Справа № 120/15143/25
Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід О.С.
Суддя-доповідач: Канигіна Т.С.
17 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Канигіної Т.С.
суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
21.10.2025 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області, у якому зокрема просила:
- визнати протиправною відмову Бершадського відділу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХII;
- зобов'язати управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Бершадського відділу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
В обґрунтування позовної заяви вказує на те, що 19.12.2024 позивач звернулась до Бершадського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області із заявою оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, однак, протиправно отримала відмову у видачі такого документа.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з даним позовом становить шість місяців. До суду позивач звернулась 21.10.2025 (дата оформлення поштового відправлення), тобто більше ніж через 8 місяців з моменту оскаржуваної відмови, а тому суд дійшов висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області.
При цьому посилання позивача на труднощі зі збиранням доказів не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, а також не є обставиною, яка об'єктивно унеможливлювала звернення до суду у встановлений шестимісячний строк
ІV. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неповажності пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Так, позивач зазначає, що з огляду на її соціальний статус внутрішньо переміщеної особи, а також об'єктивні труднощі зі збиранням доказів для їх долучення до позовної заяви в умовах воєнного стану та проведення бойових дій у м. Херсон, причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно із якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
VI. ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. При цьому триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Під "поважними причинами" варто розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів вважає, що при визначенні початку цього строку підлягає з'ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, яке уперше сформульованою у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19: "правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки".
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2025 у справі № 420/40610/24.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивача з огляду на таке.
Так, рішенням Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області від 01.02.2025 ОСОБА_1 відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Водночас, до суду позивач звернулась 21.10.2025 (дата оформлення поштового відправлення).
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 проживала на території Херсонської області, яка в період дії воєнного стану зазнала тимчасової окупації та активних бойових дій, що об'єктивно ускладнило доступ до державних органів та отримання офіційних документів.
Наведена обставина є загальновідомою.
За таких обставин у позивача виникли істотні труднощі зі збиранням доказів, необхідних для належного оформлення та подання позовної заяви, зокрема щодо отримання довідки про реєстрацію особи громадянином України.
Колегія суддів враховує, що зазначені обставини не залежали від волі позивача, були зумовлені надзвичайними умовами воєнного стану та фактично обмежували можливість своєчасного отримання необхідних документів.
При цьому апеляційний суд виходить із того, що застосування процесуальних строків не повинно призводити до надмірного формалізму та обмеження права особи на доступ до суду. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що процесуальні правила мають застосовуватися таким чином, щоб не порушувати саму сутність права на доступ до суду.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні у справі "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні у цій справі Суд закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Отже, з огляду на наведені обставини, виходячи з аналізу положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, колегія суддів вважає, що труднощі у збиранні необхідних доказів, спричинені умовами воєнного стану та проведенням бойових дій на території проживання позивача, можуть бути визнані об'єктивними та поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що обмеження доступу громадянина до реалізації права на отримання паспорта громадянина фактично призводить до обмеження реалізації низки інших конституційних прав і свобод.
Паспорт громадянина України є основним документом, що посвідчує особу та підтверджує належність особи до громадянства України, у звязку з чим його наявність є необхідною умовою для повноцінної участі особи у суспільному та правовому житті держави.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Водночас, відсутність документа, що посвідчує особу, істотно ускладнює реалізацію громадянином низки прав, зокрема права на свободу пересування, доступ до адміністративних та соціальних послуг, працевлаштування, отримання медичної допомоги, укладення цивільно-правових правочинів та здійснення інших прав, гарантованих Конституцією України.
За таких обставин держава повинна забезпечити особі реальну та ефективну можливість отримання документа, що посвідчує її особу та підтверджує громадянство. Будь-які непропорційні або надмірні перешкоди у реалізації цього права суперечать принципу верховенства права та можуть призводити до фактичного обмеження доступу особи до реалізації її основоположних прав і свобод.
Отже, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував приписи статті 2 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Натомість формальний підхід до оцінки обставин справи та підстав повернення позовної заяви фактично призвів до необґрунтованого обмеження доступу позивача до судового захисту, що суперечить як завданню адміністративного судочинства, так і принципу забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод особи.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Частиною третьою статті 312 КАС України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачці, дійшов передчасних висновків про наявність підстав для постановлення ухвали про повернення позовної заяви.
Отже, прийняте рішення підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бершадського відділу УДМС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Канигіна Т.С.
Судді Кузьмишин В.М. Слободонюк М.В.