79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.01.11 Справа№ 32/154 (2010)
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Закарпатінтерпорт”, м.Чоп Закарпатська область.
До відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м.Львів.
За участю третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області, м.Ужгород Закарпатська область.
За участю третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної податкової інспекції у місті Львові, м.Львів.
Про: повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 126 122,96 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: Гачак І.О. -юрисконсульт служби комерційної роботи та маркетингу (довіреність №НЮ-498 від 29.07.2010р.).
Від третьої особи-1: не з'явився.
Від третьої особи-2: не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство „Закарпатінтерпорт”, м.Чоп Закарпатська область звернулось із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м.Львів про повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 126 122,96 грн. За ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекцію у Закарпатській області, м.Ужгород Закарпатська область, в якості третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Державну податкову інспекцію у місті Львові, м.Львів.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав повідомлення телеграфом -телеграми № 76 від 10.01.2011р. та № 58 від 10.01.2011р. в яких просить провести судове засідання призначене на 11.01.2011р. без його участі, у зв»язку із хворобою, зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю, просить задоволити позов, витребувати від відповідача належні та допустимі докази перерахування ним спірної суми до Державного бюджету в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзивах, поданих в попередніх судових засіданнях та додаткових поясненнях до них, просив у задоволенні позову відмовити повністю. Попередньо представником відповідача було надано суду акт звірки розрахунків ДТГО «Львівська залізниця»з Держбюджетом за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року за підписом інспектора ДПІ у м. Львові, згідно з яким станом на 01.01.2009 року ДТГО “Львівська залізниця”суми ПДВ сплачено до Державного бюджету України. Представник відповідача вказав, що в результаті нарахування позивачу сум податку на додану вартість, в останнього виникло право на податковий кредит, а надані позивачу податкові накладні дають йому право на формування податкового кредиту та відшкодування спірної суми податку з бюджету. Оскільки спірна сума є податком на додану вартість та перерахована до Державного бюджету України, тому вона не може вважатися збагаченням, що в свою чергу свідчить про безпідставність посилання відповідача на ст. 1212 ЦК України. У зв'язку з наведеним, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник третьої особи-1 в судове засідання не з'явився, попередньо подав письмове пояснення вих. №4474/10/10-024 від 27.09.2010р. (вх. №18233 від 28.09.2010р.), в якому повністю підтримує позицію викладену в листі від 07.08.12006р. №9862/10/31-035 та просить суд розглядати справу без його участі.
Представник третьої особи-2 в судове засідання повторно не з'явився, в попередні судові засідання подав клопотання вих. №10-010 від 01.12.2010р. (вх. №23779 від 06.12.2010р.), в якому вказав, що у зв'язку з неповним висвітленням в договорі укладеному між сторонами питань пов'язаності наданих послуг з транзитними послугами, неможливо зробити однозначний висновок щодо правомірності наведених у позові порушень, крім того просить суд на підставі ст.49 КАСУ виключити ДПІ у м.Львові з числа третіх осіб.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу при відсутності представників позивача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд,-
встановив:
Між ВАТ «Закарпатінтерпорт»(надалі -користувач) та Державним територіально-галузевим об»єднанням «Львівська залізниця»в особі відокремленого підрозділу «Ужгородська дирекція залізничних перевезень»(надалі - залізниця) було укладено договори про подачу та забирання вагонів, а саме № 29 від 01.02.2006р.; № 486 від 25.12.2007р.; № 164 від 16.04.2008р.; № 165 від 16.04.2008р.
Відповідно до положень вказаних договорів, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цих договорів здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станцій Чоп та Мукачево Львівської залізниці.
Згідно положень вказаних договорів користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва № 1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок -згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу.
08.08.2008р. між позивачем (замовник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір № 572 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Предметом цього договору є надання залізницею замовнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно п. 2.2 договору № 572 від 08.08.2008р., залізниця зобов'язалась надавати платні послуги по підготовці та подачі вагонів, перевезення вантажів та інших додаткових зборів згідно із затвердженими планами і заявками замовника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.
Пунктом 4.2. договору № 572 від 08.08.2008р. встановлено, що в міру виконання перевезень та надання послуг залізниця через Єдине ТехПД на підставі перевізних документів, накопичувальних карток та іншого списує з наявних на коді замовника авансових сум належні залізниці кошти.
По закінченні кожного місяця залізниця надає замовнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну.
10.06.2005р. між позивачем (ЗІП) та відповідачем (залізниця) була укладена угода № 409 про взаємодію Львівської державної залізниці та Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.
За цим договором позивач проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів “Перевантаження “ЗІПом”.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, за період з серпня 2008 року по грудень 2008 року на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами відповідач списав з особового рахунку позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість в сумі 126 122,96 грн.
Представник відповідача не заперечує факту надання позивачеві послуг за період з серпня 2008р. по грудень 2008р. та факту списання крім вартості наданих послуг також суми податку на додану вартість в розмірі 126 122,96 грн., однак вважає таке списання правомірним.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Пунктом 7.1. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000р., у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.
Відповідно до ст. 3.1.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. П. 6.1. Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно 5.15. вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транзит вантажів”, транзит вантажів -це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) -безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницькою діяльністю учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.
Згідно ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів”, транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво - чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про транзит вантажів” тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до вимог ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів” між сторонами не укладались. З долучених до матеріалів справи документів, зокрема відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення позивачем у відповідача послуг з транзиту вантажу, надання відповідачем транзитних послуг. При проведенні позивачем оплати наданих відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.
Представник позивача зазначив, що вказана плата стягувалась як плата за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів в рамках договору №572 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 08.08.2008р. Вказаний договір укладений у відповідності до вимог Статуту залізниць України. Згідно ст. 4 Статуту залізниць України, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Таким чином, плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів.
Отже, положення Закону України “Про транзит вантажів” свідчать, що належними доказами транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів та виконання транзитних послуг (робіт), пов'язаних з транзитом вантажів, є договори, що укладені у відповідності з положеннями ст.ст.1, 7 цього Закону та залізничні накладні ЦІМ (СІМ) або УМВС (СМГС), що підтверджують укладення та виконання договору його сторонами. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, зазначені в ст.ст. 1, 7 вказаного Закону угоди не укладались, доказів зворотнього суду не надано.
Сума нарахованого відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. На суму сплаченого податку на додану вартість відповідач надав позивачу податкові накладні. У зв'язку з цим, відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем суду не надано. Таким чином, позивач не позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.
Позивач просить задоволити позов посилаючись на ст.ст.1212-1214 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Вищевказані норми закону регулюють відносини, які виникають у зв»язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.
У даній справі спірна сума є податком на додану вартість, яка відповідачем перерахована до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.
Тому така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.
Отже, посилання позивача на ст. 1212-1214 ЦК України є безпідставним.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судові витрати згідно ст.49 ГПК України покласти на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України,
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено
та підписано 17.01.2011р.
Суддя