про визнання необгрунтованою заяву про відвід суддів
17 березня 2026 року
м. Київ
справа №240/16050/24
адміністративне провадження №К/990/49460/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. від касаційного розгляду справи №240/16050/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, заявниця) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з моменту звернення від 17.07.2024 відповідно до статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений абз. 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у сумі 3028,00 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17.07.2024 перерахунок та подальшу щомісячну виплату щомісячного довічного грошового утримання судді апеляційного суду, що становить 165207,68 грн відповідно до довідки Житомирського апеляційного суду від 13.06.2024, згідно якої суддівська винагорода на 01.01.2024 складає 266464,00 грн, без обмеження граничного розміру, визначеного відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений абз. 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у сумі 3028,00 грн із виплатою різниці між донарахованим з 17.07.2024 розміром щомісячного довічного грошового утримання за фактично виплаченим.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.07.2024 №063350026985 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 17.07.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62% від суддівської винагороди, зазначеної у довідці Житомирського апеляційного суду від 13.06.2024 №03/23/70/2024, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволено.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 28.11.2025 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивачка просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2024.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Шарапа В.М., судді Берназюк Я.О., Чиркін С.М.
Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №240/16050/24.
16.03.2026 на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. від касаційного розгляду справи №240/16050/24.
У своїй заяві ОСОБА_1 зазначає, що 17.02.2026 Верховним Судом у складі Cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у справі №200/2309/25 за позовом ОСОБА_2 та за обставин, абсолютно аналогічних обставинам її позову та підставам судових рішень попередніх інстанцій, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 скасовано, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2025, яким позов було задоволено з підстав, аналогічних підставам, викладеним в її позові, залишено в силі.
Також заявниця наголошує, що у складі Судової палати, яка ухвалила вказане судове рішення, поряд з іншими суддями, перебували судді Шарапа В.М. та Берназюк Я.О., які, не погодившись з висновками Судової палати, висловили свої окремі думки, в яких вважали доводи касаційної скарги ОСОБА_2 неспроможними.
При цьому ОСОБА_1 стверджує, що судді Шарапа В.М. та Берназюк Я.О. висловили свої окремі думки щодо доводів касаційної скарги у справі №200/2309/25, які абсолютно ідентичні доводам, викладеним в її касаційній скарзі у цій справі, що, на її переконання, є перешкодою для розгляду ними касаційної скарги ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки зазначена обставина викликає сумніви в неупередженості та об'єктивності цих суддів.
Вирішуючи заяву про відвід суддів, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
Аналізуючи зазначені положення, Верховний Суд зауважує, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або у будь-якій формі. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення судді до спору і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права безпосередньо не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою цього Суду (справи "Білуха проти України", заява №33949/02, пункт 49; "Fey v. Austria", заява № 14396/88, пункти 27, 28 та 30; "Wettstein v. Switzerland", заява № 33958/96, пункти 42-43; "Pullar v. United Kingdom", заява № 22399/93, пункт 38) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Аналогічна позиція щодо застосування критерію "неупередженості" судді висловлена Верховним Судом в ухвалах від 27.10.2020 у справі № 826/8426/14, від 06.10.2022 у справі №640/17351/19, від 24.01.2023 у справі №826/9693/13-а, від 11.07.2023 у справі №200/5179/22, від 13.05.2024 у справі №215/2945/23 та від 23.07.2024 у справі №990/217/24.
Водночас обставини, на які посилається заявниця, не можуть вважатися обґрунтованою підставою для беззаперечного висновку, що судді Шарапа В.М. та Берназюк Я.О., визначені для розгляду справи №240/16050/24, можуть проявити упередженість або необ'єктивність при її розгляді. Твердження Бережної С.В. про можливу упередженість та необ'єктивність суддів ґрунтується лише на її припущеннях, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Щодо доводів заявниці про висловлення суддями Шарапою В.М. та Берназюком Я.О. окремих думок у справі №200/2309/25, Верховний Суд зазначає, що право судді на окрему думку, є гарантією його незалежності та передбачене статтею 34 КАС України і Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Висловлення суддями власної правової позиції у формі окремої думки є реалізацією їхніх професійних повноважень.
Наявність у судді сформованого правового підходу до певної категорії спорів сама по собі не свідчить про його заінтересованість у результаті розгляду конкретної справи та не може бути підставою для відводу.
Тобто, доводи заявниці здебільшого свідчать саме про незгоду сторони з процесуальним рішенням суддів, що у відповідності до положень частини четвертої статті 36 КАС України, не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу.
Інших підстав, які б свідчили про особисту упередженість суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. або необ'єктивність під час розгляду справи №240/16050/24, заявницею не наведено, а суддями не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Частиною четвертою статті 40 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного судового засіданні, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Отже, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав, передбачених статтею 36 КАС України, для відводу суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. від участі в розгляді справи №240/16050/24.
Керуючись статтями 31, 36, 39, 40, 256 КАС України, Суд
Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. від касаційного розгляду справи №240/16050/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Шарапи В.М. та Берназюка Я.О. для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому статтею 31 КАС України, для розгляду вказаної заяви про відвід.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін