79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.01.11 Справа№ 13/186 (2010)
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Кравець В.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Спільного українсько-ізраїльського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Лаванда», м.Коломия Івано-Франківської області
до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м.Броди
про визнання договору недійсним
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: ОСОБА_2 - аудитор
Представнику відповідача роз'яснено зміст ст.ст. 20, 22 ГПК України, а саме, його процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи.
Суть спору: Розглядається справа за позовом Спільного українсько-ізраїльського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Лаванда», м.Коломия Івано-Франківської області до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м.Броди про визнання договору -доручення № 070709 на транспортно-експедиційні послуги від 07.07.2009р. недійсним.
Ухвалою суду від 16.11.2010р. судом порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено до розгляду на 04.12.2010р.
Попередній розгляд справи викладено в ухвалах господарського суду від 07.12.2010р. та від 28.12.2010р.
Позивачем явки повноважного представника в судове засідання 13.01.2011р. не забезпечено, надіслано телеграму № 87 від 10.01.2011р. (вх..№08-01 від 10.01.2011р.) в якій виражено прохання про відкладення розгляду справи в зв'язку з хворобою представника, без підтверджуючих документів, яке суд вважає за доцільне відхилити, оскільки згідно ст.28 ГПК України представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, а також в зв'язку із спливом строку, який наданий ст.69 ГПК України для розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на позовну заяву № 13.01/11-1 від 13.01.2011р. в якому позовні вимоги заперечив.
Судом з'ясовано:
07.07.2009 р. між СП ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда»та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір-доручення № 070709 на транспортно-експедиційні послуги, у відповідності до якого ПП ОСОБА_1 зобов'язувалась від свого імені та за рахунок Клієнта організувати для нього перевезення вантажів ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда»в міжнародному сполученні із залученням до перевезення третіх осіб («Перевізників»), а «Клієнт»- надати «Експедитору»необхідні для тих транспортних послуг «Перевізників», грошові кошти, а також сплатити «Експедитору»винагороду, що являє різницю між ціною кожного окремого перевезення і ціною оплачуваних «Експедитором»послуг, залучених ним «Перевізників». Позивач вважає, що даний договір слід визнати недійсним з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльніс ть" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України (435-15), Господарським кодексом України (436-15), законами України "Про транспорт" (232/94-ВР ), "Про зовнішньо - економічну діяльність" (959-12), "Про транзит вантажів" (1172-14), цим Законом, іншими законами транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 9 Закону істотними умовами договору транспортного експедирування є відомості про сторони договору:
для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; (Абзац п'ятий частини третьої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N1276-УІ від 16.04.2009);
для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса місця проживання за межами України;
вид послуги експедитора;
вид та найменування вантажу;
права, обов'язки сторін;
відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
розмір плати експедитору;
порядок розрахунків;
пункти відправлення та призначення вантажу;
порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
строк (термін) виконання договору;
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
На думку позивача в оспорюваному договорі відсутні деякі з істотних умов, необхідних для даного типу договорів. Так відсутня головна умова про розмір плати експедитору, вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу.
Відповідно до ч.2 ст. 316 ГК України плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Таким чином, оскільки в оспорюваному договорі немає в жодному пункті зазначено розміру плати експедитора, позивач вважає, що є всі підстави для визнання даного договору недійсним.
Такими законодавчими підставами є ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.207 ГК України .
Позивач, також стверджує, що відповідач не надав позивачу підтвердження дійсних вимог перевізників експедитора та розрахунок винагороди, що являє різницю між ціною кожного окремого перевезення та ціною оплачуваних «Експедитором»послуг залучених у «Перевізників», - тобто вартість послуг Експедитора, як того вимагає Закон. Пунктом 5.1.14 Договору передбачено, що клієнт зобов'язаний своєчасно проводити оплату за виконану роботу та надані послуги по перевезенню вантажів по кожному окремому випадку.
Таким чином і в даному пункті договору зазначено як виконану роботу експедитора, так і надані послуги по перевезенню вантажів.
Крім того, відповідно до ст.12 Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором, в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Однак, за відсутності такої істотної умови договору як розмір плати експедитору та документально-підтверджених витрат експедитора, зобов'язання клієнта по оплаті не може бути виконано належним чином.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши докази в сукупності суд відзначає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного:
відповідно до п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Позивач в своїй позовній заяві не навів жодного з фактів порушення Відповідачем при укладенні Договору-доручення № 070709 від 07.07.2009р. вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Щодо посилання Позивача на те, що Договір-доручення № 070709 від 07.07.2009р. не містить такої істотної умови як розміру плати експедитору, то слід зазначити, що ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, ні будь-яким іншим нормативним актом не передбачено визнання договору недійсним з підстав відсутності в договорі деяких істотних умов, необхідних для даного типу договору.
Статтею 3 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України "Про транспорт", "Про зовнішньо-економічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За приписами статті 1 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність" експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні свої зобов'язання виконувати належним чином, відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Слід зазначити, що Відповідачем належним чином виконані свої зобов'язання перед Позивачем щодо організації перевезення вантажів Позивача, про що свідчать прийняті та підписані Позивачем акти здачі-приймання виконаних робіт на кожне окреме виконане Відповідачем доручення.
Окрім цього, п.1.1 Договору-доручення № 070709 від 07.07.2009р. ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда»(«Клієнт») зобов'язалось сплатити СПД-ФО ОСОБА_1 («Експедитор») винагороду, що являє різницю між ціною кожного окремого перевезення та ціною оплачуваних «Експедитором»послуг залучених ним «Перевізників». А тому посилання Позивача на те, що Договір-доручення № 070709 від 07.07.2009р. не містить такої істотної умови як розміру плати експедитору, не відповідає дійсності.
Ціну кожного окремого перевезення визначено в підписаних між сторонами Договору-доручення № 070709 від 07.07.2009р. актах здачі-приймання виконаних робіт на кожне окреме виконане Відповідачем доручення, в яких зазначено, що "... договірна вартість транспортно-експедиційних послуг по маршруту, складає ….грн., без ПДВ.". А дійсні вимоги перевізників, залучених Відповідачем до здійснення кожного окремого перевезення, надавались Позивачу разом з актами здачі-приймання виконаних робіт на кожне окреме виконане Відповідачем доручення, що підтверджується наявними у Позивача міжнародними товарно-транспортними накладними (СМК) на кожне здійснене окреме перевезення вантажу та здійсненням Позивачем часткової оплати наданих Відповідачем транспортно-експедиційних послуг.
При цьому, необхідно зазначити, що дійсність угоди підтверджується також прийняттям її виконання, здійснення платежу другій стороні, або вчинення дій які свідчать про схвалення угоди. Таким схваленням прийняття угоди є акти здані-приймання виконаних робіт на кожне окреме надання транспортно-експедиційних послуг і оплата за транспортно-експедиційні послуги, згідно рахунків (виписка по рахунку видана ПАТ «Райффайзен банк Аваль», м.Київ від 23.12.2010р.).
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем не доведено у порядку встановленому ст.ст. 33, 34 ГПК України, обставин на які він посилається як на підставу своїх вимог та такі спростовані матеріалами справи.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 4-3, 32, 43, 82, 84, 85, 87, ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду.
Рішення оформлене та підписане - 13.01.2011 р.
Суддя