Справа № 320/1672/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
18 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі позивача ОСОБА_1 , його представника Чередниченка Д.О., представника відповідача Мурзи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
Рух справи.
10.01.2025 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №640/1956/20 щодо поновлення на роботі за період з 26.01.2021 по 18.12.2023 включно у сумі 2 079 617,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що є рішення суду, яке відповідачем тривалий час не виконувалось, і посилаючись на положення статті 236 КЗпП України просить задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 позивачу надався додатковий строк для подачі додаткових пояснень з приводу пропуску строку звернення до суду з таким позовом, про що постановлялась ухвала про залишення позовної заяви без руху.
Позивач 25.07.2025 подав заяву, в якій посилаючись на положення норм КЗпП України вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.
Крім того, пояснив, що були поважні причини пропуску через знаходження у стані невизначеності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, зазначені позивачем заяві від 25.07.2025 про усунення недоліків позовної заяви та поновлення строку звернення до суду, та відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишено без розгляду.
Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач з наказом про поновлення його на роботі, який був прийняти на виконання судового рішення у справі № 640/1956/20, був ознайомлений 19.12.2023, і ця обставина не є спірною.
Отже, наголошує суд першої інстанції, перебіг строку звернення до суду з вимогами щодо середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20, розпочався 20.12.2023 на наступний день за днем ознайомлення позивача з наказом про поновлення його на посаді, а сплив зазначений строк, відповідно, 20 січня 2024 року.
Тому, з урахуванням того, що позивач подав цей позов 10 січня 2025 року, то строк є пропущений, оскільки такі позовні вимоги мали б бути заявлені протягом одного місяця як то встановлено частиною п'ятою статті 122 КАС України (щодо позовних вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення).
Такий висновок суд першої інстанції зробив з урахуванням останньої судової практики Верховного Суду, яка виснує наступне.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Позивач подав апеляційну скаргу, в які просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач вважає, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущений з підстав наведених у позові і додаткових поясненнях від 25.07.2025.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, призначено до розгляду у порядку письмового провадження, і з поважних причин строк розгляду продовжувався.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року за клопотанням представника позивача призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у відкритому судовому засіданні на 18 березня 2026 року о 10 год. 40 хв.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою з огляду на таке.
Обставини справи.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20 позов ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення від 03 грудня 2019 року №3 кадрової комісії №6 про неуспішне проходження позивачем атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2060ц про звільнення позивача з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, та органів прокуратури, з 24 грудня 2019 року; поновлено позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, та органів прокуратури в Офісі Генерального прокурора, з 25 грудня 2019 року; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 25 січня 2021 року в сумі 409383,40 грн., з якої Офісом Генерального прокурора мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі. У задоволенні решти позовних відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року змінити, зазначивши в абзацах четвертому та восьмому резолютивної частини рішення «в Генеральній прокуратурі України» замість «в Офісі Генерального прокурора», в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року залишено без змін.
Додаткові рішення у цій справі стосувались судових витрат.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20, наказом Генерального прокурора України від 19.12.2023 №1463ц позивача було поновлено на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
З вказаним наказом від 19.12.2023 позивач був ознайомлений в той же день, 19.12.2023.
Вказана обставина апелянтом не заперечувалась.
З позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №640/1956/20 позивач прийшов до суду 10.01.2025.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Отже, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Висновки суду.
Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків.
Колегія суддів вважає, що при визначенні початку цього строку підлягає з'ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
При цьому, саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до змісту статті 121 КАС, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, враховуючи встановлені обставини на наведені норми закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про пропущення позивачем строку звернення до суду з таким позовом, оскільки, позивач про порушення своїх прав дізнався в день ознайомлення з наказом про поновлення 19.12.2023.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що перебіг строку звернення до суду з вимогами щодо середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20, розпочався 20.12.2023 на наступний день за днем ознайомлення позивача з наказом про поновлення його на посаді, а сплив зазначений строк, відповідно, 20 січня 2024 року.
Тому, з урахуванням того, що позивач подав цей позов майже через рік, 10 січня 2025 року, то строк є пропущений, оскільки такі позовні вимоги мали б бути заявлені протягом одного місяця як то встановлено частиною п'ятою статті 122 КАС України (щодо позовних вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 та Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 № 473/2236/17 вказано загальний підхід до визначення поважності пропуску процесуального строку, проте у цих рішеннях наголошено, що у кожній конкретній справі необхідно враховувати фактичні обставини справи для прийняття законного і обґрунтованого рішення щодо поновлення (або відмови у поновленні) строку на звернення до суду.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 820/1719/15, від 20.12.2018 у справі № 756/513/17, від 27.02.2019 у справі № 813/1211/17, від 16.09.2019 у справі № 120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі № 815/5271/16, від 17.06.2021 у справі № 570/4516/19, від 17.02.2022 у справі № 380/893/20, від 08.09.2022 у справі № 380/1598/22, від 16.06.2023 у справі № 520/986/22 та від 04.07.2023 у справі № 620/4707/22.
У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов'язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов'язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно з п. 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (п. 3 Рекомендації).
Таким чином, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень. Початок перебігу строку, встановленого для звернення до суду суб'єкта владних повноважень, не пов'язується з моментом створення такого суб'єкта чи наділення його відповідними функціями та компетенцією, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення з позовом за власним волевиявленням.
Отже, з огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом, а повідомлені у заяві обставини пропуску цього строку, не є поважними.
Судом першої інстанції правильно наведено обґрунтування свого висновку, прийнято до уваги судову практику Верховного Суду, та обговорені всі доводи сторін, в тому числі щодо застосування положення ст.233 КЗпП України.
Зокрема, суд першої інстанції прийняв до уваги правові позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки, що установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Колегія суддів також приймає до уваги вказаний правовий висновок Верховного Суду, оскільки це є обов'язковим для судів першої та апеляційної інстанції відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, всі наведені доводи апелянта не заслуговує уваги, оскільки не спростовує правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Надаючи оцінку всім іншим доводам позивача, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 18.03.2026.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 р. - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина