Справа № 580/1221/25 Головуючий у І інстанції - Гайдаш В.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17.09.2024 № 905190125555;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити, нарахувати і виплати пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 13.12.2024 № 275, № 276.
В обґрунтування позовних вимог Позивачка послалася на те, що вона має право на переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, проте Відповідачем протиправно відмовлено у переведенні на вказаний вид пенсії з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 13.12.2024 № 275, № 276.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 971050167687 було встановлено, що з 28 травня 2012 року Позивачці було призначено пенсію відповідно до Закону України « Про службу в органах місцевого самоврядування», а не згідно до Закону України «Про державну службу», як зазначив суд першої інстанції.
Також наголошено, що згідно з паспортними даними Позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на травень 2012 року їй було 55 років, а стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV в редакції чинній на 2012 рік передбачала пенсійний вік у 60 років. Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що станом на 2012 рік Позивачка не набула права на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про держану службу», а тому посилання на те, що їй така пенсія вже була призначена раніше не знаходить підтвердження.
Відзиву Відповідача, Третьої особи на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби.
Бабанською селищною радою Уманського району Черкаської області видано Позивачці довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 13.12.2024 № 275, № 276.
09 січня 2025 року Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просила перевести її на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ у розмірі 60% заробітку, до якої були надані довідки Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області від 13.12.2024 № 275, № 276.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за наслідками розгляду заяви Позивачки у порядку екстериторіальності, рішенням від 17.09.2024 № 905190125555 відмовлено останній у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, оскільки Заявниця вже перебувала та отримувала пенсію державного службовця у період з 28.05.2012 по 01.05.2020.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що приписи пунктів 10, 12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» № 889-VIII на спірні у цій справі правовідносини не поширюються, оскільки Позивачці уже була призначена пенсія з 09.03.2010 відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, з 28.02.2022 Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, тоді як пунктами 10, 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII регулюються виключно питання призначення пенсій відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ для осіб, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають необхідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, а не питання переведення з одного виду пенсії на інший чи перерахунку пенсій колишніх державних службовців.
Таким чином, Позивачка вже реалізувала своє право на призначення пенсії державного службовця задовго до набрання чинності Законом № 889-VIII, а тому не належить до кола осіб, визначених пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, яким надано право реалізувати своє право на призначення пенсії відповідно до норм Закону № 3723-ХІІ за певних умов після 01.05.2016.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Положеннями частини 1 ст. 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина 3 статті 45 Закону № 1058-IV).
До 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19 грудня 1993 року № 3723-VIII.
У силу вимог статті 37 Закону № 3723-VIII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте, з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Закону № 889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.
Відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що приписи пунктів 10 - 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII на спірні у цій справі правовідносини не поширюються, оскільки Позивачці вже була призначена пенсія з 09.03.2010 відповідно до Закону № 3723-ХІІ, а з 28.02.2022 Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
На виконання вимог вказаної ухвали від 17 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області було надано завірену належним чином копію пенсійної справи Позивачки.
Як вбачається з протоколів призначення пенсії, Позивачці з 28.05.2012 по 01.05.2020 було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а не відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, як було зазначено судом першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що Позивачка, яка отримувала пенсію, призначену за нормами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», перераховану за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - має право на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, оскільки має місце призначення пенсії за іншим Законом.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 676/6166/17, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, проте за наступної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Разом з тим, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19 грудня 1993 року передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 стаття 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Крім того, Верховним Судом зазначено, що відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (діяв до набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII), робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 399/473/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що Позивачка має право на призначення пенсії згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, оскільки як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, відповідно до записів в трудовій книжці Позивачки, її стаж державної служби становить більше 20 років; на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 09 січня 2025 року вона досягла пенсійного віку; мала страховий стаж понад 38 років.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області безпідставно відмовлено в переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, у зв'язку з чим оскаржуване рішення від 17.09.2024 № 905190125555 є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14.09.2016 № 622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок № 622).
Пунктом 4 Порядку № 622 встановлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, згідно з пунктом 5 Порядку № 622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Відповідно до пунктів 2, 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу», пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, та пункту 5 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622, правління Пенсійного фонду України прийняло постанову «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» від 17.01.2017 № 1-3 (далі - Постанова № 1-3), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2017 року за № 180/30048, якою затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».
З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що Позивачці видано довідки від 13.12.2024 № 275 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби та від 13.12.2024 № 276 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років).
Форма вказаних довідок відповідає формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затверджених Постановою № 1-3 та містять відображення складових заробітної плати.
На всі види оплати праці, включені у вказані довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати Позивачки, з якої сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому довідки, видані Позивачці мають братися Пенсійним фондом до уваги при призначенні та розрахунку розміру пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді першої інстанції Позивачкою надано квитанцію від 04.02.2025 № 6792-9637-5785-9054 про сплату судового збору в розмірі 969,00 грн.
Також, на підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді апеляційної інстанції Позивачкою надано квитанцію від 14.03.2025 № 5221-1304-4733-8893 про сплату судового збору в розмірі 1453,50 грн.
Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь Позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у сумі 2 422,50 грн (969,00 грн + 1 453,50 грн).
Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17 вересня 2024 року № 905190125555.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Нагорна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) призначити, нарахувати і виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з урахуванням довідок Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 13 грудня 2024 року № 275, № 276.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Нагорна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку