Справа №705/1746/23
1-кп/705/352/26
16.03.2026 м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду питання щодо прийняття цивільного позову прокурора Уманської окружної прокуратури ОСОБА_3 , поданого в інтересах держави в особі Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, до ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України,
У провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.
Прокурором Уманської окружної прокуратури ОСОБА_3 подано до суду цивільний позов, в інтересах держави в особі Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, до ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому вона просила: стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради кошти в сумі 2 288 842 грн, як шкоду, завдану злочинами, передбаченими ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. У позові прокурором зазначено, що підставою для представництва інтересів держави є порушення економічних інтересів держави в особі відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, що полягає у неправомірному використанні коштів міського бюджету, яке призвело до виникнення збитків на загальну суму 2 288 842 грн. Прокурором повідомлено Уманську міську раду про вжиття заходів представницького характеру у спірному випадку, що підтверджується супровідним листом, доданим до цивільного позову.
Захисником обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокатом ОСОБА_6 подано до суду заяву про повернення цивільного позову з підстав наявності можливості Уманською міською радою здійснювати самопредставництво інтересів та відсутності завданих збитків. У заяві зазначено, що подання самостійно прокурором цивільного позову свідчить про виконання невластивих повноважень у спосіб, що не передбачений КПК.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просила суд прийняти цивільний позов. Зазначила, що сума завданої шкоди підтверджена висновком експертизи.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив суд поданий цивільний позов повернути прокурору з підстав, викладених ним у заяві про повернення цивільного позову. Зазначив, що фактично позов поданий особою, яка не має повноважень на звернення до суду з таким позовом.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просив суд відмовити у прийнятті цивільного позову та цивільний позов повернути прокурору Уманської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Представник потерпілого відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради ОСОБА_4 у судовому зсіданні зазначила, що у відділі відсутня посада юриста, тому ними і не могло бути подано цивільного позову. Щодо позиції захисника про відсутність завданої шкоди вказала, що, на її думку, відділу шкода не завдана.
Розглянувши поданий цивільний позов, вислухавши думку учасників справи, суд дійшов таких висновків.
За змістом ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Згідно з ч. 4 ст. 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Пред'явлений прокурором Уманської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідає вимогам ст. ст. 127, 128 КПК України, ст. 175 ЦПК України, у зв'язку з чим суд доходить висновку про можливість прийняття його до розгляду у кримінальному провадженні.
Щодо заяви захисника про повернення позову суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень.
З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.
За змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказані правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19), від 11.04.2023 у справі № 371/483/22 (№ 61-666св23), від 12.07.2023 у справі № 643/8798/18 ( 61-4675св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону № 280/97-ВР).
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад (ч.ч. 1, 4, 8 ст. 60 Закону № 280/97-ВР).
Частинами другою та четвертою статті 61 Закону № 280/97-ВР передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території м. Умань Черкаської області таким органом місцевого самоврядування є Уманська міська рада
Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців м. Умань Черкаської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Суд дійшов висновку про те, що Уманська міська рада є уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.
Звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, прокурор Уманської окружної прокуратури ОСОБА_3 зазначила, що необхідність реагування органів прокуратури з метою забезпечення інтересів держави виникла у зв'язку з бездіяльністю потерпілого Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, оскільки будь-яких заходів, у тому числі цивільно-правового характеру щодо захисту законних інтересів держави в частині стягнення з ОСОБА_5 шкоди, завданої злочином, не вживалося, досудове врегулювання спору не здійснювалося.
При цьому, у цивільному позові зазначено, що прокурором направлено у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», до Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради листа від 01.08.2023 з повідомленням про виявлення заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди державі в особі відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради на загальну суму 2 288 842 грн та направлення до суду позову прокурором.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги те, що Відділ житлово-комунального господарства Уманської міської ради вже тривалий час знає про необхідність захисту прав держави, що також підтверджено представником потерпілого у судовому засіданні, проте самостійно не вчиняє дій для відновлення цих прав, а Уманською окружної прокуратурою дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та з урахуванням позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19), від 11.04.2023 у справі № 371/483/22 (№ 61-666св23), від 12.07.2023 у справі № 643/8798/18 (61-4675св23), суд дійшов висновку, що заява захисника про повернення цивільного позову з підстав неналежного представництва задоволенню не підлягає.
Крім того, суд не бере до уваги позицію захисника про повернення позову з підстав відсутності завданих збитків, оскільки зазначене підлягає перевірці судом під час розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 61, 62, 128, 372 КПК України,
Прийняти цивільний позов прокурора Уманської окружної прокуратури ОСОБА_3 , поданий в інтересах держави в особі Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради, до ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
З прийняттям цивільного позову потерпілий набуває також прав і обов'язків цивільного позивача, а обвинувачений - прав і обов'язків цивільного відповідача.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1