Справа № 761/46030/25
Провадження № 1-кп/761/2362/2026
12 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесенні в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025100100003354 від 02.10.2025 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України
В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва, перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , з огляду на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які залишились незмінні та продовжують існувати.
Захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив змінити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під варто.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника та просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний з триманням під варто, зазначив, що має намір проходити військову службу.
Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши наявні у своєму розпорядженні матеріали, приходить до наступних висновків.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який законом передбачене покарання до восьми років позбавлення волі.
Перелік доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування свідчить про їх вагомість, більш детальну оцінку цим доказам, суд зможе надати на відповідній стадії судового розгляду, під час вивчення їх змісту та подальшого аналізу.
Міра покарання, призначення якої передбачається обвинуваченому у разі доведення його винуватості та усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, що продовжують існувати такі ризики неправомірної процесуальної поведінки як: переховування від суду, тобто ризик втечі обвинуваченого, а також впливати на свідків.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_4 , який має місце реєстрації та проживання, не свідчать про наявність міцних соціальних зв'язків останнього, а отже не переважають можливих ризиків неправомірної його процесуальної поведінки. Даних щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, який би унеможливлював його утримання у місці попереднього ув'язнення суду не надано.
Також судом, при вирішенні питання можливості зміни запобіжного заходу на більш м'який чи доцільності продовження строку його дії, відповідно до ст. 178 КПК України враховуються наступні дані щодо особи обвинуваченого вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, майновий стан, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Отже, з'ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор та чи переважають характеризуючи дані щодо особи обвинуваченого ці ризики, суд враховує, те, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого діяння.
Так, висунення ОСОБА_4 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, міру покарання, яка загрожує йому у разі визнання його винуватим, у сукупності свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинуваченого.
Щодо ризику впливу на свідків. Так, після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі свідків, показання яких, на думку сторони обвинувачення підтверджують його вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, які можуть бути допитані у судовому засіданні.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд, виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23, стаття 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Стороною захисту, не надано суду достатніх доказів того, що обставини змінилися таким чином, що обвинувачений в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не стане порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, зокрема з'явлення до суду.
А тому, при застосуванні до обвинуваченого менш суворішого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти цим ризикам.
Таким чином, враховуючи обставини, зазначені у ст.178 КПК України, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти ризикам, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання його під вартою.
Крім того, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які докази, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_4 страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.
При вирішенні даного питання судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи. При цьому, тримання особи під вартою може відбуватися лише на підставі відповідного рішення компетентного суду.
Аналізуючи доводи, наведені та обґрунтовані у судовому засіданні, суд вважає, що прокурором доведені обставини, які свідчать, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, встановлені при застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу, не зменшились і продовжують існувати на даній стадії кримінального провадження.
Судом враховано доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України та застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Суд враховує, що будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суду не надано, у зв'язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового слідства, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити ОСОБА_4 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також суддею враховано і високий ступінь небезпеки злочину, а тому такі обставини з урахуванням положень ч.4 ст. 187 КК України дають підстави не визначати розмір застави, що узгоджується із приписами ч. 4 ст. 183 КПК України.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 197, 206, 314, 315-316, 369-372, 376КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 10 травня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст оголосити 16 березня 2026 року о 10 годині 20 хвилин.
Головуюча суддя ОСОБА_6