встановлення місця знаходження ОСОБА_9 , що підтверджується офіційним листом № 211679-2025 від 13.11.2025 року. Те, що засуджений на даний момент переховується, є перешкодою для негайного виконання вироку, однак цей факт свідчить про ухилення самого засудженого від відбування покарання, а не про вчинення працівниками поліції злочинів проти правосуддя. Затримка в оголошенні в розшук чи активізація дій поліції після звернень потерпілої може бути предметом дисциплінарного контролю чи скарг у порядку відомчого підпорядкування, але не є самодостатньою ознакою кримінального правопорушення за ст. 367 чи ст. 382 КК України. Таким чином, слідчий суддя зробив правильний висновок про відсутність у заяві відомостей про злочин.
4.4. Щодо доводів про порушення Конституції України та практики ЄСПЛ.
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на порушення практики Європейського суду з прав людини та принципу правової визначеності. Держава забезпечує виконання судових рішень через відповідні механізми. Даних про невиконання відповідних рішень ЄСПЛ немає.
З огляду на викладене, слідчий суддя всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали скарги та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в її задоволенні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування ухвали, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника апелянта ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.02.2026 - залишити без зміни.
Ухвала не оскаржується.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5