Справа № 320/36609/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив:
- визнати протиправним і незаконним зменшення відповідачем ОСОБА_1 розміру встановленої при призначенні надбавки за вислугу років на державній службі (у період служби на посаді головного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення та на посаді головного спеціаліста відділу представництва в судах та інших органах юридичного департаменту - з 01.01.2024 по 28.02.2025) - на 20% посадового окладу, а саме: з 50% посадового окладу до 30% посадового окладу;
- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену за кожен місяць 2024 року, січень і лютий 2025 року надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 20% посадового окладу, встановленого згідно зі штатним розписом за зазначений період, з урахуванням індексу споживчих цін за зазначений період у розмірі 114,00%, в загальній сумі 93161,71 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі Міністерство освіти і науки України, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
07 жовтня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом МОН України від 17.08.2023 №250-а ОСОБА_1 з 18.08.2023 призначено на посаду головного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення, на період дії воєнного стану до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.
Пунктом 4 означеного наказу позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі станом на 18.08.2023 у розмірі 50% від посадового окладу як такому, який має стаж державної служби 22 роки 5 місяців 3 дні.
Наказом МОН України від 14.01.2025 №25-а позивача звільнено 20.01.2025 за угодою сторін з посади головного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення.
Наказом МОН України від 14.01.2025 №26-а позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва в судах та інших органах юридичного департаменту з 21.01.2025. Пунктом 3 означеного наказу позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
Наказом МОН України від 07.02.2025 №76-а позивача звільнено із займаної посади з 28.02.2025 за власним бажанням.
Листом МОН України від 21.07.2025 №16/1992-25 за результатами розгляду звернення позивача повідомлено, що питання оплати праці у 2024-2025 роках регулюються законами України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та "Про Державний бюджет на 2025 рік", якими встановлено максимальний розмір надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу.
Не погоджуючись з правомірністю зменшення відповідачем розміру надбавки за вислугу років з 50 до 30% за 2024 рік та за 20 календарних днів 2025 року, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту також - Закон №889, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною другою статті 50 Закону №889 встановлено, що заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з частиною четвертою статті 50 Закону №889 джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини п'ятої статті 50 Закону №889 скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону №889 стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною першою статті 52 Закону №889 (дію якої зупинено на 2025 рік в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад, згідно із Законом № 4059-IX від 19.11.2024 "Про Державний бюджет України на 2025 рік") передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, Законом №889 гарантоване право державних службовців на надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Пунктом 10 розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 09.11.2023 №3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (далі по тексту також - Закон №3460-ІХ) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
Згідно з пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону №3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону №889 щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв'язку із встановленням позивачу у 2024 та з 01 по 20 січня 2025 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що обчислена з урахуванням вимог пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону №3460, положення якого не узгоджуються зі змістом частини першої статті 52 Закону №889, на підставі якої вказана надбавка позивачу нараховувалася та виплачувалася до 01.01.2024 у розмірі 50% від розміру посадового окладу.
Так, положеннями статті 52 Закону №889 визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Саме на підставі означеного положення наказом МОН України від 17.08.2023 №250-а позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50% від розміру посадового окладу.
01 січня 2024 року набрав чинності Закон №3460, пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що в 2024 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, а норми Закону №889 щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить Закону №3460.
Враховуючи означену правову норму, відповідач наказом від 26.01.2024 "Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівників апарату Міністерства освіти і науки України" у 2024 році встановив надбавку за вислугу років на державній службі станом на 01.01.2024, зокрема і позивачу у розмірі 30% від посадового окладу. Відомостей про ознайомлення позивача зі змістом означеного наказу матеріали справи не містять.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №831-р "Деякі питання реформування державного управління України" затверджено Стратегію реформування державного управління України на 2022-2025 роки, відповідно до якої підвищення престижу держави та її конкурентоспроможності як роботодавця, створення можливості залучати та утримувати на державній службі найбільш кваліфікованих фахівців зумовлює необхідність проведення реформи системи оплати праці державних службовців, яка передбачатиме, зокрема підвищення прозорості, передбачуваності та справедливості заробітної плати, посилення ролі сталої частини та обмеження варіативної частини (частини, яка може змінюватися за рішенням керівника) в структурі заробітної плати на індивідуальному рівні та фонду заробітної плати кожного державного органу (частка сталої частини заробітної плати повинна становити не менш як 70 відсотків, а варіативної частини - не більш як 30 відсотків), зменшення та усунення розриву в оплаті праці державних службовців. Зменшення частки премій сприятиме запобіганню встановленню керівником розміру заробітної плати на власний розсуд, а також зниженню ризику політизації державних службовців;
Черговим (проміжним) етапом реалізації вказаної реформи стало прийняття Кабінетом Міністрів України:
1) постанови від 23.10.2023 №1109 "Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році", якою затверджено Каталог типових посад державної служби і критерії віднесення до таких посад, та Алгоритм проведення класифікації посад державної служби в умовах воєнного стану;
2) постанови від 29.12.2023 №1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році", якою затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році, а також Перелік типових посад державної служби в межах рівнів посад, і, зрештою;
3) ухвалення законодавцем Закону №3460, "Перехідні положення" якого визначили структуру заробітної плати державного службовця та порядок обчислення й виплати її елементів, зокрема згаданих особливостей обчислення розміру надбавки за вислугу років.
Отже, зміни в підходах до оплати праці державних службовців, елементом яких є зменшення надбавки за вислугу років до 2 відсотків за кожен рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог щодо вступу України до Європейського Союзу, зокрема виконанням програми Європейського Союзу "Ukraine Facility Plan", й не пов'язані з необхідністю збалансування Державного бюджету України, зокрема у зв'язку з уведенням воєнного стану.
Сторонами у справі не заперечується, що результатом упровадження вказаної реформи стало зростання посадових окладів державних службовців у порівнянні з 2023 роком.
Таким чином, внаслідок реформи оплати праці державних службовців їхні посадові оклади, які є основою для нарахування інших надбавок та стимулюючих виплат, зокрема й надбавки за вислугу років, збільшилися.
Водночас, запроваджуючи реформу оплати праці державних службовців шляхом вміщення основних положень про неї до Закону №3460, змін до Закону №889, який є базовим у регулюванні відносин, пов'язаних з проходженням державної служби, зокрема й оплати праці, законодавець не вніс. Стаття 52 Закону №889, яка передбачала іншу формулу розрахунку надбавки за вислугу років (3 відсотки за кожен рік, але не більше 50 відсотків), залишилася чинною.
Вирішуючи питання щодо того, яка норма повинна застосовуватися до відносин нарахування надбавки за вислугу років державним службовцям з 01.01.2024, колегія суддів зазначає, що питання правових наслідків ревізії Законами про Державний бюджет України соціально-економічних прав осіб, установлених в інших Законах України (без унесення до них відповідних змін), неодноразово було предметом оцінки Конституційного Суду України.
У Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає Закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і, як наслідок, - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У Рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна Законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання не допускається.
Отже, спосіб, у який законодавець реалізував реформу оплати праці державних службовців, утворив протиріччя у законодавстві (унаслідок існування двох законів, які по-різному регулюють одні й ті самі відносини) і призвів до фактичного обмеження передбаченого в Законі №889-VIII розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, що, виходячи з указаних рішень Конституційного суду України, суперечить Конституції України.
Таким чином, у спірних правовідносинах Закон №889-VIII, хоча і був прийнятий раніше за Закон №3460-IX, є спеціальним законом.
Сформульовані Конституційним Судом України загальноправові принципи подолання колізій між нормативно-правовими актами однакової юридичної сили закріплено і в Законі України "Про правотворчу діяльність" від 24.08.2023 №3354-IX, який набрав чинності 20.09.2023, але буде введено в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, статтею 66 якого передбачено, що у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають:
1) норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті);
2) норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.
Ураховуючи, що після 01.01.2024 норми спеціального Закону №889 не зазнали змін в частині порядку обчислення надбавки за вислугу років, а Закон №3460, виходячи з його мети, не може зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, нарахування державним службовцям у 2024 році надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог статті 52 Закону №889 - на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Колегія суддів наголошує, що Закон №3460 як Закон про Державний бюджет України, не може зупиняти дію спеціального закону - Закону №889 та/або будь-яким чином змінювати визначене у Законі №889 правове регулювання відносин, пов'язаних із виплатою надбавки за вислугу років, у зв'язку з чим з 01.01.2024 вказана надбавка має виплачуватися з урахуванням вимог статті 52 Закону №889 - на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Матеріалами справи підтверджується, що стаж державної служби позивача становив понад 22 роки станом на 01.01.2024.
Виходячи з передбаченого у статті 52 Закону №889 порядку нарахування надбавки за вислугу років її місячний розмір у спірному періоді мав становити 50 відсотків посадового окладу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акта - Закону №889, а не Закону №3460, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях відповідача щодо зменшення з 01.01.2024 відсоткового розміру надбавки за вислугу років з 50 до 30 відсотків від посадового окладу ознак протиправності, що має наслідком задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення позивачу встановленої при призначенні на посаду, віднесену до державної служби, надбавки за вислугу років з 01.01.2024 по 20.01.2025 з 50 до 30 відсотків посадового окладу. Та враховуючи протиправні дії відповідача щодо зменшення позивачу розміру надбавки за вислугу років, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 , є за необхідне задовольнити позовні вимоги похідного характеру шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 по 20.01.2025 відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу" на рівні 50 відсотків посадового окладу.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.