Справа № 753/16330/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Мицик Ю.С., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.
при секретарі Литвин С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - УПП у місті Києві ДПП) в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ЕГА № 1829788 від 24.07.2025 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152-1 КУпАП та закрити провадження у справі.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.07.2025 інспектором 2 полку 2 взводу 1 роти 3 батальйону УПП в м. Києві ДПП лейтенантом поліції Берлогою О.Р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕГА № 1829788 (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, 23.07.2025 о 23 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. Березнева, 12, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив паркування на місці, яке призначено для осіб з інвалідністю, яке позначено дорожньою розміткою1.35 та дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У зв'язку з вищезазначеним, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.152-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідачем прийнято в межах його компетенції, кваліфікація порушення визначена вірно, санкція застосована до позивача відповідає вимогам ст. ст.152-1 КУпАП та Правилам дорожнього руху.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.152-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення Правил дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, ст.ст. 1241 - 126.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення апеляційний суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.6 ст.152-1 КУпАП передбачено, що паркування транспортного засобу на місцях, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, водієм, який не має документів про наявність у нього чи в одного з пасажирів інвалідності (крім явно виражених ознак інвалідності), -
тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, 23.07.2025 о 23 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. Березнева, 12, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив паркування на місці, яке призначено для осіб з інвалідністю, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст. 152-1 КУпАП, за що на ОСОБА_1 накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.
У свою чергу, відповідачем, на підтвердження правомірності прийнятого інспектором поліції рішення, надано фотоматеріал, відповідно до якого зафіксовано транспортний засіб Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 , який припаркований на місці, яке призначено для осіб з інвалідністю, яке позначено дорожньою розміткою 1.35 та дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17.
Вказаний факт також підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24.07.2025, які показали, що під час патрулювання території ЖК «Комфорт Таун», 23.07.2025 о 23.30 год. ними було виявлено транспортний засіб Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований на місці, яке призначено для осіб з інвалідністю. На прохання змінити місце паркування, водій автомобіля відмовився, а тому вони викликали працівників поліції.
З дослідженого відеозапису з нагрудної боді-камери інспектора поліції, вбачається, що ОСОБА_1 при спілкуванні з поліцейським не заперечував факту паркування транспортного засобу Volkswagen, д.н.з. . НОМЕР_1 на місці позначеному дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17, тобто призначеному для осіб з інвалідністю, а лише зазначав, що місце паркування не містило горизонтальної розмітки 1.35.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що апелянт, не заперечував вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 152-1 КУпАП, однак наполягав, що знак, встановлений з порушеннями, що не відповідає нормам чинного законодавства.
Зазначені посилання апелянта не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки встановлення знака з горизонтальною розміткою 1.35 з порушеннями нормам чинного законодавства не є предметом спору в даній справі.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152-1 КУпАП про адміністративні правопорушення, настає в разі, зокрема, паркування транспортного засобу на місцях, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, водієм, який не має документів про наявність у нього чи в одного з пасажирів інвалідності (крім явно виражених ознак інвалідності).
Відповідно до п. 15.1 ПДР, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Згідно п. п.8.4.ґ ПДР, інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Відповідно до п. 8.5 ПДР, дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Згідно п.п.8.5.1 ПДР, горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.
Горизонтальна розмітка 1.35 позначає місця для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 визначено, що на майданчиках для паркування обов'язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.
У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII, вимог ч. 6 ст. 152-1 КУпАП водій чи пасажир повинні мати при собі документи, котрі підтверджують факт наявності у водія чи в одного з пасажирів інвалідності (крім явно виражених ознак інвалідності), якщо вони користуються перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.
Отже, порушення правил паркування, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.152-1 КУпАП.
Враховуючи вищенаведене, факт порушення позивачем ПДР та вчинення правопорушення, передбаченого ч.6 ст.152-1 КУпАП є належно встановленим та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Так, згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч.6 ст.152-1 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно Наказу МВС України № 347 від 26.04.2017 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України» службове посвідчення є офіційним документом, що посвідчує належність особи до Національної поліції, підтверджує її повноваження, встановлені законодавством України.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Правовими положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, № 580-VIII (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
На виконання вищезазначених правових положень, відповідачем надано докази, а саме: відео фіксації події адміністративного правопорушення, які містяться в матеріалах справи, покази свідків, які досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі, з яких вбачається, що ОСОБА_1 здійснив паркування на місці, яке призначено для осіб з інвалідністю, яке позначено дорожньою розміткою1.35 та дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст. 152-1 КУпАП.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення, визначеного ч.6 ст. 152-1 КУпАП, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття оскаржуваної постанови, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст рішення виготовлено 17.03.2026 року