13 березня 2026 рокуСправа №160/27660/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення 79366,48 грн., -
25.09.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.10.2025р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати, в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно;
- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь позивача суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року із одночасною компенсацією 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 у розмірі - 79 366,48 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 5000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у спірний період він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 02.01.2018р. був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, при цьому, позивач вказує на те, що з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному розмірі. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 27.08.2025р., в якій просив зокрема надати інформацію про нарахування та виплату йому за період служби з 01.01.2016 по дату виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення; у разі, якщо нарахування індексації грошового забезпечення не здійснювалось або здійснювалось не в повному обсязі, провести перерахунок та доплату, проте відповіді не отримав. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати, в повному обсязі індексації грошового забезпечення протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини.
Ухвалою суду від 10.10.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 10.10.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 13.10.2025р. (з урахуванням вихідних днів) та 26.09.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 13.03.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 13.03.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 13.03.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 у спірний період з 01.01.2016р. по 02.01.2018р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення, що підтверджується наявною у справі копією військового квитка позивача та не заперечується учасниками справи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 27.08.2025р., в якій просив зокрема надати інформацію про нарахування та виплату йому за період служби з 01.01.2016 по дату виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення; у разі, якщо нарахування індексації грошового забезпечення не здійснювалось або здійснювалось не в повному обсязі, провести перерахунок та доплату, що підтверджується копіями відповідної заяви та фіскального чеку Укрпошти.
Доказів надання відповідачем відповіді на вищезазначену заяву позивача матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування невиплати, в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь позивача суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року із одночасною компенсацією 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 у розмірі - 79 366,48 грн..
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232).
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закону №1282), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно ст.2 Закону №1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
У відповідності до ст.6 Закону №1282 передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Право на індексацію грошового забезпечення позивач набув під час проходження служби у відповідності до вимог вищенаведеного законодавства, зокрема, згідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону №2011.
Так, згідно наданої відповідачем Інформації про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 №6/86 від 19.02.2026р., позивачу за наведений спірний період було нараховано та виплачено індексації у загальному розмірі 55350,41 грн.
Разом з тим, наведена довідка не містить інформації щодо того який базовий місяць було застосовано при розрахунку індексації грошового забезпечення позивача, а також і до довідки не додано доказів виплати позивачеві такої індексації.
При цьому, у позові позивач вказує на те, що така спірна індексація була йому виплачена не у повному розмірі та навів розрахунок такої індексації на загальну суму 79366,84 грн., проти якого відповідач жодних заперечень не надав.
За викладеного, із наведених обставин судом встановлена бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, яка підлягає визнанню судом протиправною.
Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові 19.06.2019р. у справі №825/1987/17, яка є обов'язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, виходячи з вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.
При цьому, слід зазначити, що невиплата індексації є обмеженням права особи на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Так, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 січня 2018 року в повному розмірі відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої індексації грошового забезпечення у наведений період та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 січня 2018 року в повному розмірі відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, щодо дискреційних повноважень відповідача в питанні визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, судом враховується наступне.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною, прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, які є обов'язковими для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і Верховний Суд неодноразово вказував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, які є обов'язковими для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом враховується і те, що постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Тобто, з січня 2008 року до 01 березня 2018 року (набрання чинності постанови КМУ №704) тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку займав позивач, не змінювалася й не підвищувався, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За викладеного, в силу норм Порядку проведення індексації грошових доходів населення, січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 02.01.2018р. включно, а відповідно, у адміністративного суду наявні підстави для визначення січня 2008 року як базового місяця для проведення указаної індексації при прийнятті рішення у даній справі.
Наведена правова позиція стосовно наявності підстав для задоволення позову з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення указаної індексації узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 12.05.2022р. у справі №200/7006/21, яка є обов'язковою для врахування адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь позивача суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно у розмірі 79 366,48 грн., оскільки, по-перше, спірним у даній справі є період з 01.01.2016 по 02.01.2018 (так як саме по 02.01.2018 позивач проходив службу у відповідача, згідно відомостей з військового квитка позивача); по-друге, стягнення таких сум індексації грошового забезпечення позивача можливе лише у разі, якщо такі суми були нараховані та не виплачені, тоді як, в даному випадку, судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивача у спірний період у наведеному розмірі позивачеві не нараховувалась, а тому належним способом захисту прав та інтересів позивача в такому випадку є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016р. по 02.01.2018р., з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо одночасної компенсації 1,5 відсотків військового збору та із одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, оскільки, до моменту нарахування та виплати позивачеві такої спірної індексації за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 із визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення вказаної індексації, такі вимоги позивача є передчасними та направлені на захист прав позивача на майбутнє, що не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 5000,00 грн., то суд виходить з наступного.
Згідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважила, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу до позову додано копії договору про надання правової допомоги №2808/1 від 28.08.2025р., ордеру про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.09.2025р. (із описом виконаних робіт та витраченим на них часом).
На підтвердження сплати гонорару адвоката у розмірі 5000,00 грн. позивачем надано квитанцію електронну №8391-7446-0689-6273 від 22.09.2025р.
Під час судового розгляду даної справи від відповідача клопотання або заяви про зменшення відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. не надходило.
Тобто, відповідач жодним чином не заперечував щодо співмірності заявлених позивачем витрат.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, факт того, що суб'єкт владних повноважень відповідач не вважав за необхідне заперечувати у суді першої інстанції стосовно розміру адвокатських витрат, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (5000,00 грн./2), є обґрунтованими, тому вони підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Наведений висновок адміністративного суду узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2022 року у справі №500/1410/21.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.1, п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення 79366,48 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 січня 2018 року в повному розмірі відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн. 00 коп. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва