Справа № 560/4300/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
18 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.06.2025 позов задоволено.
Визнано протиправну бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2022.
Зобов'язано Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати - 20.02.2025.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у Державній установі "Центр пробації".
Рішенням від 11.10.2024 у справі №560/11212/24 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов'язав Державну установу "Центр пробації" здійснити перерахунок та виплату позивачці усіх належних при звільненні основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 - 20.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
На виконання рішення суду відповідач 20.02.2025 виплатив грошове забезпечення в розмірі 85751,27 грн.
Позивачка звернулася із заявою до Державної установи "Центр пробації" з проханням нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Листом від 13.03.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати.
Вважаючи неправомірною бездіяльність, позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтями 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Фактична виплата грошового забезпечення, яка зазначена у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №560/11212/24, відбулась лише 20.02.2025.
Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 - 20.12.2022 не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулися у зв'язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що бездіяльність відповідача проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2022, є протиправною, у зв'язку із чим порушене право позивача необхідно відновити.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.