Справа № 120/16002/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Людмила Олександрівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
18 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою суду від 19.11.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом із зазначенням інших підстав для поновлення строку, а також наданням відповідних доказів, які, на думку позивача, вказують на поважність причин пропуску строку звернення;
- надання доказів оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.12.2023р., а саме: № 0889043-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889042-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889040-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889044-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889039-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889041-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889038-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889037-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889036-2408-0204-UA05040110000042036, а також доказів отримання рішення податкового органу за результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень.
01.12.2025 представником позивача надано заяву про усунення недоліків, відповідно до якої представник позивача зазначає, що вищевказані оскаржувані податкові повідомлення - рішення були надіслані на адресу позивача рекомендованим листом №0600068472410, на підтвердження чого надає копію поштового конверту з штрих кодом про відправку, а отримав позивач його 03.02.2024. В свою чергу, позивачем на вищевказані податкові повідомлення - рішення була подана скарга від 27.02.2024 р.
Дана скарга була надіслана на адресу Державної податкової служби України реєстровим поштовим «Експрес» відправленням з описом вкладення та з СМС повідомленням, пріоритетним листом з доставкою кур'єром, вид доставки - «Склад - Двері», що підтверджується фіскальним чеком від 27.02.24 на суму 90 грн, накладною №2370002051655 від 27.02.2024 про відправлення листа з описом вкладення №2370002051655 та описом вкладення від 27.02.2024, а також копія скарги була надіслана на адресу відповідача, що підтверджується самою скаргою та фіскальним чеком про надсилання поштового відправлення №2370002029021.
Відповідач надав позивачу відповідь про результати розгляду даної скарги, відповідно до якої рішенням від 15.03.2024 скаргу позивача залишив без розгляду. Дане рішення позивач в установленому законом порядку не отримав, що підтверджується довідкою Укрпошти від 20.03.2024 р. про повернення рекомендованого поштового відправлення 0600099367838, яке було приклеєно на поштовий конверт цього поштового відправлення.
На вимогу Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/15530/24 відповідачем було надано до суду відповідне клопотання про долучення доказів/документів від 13.10.2025 року, до якого було додано копію рішення від 15.03.2024 про залишення вищевказаної скарги позивача без розгляду, яке представник позивача отримав через систему «Електронний суд» 14.10.2025 року, що підтверджується карткою руху цього документа від 13.10.2025. Тобто, на думку представника позивача, позивач дізнався або повинен був дізнатися про наявність рішення про залишення його скарги на оскаржувані в цій справі податкові повідомлення - рішення без розгляду лише 14.10.2025 р.
За наведених обставин представник позивач просив поновити строк звернення до суду з цим позовом, вважаючи, що такий був пропущений з поважних причин.
На підтвердження доводів заяви про поновлення строку звернення з цим позовом представником позивача долучено скаргу на податкові повідомлення-рішення від 29.12.2023р., а саме: № 0889043-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889042-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889040-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889044-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889039-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889041-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889038-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889037-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889036-2408-0204-UA05040110000042036, докази її надіслання відповідачу та Державній податковій службі України, копію рішення про залишення скарги без розгляду від 15.03.2024 № 7361/6/99-00-06-01-03-06, а також клопотання про долучення доказів у справі № 120/15530/24 від 13.10.2025, до якого було долучено копію скарги ОСОБА_1 від 27.02.2024, рішення про залишення скарги без розгляду від 15.03.2024 № 7361/6/99-00-06-01-03-06, доказ направлення рішення ОСОБА_1 .
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДПС від 15.03.2024 направлене позивачу 15.03.2024 рекомендованим повідомленням (Ф.119) за зареєстрованим місцем платника та не вручене з причини "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання (Ф.20).
Звернувшись 27.02.2024 до ДПС України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 29.12.2023р., а саме: № 0889043-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889042-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889040-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889044-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889039-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889041-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889038-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889037-2408-0204-UA05040110000042036, № 0889036-2408-0204-UA05040110000042036, позивач в подальшому на протязі півтора року не вживав жодних дій з метою з'ясування стадії та результатів розгляду його скарги, не проявляв жодної зацікавленості таким питанням. Доказів протилежного представником позивача не надано ні до матеріалів позову, ні до заяви про усунення недоліків позовної заяви.
В заяві про усунення недоліків позовної заяви представником позивача не наведено будь - яких інших доводів та не надано відповідних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що ухвала суду про повернення позовної заяви є незаконною, так як суд першої інстанції не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи.
На вимогу Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/15530/24 відповідачем було надано до суду відповідне клопотання про долучення доказів/документів від 13.10.2025 року, до якого було додано копію рішення від 15.03.2024 про залишення вищевказаної скарги позивача без розгляду, яке представник позивача отримав через систему «Електронний суд» 14.10.2025 року, що підтверджується карткою руху цього документа від 13.10.2025. Тобто, на думку представника позивача, позивач дізнався або повинен був дізнатися про наявність рішення про залишення його скарги на оскаржувані в цій справі податкові повідомлення - рішення без розгляду лише 14.10.2025 р.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 у пункті 17 виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення із використанням процедури досудового вирішення спору становить один місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти росії).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першою другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, позивач зазначив, що рішення Державної податкової служби України від 15.03.2024 № 7361/6/99-00-06-01-03-06 про залишення без розгляду його скарги на податкові повідомлення-рішення, які він оскаржує в цій справі, він в установленому законом порядку не отримав, оскільки конверт з вказаним рішенням повернувся на адресу Державної податкової служби України з відміткою поштового відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Стаття 42 ПК України унормовує питання листування платників податків та контролюючих органів.
Пункт 42.1 статті 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
Як свідчать матеріали справи, рішення ДПС від 15.03.2024 направлене позивачу 15.03.2024 рекомендованим повідомленням (Ф.119) за зареєстрованим місцем платника та не вручене з причини "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання (Ф.20).
Матеріалами справи не встановлена будь-яка інша адреса платника податків, а відповідно до скарги ОСОБА_1 , рішення ДПС від 15.03.2024 та рекомендованого повідомлення, з яким направлено рішення ДПС, адреса платника ( позивача ) вказана однакова - АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, позивач 27.02.2024 звернувся до ДПС України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 29.12.2023, однак у подальшому протягом тривалого часу не вживав жодних заходів для з'ясування стану її розгляду та результатів адміністративного оскарження, не проявляючи належної зацікавленості у вирішенні цього питання. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Посилання позивача на те, що про залишення скарги без розгляду йому стало відомо лише у жовтні 2025 року під час розгляду іншої справи, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки такі доводи не підтверджують належної процесуальної поведінки позивача та не свідчать про об'єктивну неможливість своєчасно дізнатися про результати розгляду скарги.
Крім того, як правильно зазначено судом, навіть після отримання податкової вимоги від 17.04.2024, яка згодом була оскаржена позивачем у судовому порядку, останній не вжив жодних дій для з'ясування підстав виникнення податкового зобов'язання, зокрема не перевірив результати розгляду своєї скарги на податкові повідомлення-рішення, що стали підставою для формування такого зобов'язання.
Навіть звернувшись 18.11.2024 до суду з позовом про оскарження податкової вимоги, позивач не проявив належної обачності щодо з'ясування результатів адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 29.12.2023, попри те, що саме ці рішення були підставою для визначення спірного податкового зобов'язання.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про подання позову з пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, та обґрунтовано визнав наведені позивачем причини пропуску такого строку неповажними.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивачем не наведено нових обставин та не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву позивачу, тобто судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не вбачається.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.