18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 400/2347/25
адміністративне провадження № К/990/26644/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №400/2347/25
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, прийняту в складі судді Ярощука В.Г., та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за 2022 рік з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за 2022 рік з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, за січень-лютий 2023 року з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати відповідача повернути позивачу незаконно стягнутий військовий збір з грошового забезпечення та додаткової винагороди за 2022 рік та січень-лютий 2023 року у розмірі 1,5 %.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 позовну заяву залишено без руху, у зв'язку з пропущенням встановленого строку звернення до суду та запропоновано позивачу протягом десяти днів надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого пропуску.
3. На виконання вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку, в якій зазначив, що відповідач не повідомляв його про складові його грошового забезпечення, відповідно до статті 110 Кодексу законів про працю України та при звільненні позивачу не надав письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, а також позивачу не було вручено грошовий атестат. Таким чином, позивачу не було відомо про складові його грошового забезпечення, а тому він не міг дізнатися про порушення своїх прав.
4. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року про поновлення строків звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 повернуто в частині позовних вимог, а саме щодо:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, за січень-лютий 2023 року з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язання відповідача повернути позивачу незаконно стягнутий військовий збір з грошового забезпечення та додаткової винагороди за періоди з 19 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року у розмірі 1,5 %.
5. Вказані судові рішення мотивовані тим, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.09.2024 №261 позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 17.09.2024. Таким чином, суди уважали, що 17.09.2024 позивач був ознайомлений про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення шляхом проставлення особистого підпису на своєму грошовому атестаті, тому суди визнали таким, що не відповідає дійсності твердження позивача про те, що відповідач не повідомив про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення. За таких обставин, наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду за період з 19.07.2022 по 28.02.2023 підстави суди визнали неповажними і відмовили у її задоволенні.
6. Також суд апеляційної інстанції зазначав про те, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
8. Підставою для оскарження судових рішень в касаційному порядку позивач зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме статті 233 Кодексу законів про працю України.
9. У касаційній скарзі позивач зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно визначено момент, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України. Касатор уважає, що моментом коли особа могла дізнатися про порушення своїх прав щодо невиплати додаткової винагороди, слід уважати момент ознайомлення цієї особи з бойовим наказом, рапортами і наказами на виплату додаткової винагороди із зазначенням підстав її виплати та інформацією із журналів ведення бойових дій. Натомість отримання в кінці місяця додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 не може свідчити, що особа дізналася про порушення своїх прав, адже в оспорюваний період всі військовослужбовці отримували вказану додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 без жодних умов.
10. Також касатор вказує на те, що висновки апеляційного суду щодо моменту ознайомлення про порушення прав при отриманні щомісячного грошового забезпечення є помилковими, а саме по собі грошове забезпечення крім розміру не несе інформативного навантаження.
IV. Позиція інших учасників справи
11. Відповідач правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористався.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
12. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року.
13. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду 17 березня 2026 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні з18 березня 2026 року.
VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
15. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
17. Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
18. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
19. Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
20. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
23. У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за 2022 рік та січень-лютий 2023 року. До суду з такими вимогами позивач звернувся у березні 2025 року.
24. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та за січень-лютий 2023 року застосував приписи статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.
25. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
26. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
27. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
28. Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
29. Також з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
30. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
31. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
32. Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
33. Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
34. Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, суди попередніх інстанцій повинні були визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
35. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці у вигляді ненарахування та невиплати за періоди з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та за січень-лютий 2023 року додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 100 000,00 гривень з розрахунку на місяць.
36. Суди попередніх інстанцій обчислення строку звернення позивача до суду у цій справі пов'язали з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, зокрема, вважали, що 17.09.2024 позивач був ознайомлений про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення шляхом проставлення особистого підпису на своєму грошовому атестаті. Також суд апеляційної інстанції зазначав про те, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
37. На противагу таким висновкам позивач указує, що моментом коли особа могла дізнатися про порушення своїх прав щодо невиплати додаткової винагороди, слід уважати момент ознайомлення цієї особи з бойовим наказом, рапортами і наказами на виплату додаткової винагороди із зазначенням підстав її виплати та інформацією із журналів ведення бойових дій.
38. Верховний Суд зауважує, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
39. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
40. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
41. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
42. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
43. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
44. Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
45. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та за січень-лютий 2023 року, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.
46. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, залишення позовних вимог без розгляду.
47. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
48. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, оскільки порушення норм процесуального права допущені судами першої та апеляційної інстанцій, тому ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі №400/2347/25 скасувати.
3. Справу №400/2347/25 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко