м. Київ
17 березня 2026 року
справа №380/6561/25
адміністративне провадження № К/990/8786/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року (судді: Ніколін В. В., Гінда О. М., Заверуха О. Б.),
у справі №380/6561/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Антанта Промторг»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Антанта Промторг» (далі - ТОВ «Антанта Промторг», Товариство, платник податків, позивач у справі) у квітні 2025 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2024 року:
- № 41917/13-01-07-06, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 21 507 899,00 гривень;
- № 41918/13-01-07-06, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 1020,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акта документальної позапланової невиїзної перевірки не відповідають фактичним обставинам здійснення господарської діяльності Товариства та суперечать вимогам законодавства. Покликаючись на положення пункту 19.2 статті 19 (представники платника податків), пунктів 42.2, 42.6 статті 42 (щодо порядку надіслання/вручення документів) Податкового кодексу України (далі - ПК України), Товариство вказало, що відповідач будь-яких листів позивачу не надсилав та не вручав, а акт перевірки від 06 вересня 2024 року № 37314/13-01-07-06/44661770 не містить посилань на письмові запити, вимоги про витребування документів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, виходячи з того, що позивач під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не надав первинних документів, які б підтверджували задекларовані показники податкового обліку та правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Суд зазначив, що відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України ненадання таких документів прирівнюється до їх відсутності на момент складання податкової звітності.
З огляду на відсутність документального підтвердження факту імпорту товарів, сплати податку на додану вартість при ввезенні та здійснення відповідних господарських операцій, суд дійшов висновку, що контролюючий орган обґрунтовано зменшив позивачу розмір від'ємного значення ПДВ та застосував штрафні санкції, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року задоволено апеляційну скаргу Товариства, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року в справі №380/6561/25 та прийнято нове, яким позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 03 жовтня 2024 року № 41917/13-01-07-06 та № 41918/13-01- 07-06, стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 66 616 гривень.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що контролюючий орган не довів належного вручення позивачу копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про її проведення до початку перевірки у порядку, передбаченому статтями 42 та 79 ПК України.
Встановивши відсутність належних доказів направлення або вручення таких документів платнику податків, апеляційний суд дійшов висновку про порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки. За таких обставин перевірка визнана незаконною, її результати - такими, що не створюють правових наслідків, а прийняті на її підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
26 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/6561/25.
Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2026 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, справу витребував з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою задоволено клопотання відповідача та зупинено дію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/6561/25 до розгляду справи Верховним Судом.
09 березня 2026 року справа №380/6561/25 надійшла до Верховного Суду.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 12 липня 2024 року №3734 - ПП, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Антанта Промторг» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2025 року від'ємного значення з податку на додану вартість.
Копію наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 12 липня 2024 року №3734 - ПП та письмове повідомлення від 12 липня 2024 року №527/6/13-01-07-06 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки надіслано Товариству рекомендованим листом з повідомленням про вручення 12 липня 2024 року.
ТОВ «Антанта Промторг» не надало будь-яких документів щодо фінансово-господарської діяльності підприємства, про що складено акт «Про ненадання документів до перевірки ТОВ «Антанта Промторг» від 06 вересня 2024 року №1178/13-01-07-06/44661770.
За результатами перевірки складено акт від 06 вересня 2024 року №37314/13-01-07-06, на підставі якого 03 жовтня 2024 року керівником податкового органу винесено податкові повідомлення-рішення:
- №41917/13-01-07-06, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 21 507 899 грн;
- №41918/13-01-07-06, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за ненадання до перевірки документів, пов'язаних з її предметом, в розмірі 1020,00 грн.
Доводи касаційної скарги та відзиву на неї
У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Львівській області, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, посилається на те, що таке судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Як підстави касаційного оскарження скаржник прямо зазначає пункт 1 та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто, з одного боку, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а з іншого - допущення судом порушень норм процесуального права, які, на переконання скаржника, вплинули на правильність вирішення спору.
На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував, зокрема, положення пункту 42.2 статті 42, пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6, 44.7 статті 44, пункту 79.2 статті 79, пункту 85.2 статті 85, а також у взаємозв'язку з предметом перевірки - пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.12 статті 201 ПК України. На думку скаржника, апеляційний суд, визнаючи перевірку незаконною та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо належного вручення документів платнику податків, обов'язку останнього забезпечити отримання кореспонденції за своєю податковою адресою, а також щодо правових наслідків ненадання документів під час перевірки.
Касаційна скарга побудована насамперед на доводі про те, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив та застосував положення пункту 42.2 статті 42 ПК України, коли дійшов висновку про неналежне вручення позивачу копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про її проведення. Скаржник вважає, що норма пункту 42.2 статті 42 ПК України не встановлює обов'язку контролюючого органу додатково підтверджувати зміст поштового відправлення шляхом надання опису вкладення, а передбачає достатність надсилання документів рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою платника податків. Отже, на переконання відповідача, апеляційний суд, фактично вимагаючи від податкового органу доказів складу вкладення до поштового відправлення, доповнив закон новою умовою, яка прямо не передбачена кодексом.
У цьому ж аспекті скаржник наполягає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої неотримання платником кореспонденції за адресою місцезнаходження саме по собі не свідчить про порушення контролюючим органом порядку повідомлення, якщо останній направив документи у спосіб, прямо передбачений податковим законодавством. Відповідач посилається на висновки Верховного Суду про те, що обов'язку контролюючого органу направити документи кореспондує обов'язок платника податків добросовісно забезпечити їх отримання, а недобросовісна поведінка платника або нехтування обов'язком приймати кореспонденцію не може тлумачитися на його користь.
Податковий орган також звертає увагу на положення пункту 44.7 статті 44 ПК України, за змістом яких платник податків мав можливість подати документи після завершення перевірки, але до прийняття рішення контролюючим органом за її результатами, а також подати заперечення на акт перевірки у порядку статті 86 ПК України. Скаржник наголошує, що позивач цими процесуальними можливостями не скористався: документи, які стосуються предмета перевірки, не були подані ані під час її проведення, ані після її завершення до моменту винесення спірних податкових повідомлень-рішень, а також не було належним чином реалізовано право на подання заперечень на акт перевірки. За таких обставин, як вважає відповідач, суд апеляційної інстанції не мав підстав ігнорувати наслідки, прямо встановлені податковим законодавством для випадку ненадання документів.
Окремий блок доводів касаційної скарги пов'язаний із посиланням на практику Верховного Суду щодо неприпустимості підтвердження правомірності податкової вигоди виключно документами, які не були предметом перевірки і подані лише до суду. У цьому контексті скаржник посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду у справах, в яких зазначено, що при перевірці правомірності рішення суб'єкта владних повноважень суд має виходити з тих обставин та документів, які існували і були доступні контролюючому органу на момент прийняття такого рішення, а надання документів уже під час судового розгляду саме по собі не усуває наслідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 ПК України.
У цьому зв'язку скаржник посилається також на пункт 198.6 статті 198 та пункт 201.12 статті 201 ПК України, зазначаючи, що право на податковий кредит за операціями з ввезення товарів на митну територію України дійсно пов'язується із фактом сплати податку до бюджету та належним оформленням митної декларації, однак такі обставини повинні бути підтверджені документально в межах процедури податкового контролю, а не постфактум лише у судовому процесі. Отже, на переконання відповідача, апеляційний суд, обмежившись висновком про процедурну незаконність перевірки, не врахував, що позивач не виконав передбаченого законом обов'язку довести документально правомірність сформованих показників податкової звітності у належний спосіб та у належний час.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 72, 73, 74, 90 КАС України, які, на думку відповідача, полягали у неналежній оцінці наявних у справі доказів, неврахуванні їх сукупності та фактичному відхиленні доказів контролюючого органу без належного мотивування. Відповідач вважає, що такі порушення унеможливили встановлення дійсних фактичних обставин справи, оскільки апеляційний суд не надав належної правової оцінки доказам направлення податкових документів, обставинам отримання кореспонденції представником платника, а також факту ненадання документів до перевірки та його правовому значенню.
З наведених підстав відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки відповідач не довів належного вручення платнику податків копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про її проведення до початку такої перевірки, як того вимагають положення статей 42 та 79 ПК України. На думку позивача, відсутність належних доказів направлення саме цих документів виключає можливість визнання перевірки правомірною, а її результати не можуть створювати для платника податків правових наслідків.
Крім того, позивач наголошує, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди контролюючого органу з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, та до спроби переоцінити встановлені судом фактичні обставини справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Також у відзиві зазначено, що скаржник безпідставно посилається на правові висновки Верховного Суду у інших справах, оскільки фактичні обставини тих справ не є тотожними обставинам цієї справи, а тому наведена практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на наведене, позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, а також правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.
Насамперед колегія суддів зазначає, що спір у цій справі виник у зв'язку з прийняттям контролюючим органом податкових повідомлень-рішень за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.
Ключовим питанням у цій справі є дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення такої перевірки, зокрема виконання вимог щодо належного повідомлення платника податків про її проведення.
Податковий орган в касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 42.2 статті 42 ПК України, дійшовши помилкового висновку про відсутність належних доказів направлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про її проведення.
Верховний Суд відхиляє зазначений довід з огляду на таке.
Пунктом 79.2 статті 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку,
визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Згідно з пунктом 42.2. статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 42.5 ПК України визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Із системного аналізу зазначених норм убачається, що обов'язковою умовою правомірності проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є належне повідомлення платника податків про її проведення до моменту початку такої перевірки.
Саме на контролюючий орган покладається обов'язок довести факт направлення або вручення відповідних документів платнику податків у спосіб, визначений податковим законодавством.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором № 7903104921146, на яке зіслався у своєму рішенні суд першої інстанції, як доказ направлення позивачу наказу від 12 липня 2024 року та повідомлення про перевірку і отримання таких документів 17 липня 2024 року, стосується зовсім іншого документа, а саме: наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 05 липня 2024 року № 3587-ПП, який не є предметом спірних відносин в даній справі.
Згадане судом першої інстанції поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором № 7903104921146 було здано відповідачем в поштове відділення та надіслано ще 10 липня 2024 року, тобто до видачі спірного наказу від 12 липня 2024 року, й очевидно не могло використовуватись для направлення документів складених тільки 12 липня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач до відзиву на позовну заяву та до інших своїх пояснень долучає фіскальний чек з штрихкодовим ідентифікатором № 7902611968204 від 12 липня 2024 року, як доказ скерування спірного наказу з повідомленням про перевірку.
Дослідивши копію фіскального чеку з штрихкодовим ідентифікатором № 7902611968204 (рекомендоване повідомлення про вручення відсутнє), апеляційний суд вказує, що будь-яких доказів, що поштовим відправленням за цим номером скеровано наказ та повідомлення про перевірку, за час розгляду справи відповідач судам першої та апеляційної інстанцій не надав.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що зі змісту матеріалів справи неможливо встановити, які саме документи були вкладені у поштове відправлення № 7902611968204, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази складу вкладення (опис вкладення, реєстр поштових відправлень, інші підтверджуючі документи). Більше того, у квитанції № 7902611968204 не зазначено адресу отримувача - ТОВ «Антанта Промторг». Таким чином, не встановлено куди саме було направлено поштове відправлення № 7902611968204, що унеможливлює визнання його належним доказом скерування наказу від 12 липня 2024 року № 3734-ПП та письмового повідомлення від 12 липня 2024 року № 527/6/13-01-07-06 саме позивачу.
Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані відповідачем докази, дійшов висновку, що контролюючий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували направлення саме копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про її проведення позивачу у порядку, визначеному статтею 42 ПК України.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що за відсутності належних доказів направлення або вручення таких документів контролюючий орган не довів дотримання процедури призначення перевірки.
Отже, доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
Посилання скаржника на те, що направлення документів рекомендованим листом саме по собі є достатнім для визнання платника податків належним чином повідомленим про проведення перевірки, не можуть бути прийняті до уваги.
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, для висновку про належне повідомлення платника податків необхідно встановити не лише факт направлення кореспонденції, але й те, які саме документи були направлені платнику податків.
Натомість у цій справі контролюючим органом не доведено, що позивачу було направлено саме копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про її проведення, як того вимагає пункт 79.2 статті 79 ПК України.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність факту належного повідомлення платника податків про проведення перевірки.
В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на протокол допиту свідка, складений у межах кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв такий доказ, вказавши на те, що протокол допиту свідка не може бути документом, що містить дані про обставини, які мають значення для вирішення податкового спору в адміністративному судочинстві.
Пославшись на положення частини шостої, сьомої статті 78 КАС України та врахувавши висновки Верховного Суду, апеляційний суд наголосив, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.
Відповідач в касаційній скарзі також зазначає, що позивач не надав документів, які підтверджують показники податкового обліку, у зв'язку з чим контролюючий орган правомірно застосував положення пункту 44.6 статті 44 ПК України, відповідно до яких ненадання документів під час перевірки прирівнюється до їх відсутності.
Однак ці доводи не можуть бути прийняті Верховним Судом з огляду на те, що у цій справі контролюючий орган не довів правомірність проведення перевірки, оскільки не підтвердив належного повідомлення платника податків про її проведення.
За таких обставин результати перевірки, проведеної з порушенням вимог податкового законодавства, не можуть бути покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки є підставою для визнання її результатів протиправними, оскільки така перевірка здійснюється поза межами повноважень, визначених законом.
Отже, доводи касаційної скарги, які зводяться до обґрунтування правомірності висновків акта перевірки та прийнятих за його результатами податкових повідомлень-рішень, не можуть бути предметом самостійної оцінки, оскільки сама перевірка проведена з порушенням встановленої законом процедури.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права фактично зводяться до незгоди скаржника з наданою судом оцінкою доказів та встановленими ним фактичними обставинами справи.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази та встановлювати нові фактичні обставини справи.
Натомість із матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку у сукупності та дійшов мотивованого висновку про недоведеність контролюючим органом дотримання процедури призначення перевірки.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, правові висновки, викладені у постановах суду касаційної інстанції, підлягають застосуванню судами лише за умови подібності правовідносин, що передбачає тотожність предмета спору, підстав позову, фактичних обставин справи та правового регулювання.
Натомість скаржник у касаційній скарзі обмежився формальним цитуванням окремих правових позицій Верховного Суду без аналізу того, чи є правовідносини у зазначених справах подібними до правовідносин у цій справі.
При цьому у справах, на які посилається відповідач, судами було встановлено інші фактичні обставини, зокрема: належне направлення або вручення платнику податків наказу про проведення перевірки; наявність доказів отримання платником податків повідомлення про проведення перевірки; наявність належних доказів направлення контролюючим органом документів платнику податків.
Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції встановив відсутність належних та допустимих доказів направлення та вручення позивачу наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату її проведення.
За таких обставин посилання скаржника на постанови Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки наведені правові висновки сформовані за інших фактичних обставин справ, що виключає можливість їх автоматичного застосування у цьому спорі.
Водночас суд апеляційної інстанції правильно врахував правові позиції Верховного Суду щодо обов'язковості дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки, відповідно до яких недотримання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо вручення платнику податків наказу про проведення перевірки є підставою для визнання такої перевірки незаконною та відсутності правових наслідків її результатів.
Колегія суддів Верховного Суду не знайшла підстав для задоволення касаційної скарги податкового органу, постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення її без змін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/6561/25 залишити без змін.
Поновити дію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/6561/25.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк